Увійти в річку історії… Про життя клубу історичної реконструкції «Ратник».
Рік за роком дихаємо ми повітрям, наповненим вихлопними газами і викидами навколишніх заводів, підраховуємо доходи і витрати, сушимо мізки, просиджуючи біля телевізорів і комп’ютерів, а душа рветься туди, де свіжий вітер, тупіт копит, дзвін клинків … І хочеться з головою пірнути в билинну Русь, відчути в руці важкий меч, промчати на стрімкому коні, вразити ціль влучною стрілою. Але рухається колесо історії, все далі ми від предків, все менше в нас руського духу і сили, і … все більше схожі ми на своїх західних сусідів. Бачили б нас предки! А може, спробувати перенестись на тисячу років тому? Машини часу немає, але зате є історична реконструкція!
Років десять тому мені довелось побувати в Новодівочому монастирі на виставці старовинної зброї та обладунків. На цю екскурсію я їздив з групою солдатів софрінського спецназу. У одній з вітрин з обладунками боєць штовхнув у бік свого приятеля: “Дивися, бронежилет “руського князя?”. Фраза мене розсмішила, і я підійшов розглянути обладунок ближче. Дійсно, “бронежилет” – інакше й не скажеш! Набірний пластинчастий панцир разюче нагадує сучасний “Бронік”. Тільки замість липучок – ремінці, та додані литі ковані наплічники для захисту від рубаючих ударів зверху. Цей панцир, мабуть, навіть зручніше, ніж більшість сучасних бронежилетів, тому що складається з невеликих пластин, які легко гнуться в будь-яку сторону і абсолютно не заважають руху.
Думаю, інтерес до старовинної зброї в крові у будь-якого чоловіка. Тому, коли мене познайомили з хлопцями зі студії історичної реконструкції “Ратник”, я в повному обсязі зміг задовольнити цей інтерес. У тому числі і до “бронежилету” руського князя. (До речі, судячи по зображеннях, панцирі такого виду відомі з часів Ассирії та Вавилону). На перевірку стародавні обладунки виявилися важче сфери та бронежилета, але ж є і більш важкі зразки, що призначалися для лицарських змагань. У бій лицарі одягали більш м’яке і зручне спорядження.
Відходять у небуття цілі пласти військової культури, багато з яких були б незайвими на сучасній війні. А те, що зараз вже неактуально, все одно не повинно пропасти для історії. Хто з археологів або просто любителів історії не мріяв потримати в руках меч або палицю, приміряти на себе богатирський шолом і кольчугу. І все це не поїдене часом до повної непридатності, а новеньке, готове до бою.
Але, на жаль! Все знайдене в археологічних експедиціях і сховищах старовинних замків можна побачити лише за склом вітрин або в запасних фондах музеїв. А потримати цінний експонат у руках можуть тільки фахівці та реставратори. До того ж меч, що пролежав у землі тисячу років, має такий вигляд, що потрібно мати величезну фантазію, щоб здогадатися, як він колись виглядав.
Ліквідувати цей пробіл намагаються студії історичної реконструкції та експериментальної археології. Завдання історичної реконструкції не тільки відновити обладунок. Головна мета – створення комплектів озброєння, повністю відповідних тим епохам, коли все це застосовувалось. Сучасні матеріали – титан, дюраль, пластик – принципово непридатні. Історія є історія. Годиться лише залізо, сукно, шкіра, лляна і бавовняна тканини. Це не примха. Якщо ви поглянете на обладунки з титану і переведете погляд на залізні, відразу відчуєте різницю. Від заліза віє історією, запахом степів і битв, а від титанових – освоєнням космосу. Око не обдуриш.
Студія історичної реконструкції “Ратник” існує близько десяти років і об’єднує любителів військової історії, що спеціалізуються на середньовіччі. Основна мета студії – реконструкція обладунків, озброєння та методів бою, що застосовувалися в Європі і Азії приблизно з VIII по XV століття. На стінах майстерні, яка є одночасно і клубом, “банкетною залою”, як називають її хлопці, можна побачити обладунки руського ратника і монгольського темника, тевтонського лицаря і вікінга. Але в основному – Європа і Русь. Немає жодного обладунку, аналога якому не було б знайдено в запасниках музею або на археологічних розкопках. Історична достовірність – передусім! “Фентезі” тут не поважають. Народ збирається самий різний. Є студенти, історики та археологи, але це не головне. Фахівці з історії та зброї тут всі.
Зброя і обладунки не тільки виготовляють, а й перевіряють боєм. Надівши кольчуги, шоломи і панцирі, взявши в руки мечі та щити, “ратники” йдуть у яр, порослий лісом, розташований в п’ятдесяти метрах від фортеці у Филевському парку, що дав їм притулок, і ліс оголошується азартними вигуками, дзвоном мечів, тріском щитів. Що ж змушує цих дорослих людей проводити весь вільний час у майстернях і архівах, отримувати і роздавати важкі удари? Думаю, не тільки любов до історії та спілкування із собі подібними, а й ностальгія за тими часами, коли честь не була порожнім звуком, а на образу можна було відповісти викликом на поєдинок. Напевно, було б непогано багатьом письменникам та історикам надягнути кольчугу і шолом і, взявши в руки меч, відчути себе героєм свого твору, а то часто таке прочитаєш в описі стародавніх битв, що соромно стає за автора.
Історична реконструкція – це не експериментальна археологія, хоча цілі та завдання подібні. Вона не ставить завдання відновити весь процес виготовлення зброї, починаючи з знаходження кричного заліза в болоті. Тут зброю роблять за сучасними технологіями, сучасними інструментами. Знайдені на розкопках платівки від панцира виготовлені куванням, отвори для скріплення їх між собою пропалюються за дуже трудомісткою технологією, і сам процес виготовлення обладунку займає багато місяців. Хлопці роблять аналогічний панцир з прокатної сталі, свердлять отвори на верстаті, в результаті виходить точна копія древнього обладунку, тільки трохи акуратніше, з кращої сталі і у багато разів швидше.
Історичні фільми тут піддають суворій критиці. Найчастіше на екранах суміщають зброю X і XVI століть. Або показують винайдене набагато пізніше демонстрованих подій. Чи то погані консультанти, чи то режисер їх не слухає, захоплений своїм задумом.
Напевно, ці хлопці запізнилися народитись. Летіти б їм на коні, виблискуючи мечем і кольчугою, назустріч таким же закутим в залізо супротивникам. Але суворі закони часу, і не можна двічі увійти в одну й ту ж річку історії. А може, спробувати? Раптом вийде?
Автор: В. Афонченко.