У пісках Аравії. Частина друга.
Добравшись до Янбо, Зеетцен йде з рекомендаційним листом до місцевого купця просити ради. Однак той налаштований песимістично. Європейцеві потрапити до Мекки і завжди-то було практично неможливо, а зараз це стало просто немислимо. До того ж човни з Янбо в Джідду не ходять, так що морем туди не доплисти. Влада ваххабітів поширилася на весь Аравійський півострів (за винятком Ємену і Хадрамауту) – від Червоного моря до Перської затоки. У Мецці і Медині стоять ваххабітські гарнізони. Останній караван паломників, що прямував з Дамаска в супроводі турецьких солдатів, був зупинений і розграбований, охорона перебита. Протурецьки налаштований правитель священного міста втік. Східні ворота Джидди, через які паломники проходять в бік Мекки, – під невсипущим наглядом ваххабітів. А в Медину, де похований пророк Мухаммед, кажуть, взагалі не пробратися.
Але Зеетцен не відступає: як і інші паломники, він піде в Джідду пішки. Він не сумнівався в успіху. Зараз натовпи людей тягнуться на південь. Йому буде неважко загубитися серед них. А якщо виникнуть якісь непорозуміння, то у нього є папір. Там ясно сказано, що він хоч і німецький підданий, хоч і «франк», але звуть-то його Муса аль-Хакім.
У селища Рабай паломники раптом закричали: «Ляббайк! Ляббайк!» – Традиційний вигук арабів, що означає покірність, слухняність і покору. Потім вони стали скидати свої одяги і одягатися в іхрам, в якому повинні постати перед Каабою.
Зеетцен був обізнаний про цей ритуал, але не припас двох шматків міткалю, розраховуючи прийняти відповідний вид в Джидді . Іхрам – не просте формальність, цей ритуал покликаний символізувати первозданну чистоту людини, що прибуває в Мекку без всяких покривів, без всяких тілесних перешкод між собою і Богом. Той, хто одягнувся в іхрам, повинен дотримуватись певних правил: не голитися, не сваритися, не наближатися до жінки, не проливати крові, не вбивати навіть комах, не зрізати гілки дерев.
У Джидді Зеетцен зупинився в будинку якогось Абдаллаха ас-Сукката, в якому знайшов доброзичливого порадника і покровителя. Він приходив у відчай, коли Зеетцен заговорював про Мекку.
– Я не вникаю в причини, за якими ти зважився на цей крок, – говорив він, – але це неможливо.
І для науки розповідав Зеетцену історії – одна страшніша за іншу. Але Зеетцен був як одержимий. У Європі не бачили навіть зображення Мекки. А ось він накреслить її точний план. Про ці свої наміри він не говорить господареві, навпаки, вихваляє іслам і клянеться, що мріє стати істинним мусульманином.
– Добре, я спробую допомогти тобі, – сказав нарешті Абдаллах. – Ти побачиш те, що не дано побачити людям твоєї країни. Слухай мене уважно, і ти дійдеш до мети.
Виявляється, для навернення до мусульманства досить кілька разів вимовити основну формулу ісламу: «Немає божества, крім Аллаха, і Мухаммед – посланник Аллаха». Потім належить вчинити ритуал обмивання перед молитвою і прочитати самі молитви – ранкову, полуденну, післяполуденну, при заході сонця і на початку ночі. Зрозуміло, слід неухильно дотримуватися всього, чого вимагає мусульманська віра. Але для повного навернення, для істинного проникнення в іслам непогано було б вивчити напам’ять весь Коран, положення шаріату, Сунну і багато-багато іншого.
У Зеетцена з’явився ще один вчитель – мусульманський богослов шейх Хамза. З часів Геттінгена Зеетцен не займався настільки старанно. 31 липня 1809 року його навернення здійснилося. Зеетцен отримав фірман, свідкуючий, що він – мусульманин Муса аль-Хакім, новонавернений. 8 жовтня переодягнувся в іхрм, який приніс йому шейх Хамза, і відчув себе дивно легко і вільно. Наближався останній місяць року – зуль-хіджжа, коли і слід було здійснювати хадж.
Ось і заповітні Ворота Порятунку – Баб еС-Салам, на східній стороні Джидди. Саме тут християнам, іудеям і ідолопоклонникам погрожували смерть або насильницьке обрізання. На кам’яній огорожі зловісним попередженням чорніли залізні гаки для невірних, які дерзнули ступити на священну землю. Зеетцен, внутрішньо здригаючись, пішов далі.
Далі починалася заповідна земля – гіхарам. Вона невелика, межі її з усіх боків давно точно визначені. Таємничі знаки відзначали початок харама, пункти зупинок каравандв. Дорога петляла по безплідній кам’янистій пустелі, оточеній горами, і полого піднімалася вгору. А ось це місце на самих підступах до Мекки називається «таним». Воно вже зовсім заповітне для невірних. У XVII столітті християн та іудеїв, які мали нещастя опинитися тут, спалювали.
Зеетцен йшов від Джидди дві доби і досяг Мекки вночі 10 жовтня 1809 року. Серед гір, в невеликій долині захована від усього світу свята святих ісламу. Але в темряві він нічого не зміг побачити – виникло тільки відчуття незвичності місця, його таємничого минулого і дивної нинішньої долі. «Адже саме сюди звернені п’ять разів на день погляди мільйонів мусульман всієї земної кулі» – подумав Зеетцен.
Кожен прибулий до Мекки зобов’язаний знайти собі провідника – матвафа, який забезпечить прочанинові нічліги, їжу і стежитиме, щоб він не вчинив помилки у виконанні ритуальних обрядів і молитов: в процедурі хаджжа стільки тонкощів, що ніякому, навіть самому ревному мусульманину одному не впоратися. Зеетцену ж був просто життєво необхідний такий чоловік, який би все пояснював і керував кожним його кроком.
Зеетцен звернув увагу на те, що на відміну від інших східних міст Мекка не обнесене стіною – природною огорожею їй служать гори. Через все місто тягнеться широка вулиця – Мессана, до якої з гір сповзають ярусами будинку, високі, з необтесаних каменів різної форми. Під час хаджжа всім місця в будинках не вистачає, і багатьом паломникам доводиться спати під відкритим небом. Посеред Мессана в самій нижній частині долини – площа. Це і є знаменитий священний комплекс – мечеть Харам аш-Шериф , або Бейт-Алла, що означає «Будинок Аллаха».
Матваф починає свої пояснення:
– Поглянь, правовірний! Перед собою ти бачиш центр світобудови. Ти думаєш, це земля? Ні, правовірний, це частина неба, перекинута на землю. І в останній день існування світу вона на небо і повернеться.
Зеетцен оглядається. Площа, схожа на традиційний східний двір, тільки гігантських розмірів, оточена в три і в чотири ряди тонкими колонами з мармуру, граніту і звичайного каменю, з’єднаними поверху стрілчастими арками і покритими безліччю маленьких білих куполів – їх більше ста п’ятдесяти. Над ними підноситься сім струнких мінаретів. Впритул до площі примикає кілька будівель – тут під час хаджжа живуть багатії. Зеетцен читав раніше, що перші будинки і колонада побудовані за часів халіфа Омара, приблизно в 638 році, але ж відтоді багато, і не раз, перебудовувалася.
У центрі площі – величезний кам’яний куб футів 40 у висоту, з плоским дахом. Це і є Кааба, колись язичницьке святилище, а нині головний храм ісламу. Вікон у Каабі немає. Двері, мешкаючи листами срібла, вище землі футів на сім, тому в храм можна потрапити тільки по дерев’яних сходах, які спеціально підкочують під час хаджжа. Двері відкривають всього рази два-три на рік, але не для кожного, а лише для тих, у кого є великі гроші або особливий фірман.
Зверху, приблизно на три чверті своєї висоти, Кааба покрита чорним шовковим полотнищем, на якому золотом і сріблом вишиті вислови з Корану.
– Це покривало називається серпанком, – говорить матваф і, помітивши, що вітер колише його, додає: – Бачиш? Сімдесят тисяч ангелів літають навколо Кааби.
Зеетцен намагався прочитати куфичеські написи на покривалі.
– Їх вишивають в Каїрі, за велінням турецького султана. Це почесне право належить одній родині, яка передає його з покоління в покоління в спадщину. І єгипетський караван до моменту хаджжа доставляє ці покривала сюди. Після хаджжа кісви замінюють.
– А з цим що роблять? – Запитав Зеетцен .
– Якщо не знаєш, потім побачиш сам, правовірний. Може бути, і тобі випаде щастя…
Але найбільш примітним був «чорний камінь» – «аль-Хаджар-ль-Асвад» ,вправлений в кут Кааби вище землі і трохи нижче людського зросту. Згідно з переказами, камінь спустив біблійному Аврааму (у арабів він зветься Ібрагімом) з неба архангел Гавриїл, в ісламі відомий як Джебраїл. У ті часи камінь нібито виблискував такою яскравою білизною, що його було видно за чотири дні шляху до Кааби. Але поступово від гріхів людських він темнів і темнів, поки не став майже зовсім чорним…
Провідник продовжував свої пояснення. «Мені треба замалювати ці місця, накреслити план, – думав тим часом Зеетцен. – Як це зробити? Він стежить за мною. Але все має бути зображено точно, без помилок. Запам’ятати … Або потім … під час хаджжа? Тоді буде багато народу. Хто помітить? » А сам слухняно слідував за матвафом.
Близько Кааби – священне джерело Земзем. У цих посушливих краях поява Земзема схожа на диво. У мусульман є про це легенда. Коли дружина Ібрагіма Сарра відчула, що вона старіє, не подарувавши чоловікові потомства, вона послала його до своєї служниці єгиптянки Агар. Та народила Ібрагіму сина Ісмаїла, але Сарра, тоді ж народила Ісаака, вигнала з дому Агар з маленьким сином. Вони мало не загинули в пустелі від спраги, але архангел Джебраїл зглянувся над ними – він ударив об землю крилом, і з’явився Земзем. «Як схожі всі ці легенди в різних релігіях! – Думав Зеетцен. – На Синаї вода з’явилася після того, як Мойсей вдарив об землю посохом».
Далі буде.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.