У древній Вавилон

25 століть не сходять з вуст людей слова «Вавилон», «Вавилонський полон», «вавилонське стовпотворіння», « вавилонська блудниця», «бенкет Валтасара» … Звідки стільки подробиць дізналися про Вавилон, адже вже до початку нашої ери від нього залишилися лише руїни, з яких у середні віки араби добували цеглу для будівництва Багдаду? Ті, хто сповідував християнство, майже два тисячоліття черпали відомості про нього з Біблії. Але біблійні тексти не давали і думки про те, щоб вавилоняни, ці зніжені, порочні люди, бич стародавнього Ізраїлю, могли бути висококультурним народом і навіть вчителями греків і римлян. Наукове вивчення історії Вавилона почалося з відкриття таємничого клинопису на біломармуровій скелі Бахістун, в 35 кілометрах від сучасного іранського міста Керманшах.

Його повелів висікти перський цар Дарій I. Багато століть його сенс був прихований від людей, поки англійський дослідник Роулінсон не розшифрував його: «…Ти, який в майбутні дні побачиш цей напис, який я наказав вибити в цій скелі, або ці зображення, не зламай їх. Але оберігай, поки можеш!» (І в ті часи, мабуть, не всі дбайливо ставилися до пам’ятників культури – ось Дарію і довелось вдатися до погроз божою карою). Потім послідувала наполеглива праця кількох поколінь і люди знову навчилися читати клинопис. Тоді бібліотека ассірійського царя Ашшур-баніпала, що складається з глиняних табличок і розповіла про Вавилон. Цих табличок зараз відомо більше півмільйона. Вони містять літературні, релігійні, наукові тексти, ділові документи, судові протоколи та рішення.

Вавилоняни самі заговорили про своє життя, з усіма його радощами, печалями, турботами, успіхами, невдачами, задумами та рішеннями. Це було багате подіями, духовними пошуками, добре відрегульоване життя. Ще раніше деякі відомості про нього дали греко-римські письменники – Геродот, Ксенофонт, Страбон… Їхні розповіді сходять до тих людей, які своїми очима бачили Вавилон і спілкувалися з вавилонянами.

«Найбільш розсудливий звичай … на мою думку, у них ось який. Раз на рік у кожному селищі зазвичай робили так: скликали всіх дівчат, що досягли шлюбного віку, і збирали в одному місці. Їх обступали натовпи юнаків, а глашатай змушував кожну дівчину поодинці вставати, і починався продаж наречених. Спочатку виставляли на продаж найкрасивішу дівчину з усіх. Потім, коли її продавали за великі гроші, глашатай викликав наступну після неї за красою (дівчата ж продавалися в заміжжя). Дуже багаті вавилонські женихи навперебій намагалися набавляти ціну і купували найбільш красивих дівчат. Женихи ж з простолюддя, які зовсім не цінували красу, брали некрасивих, і на додачу гроші… Якщо ж хто не сходився зі своєю дівчиною, то за законом було потрібно повертати гроші».

Ось ще який звичай, що стосується жінок, існував у Вавилоні, Геродот називає його самим ганебним. Кожна мешканка цього міста одного разу в житті повинна прийти в святилище богині кохання Мілліти (у Геродота вона – Афродіта), щоб за плату віддатися чужинцеві. Ці гроші вважаються священними, і як би вони не були малі, жінка не має права від них відмовлятися. В очікуванні чужинця, готового заплатити за інтим, жінки, пов’язавши навколо голови мотузковий джгут, сидять на відведеній для них ділянці святилища. Між ними ходять чужинці і вибирають жінку. Не можна повернутися додому, поки хтось не кине їй у поділ гроші на знак того, що хоче з’єднатися з нею. Дехто швидко виконує цю обітницю, а є такі, що чекають своєї години і два, і три роки…

Клинописом на базальтовому стовпі, відкритому в 1902 році в Сузах, були записані і знамениті закони вавилонського царя Хаммурапі, вони регламентували життя вавилонян. Багато що турбувало царя, не останнє місце займали в його кодексі моральні проблеми. Мабуть, найкращим засобом виховання він вважав суворі покарання. «Якщо продавщиця вина замість хліба отримує в якості плати срібло або ж обраховує споживача, то вона підлягає покаранню: її слід кинути у воду… Якщо виноторговець дозволяє у своєму приміщенні скандалити п’яним і не відводить їх у приміщення оборонців порядку (стародавню поліцію), то він несе покарання і підлягає смертній карі». Бо більш винен той, хто потурає п’яним неподобствам, ніж сам п’яний. Розумно.

За «кодексом Хаммурапі» можна судити про рівень вавилонської медицини. Схоже, що лікувальна справа там була на хорошому рівні. Справді, про що говорять такі, наприклад, статті: «Якщо лікар зробив громадянинові операцію бронзовим ланцетом і вилікував громадянина або зняв бронзовим ланцетом більмо у громадянина і вилікував очі громадянина, то він може взяти в якості гонорару 10 шеклів (84,16 г. срібла)… Якщо лікар зробив бронзовим ланцетом операцію громадянину і заподіяв громадянину смерть або, знімаючи бронзовим ланцетом більмо у громадянина, пошкодив око громадянина, то йому слід відрубати кисть руки… » Ці закони діяли понад тисячу років, і лікарі не перевелися, – значить, вони мали високу кваліфікацію.

Правда, причиною деяких хвороб, що погано піддаються лікуванню, вважалися злі духи. Тоді зверталися до богів. Але боги богами, а лікарі діяли активно – в ходу було безліч лікарських трав, відомі були і дієти, застосовувалися бинти, шини, лінзи для слабкого зору, масаж, гімнастика, мазі… На Стародавньому Сході вавилонські лікарі користувалися великою популярністю. Вони їздили в інші країни. І в поїздках їх завжди супроводжував символ бога медицини Нінгішзідда – жезл, навколо якого обвилася змія.

Багато років ведуться розкопки Вавилона, самі дорогі і грандіозні в історії археології. Вони почалися в кінці 19-го століття, і відразу до руїн потягнулися натовпи людей. Потік не вичерпується і донині. Йдуть люди різного кольору шкіри, різних віросповідань, всі хочуть своїми очима побачити Вавилон, те, що вдалося відкопати: залишки Вавилонської вежі, храму Есагіли, Висячих садів, мосту через Євфрат, будинків і вулиць. Хочуть переконатися, що він був. Вклонитися минулому людства.

Кожен хотів би своїми очима побачити місце, де цариця Семіраміда тримала леопардів, щоб вони прикрашали її сади (її син волів львів). Де придумані назви днів тижня – згідно семи астральним богам, яким поклонялися стародавні вавилоняни і ассірійці. Де вперше були названі знаки зодіаку і застосований сонячний годинник. Де, виявляється, 3400 років тому звучала семизвукова музична гама і складалися любовні романси. Де народився знаменитий вислів «Мене, мене, текел, упарсін», який звучить і сьогодні пересторогою тим, хто хоче зруйнувати цивілізацію.

Автори: К. П. Матвєєв, А. А. Сазонов.