Трагедія Помпеї – історія найбільшої природної катастрофи античності

Небо буває неспокійним, і земля. Не встигла Гея народити синів гігантів, з крапель крові померлого Урана, як діти тут же пішли проти богів Олімпу. На родючих полях Флегри сталася жахлива битва. Олімпійці перемогли, їх союзник Геракл отримав у нагороду безсмертя. Переможених гігантів загнали в підземелля величезної гори Везувій, біля підніжжя якої – недалеко від місця битви – і виросло маленьке місто Помпеї. Проте гіганти не залишили намірів підкорити небо і першу спробу вирватися з підземного полону зробили у восьмий рік правління імператора Нерона: в зимовий сонячний полудень, коли мешканці міста відпочивали від справ і турбот, а таверни були повні веселого народу, несподівано з боку гори долинуло глухе протяжне завивання. Потім пішли глухі поштовхи – земля затремтіла, здригнулася і лопнула. Вілли біля підніжжя Везувію розвалилися, звалилися храми, театри і житлові будинки. Але в той день титани швидко втомилися – підземний гул припинився, знову засяяло сонце, і люди повернулися в свої будинки.

Однак у середині серпня 79 року, незабаром після вступу на престол імператора Тіта Веспасіана, земля знову затремтіла, море потемніло і покрилося хвилями. Потім настала дивна тиша, яка тривала два дні – замовкли птахи, зникли комахи, тільки вили і гавкали собаки та мукали корови. Вранці 24 серпня, коли спека давила все живе гладь затоки зникла в сліпучому сонячному сяйві, підземний поштовх надзвичайної сили, супроводжуваний страшним гуркотом, потряс землю. Вершина Везувію розкололася, і в небо вдарив стовп вогню, кам’яний феєрверк приховав сонце, небо почорніло, і ясний день перетворився на ніч. Розлючені сини Геї нарешті вирвалися назовні і в останній битві з богами погубили квітучі сади Кампанії і міста Помпеї, Геркуланум та Стабію …

Помпеї заснували стародавні оскі приблизно в VIII столітті до н.е. Припускають, що поселення, яке виникло недалеко від моря в долині річки Сор належало роду Помпеїв. Пізніше його захопили греки, потім етруски і самніти. Потім місто стало римською колонією і отримав назву Колонія Корнелія Венери Помпеянорум. Венера Помпеяна стала покровителькою міста.

Римляни ввели своє міське управління, свої порядки і мову. Берег прикрасили палаци придворної знаті, перетворивши його в місце відпочинку патриціїв, філософів та поетів. З кораблів, що входять в Неаполітанську затока, відкривається вид на затишне містечко, яке немов лежить в долонях гірських схилів – білі будівлі, чорні кипариси, статуї, вулички, благословенне повітря. Захід над Везувієм, тихі туманні світанки, що потопають у зелені портики вілл, виноградники і квітучі фруктові сади – все було зметено в одну мить викинутим в небо і впавшим на землю вогнем. Через кілька днів після виверження очам сторонніх мореплавців постала мертва, покрита сірим попелом земля. Боги пішли, життя закінчилось…

Існує дивна чарівність повернутого, нехай не до кінця, життя. Збережені пам’ятники старовини завжди надавали людському життю сенс, може бути, навіть продовжували його. Протягом багатьох століть вітер носив сюди грунт з далеких місць, сіяв насіння, підганяв хмари, дощі. В невідомій глибині землі лежало мертве місто, а зверху знову росли і зеленіли сади. Лише в XVII столітті місто було знайдено, а в XVIII столітті почалися планомірні розкопки. Помпеї очистилися від затверділої пемзи і знову перетворилися в місто, в якому можна жити. Вціліло внутрішнє оздоблення жител, всі знайдені предмети були залишені на своїх місцях. Історія загибелі і воскресіння Помпеї подібна чуду – в місто повернулися запахи, звуки, кольори і фарби, і навіть здається на вулицях ледь чути незнайому мову. Зім’яті обривки фраз, як відлуння, вилітають з провулків, гудуть в дверних отворах, шелестять у стін. Немов гаряча лава втиснула в каміння останні стогони і крики, не дала їм розсіятися і зникнути, і вони назавжди залишилися звучати біля стін нагадуванням про людей, яких покинули боги.

Ранок. Ми стоїмо перед вибіленою сонцем аркою Морських воріт. Звідси ми почнемо свою подорож. Сходи, білі камені, ялівець, лишайник, трава. Мощена плитками дорога і в’їдаються в брила колія – сліди коліс возів та екіпажів, проїхали тут більше двох тисяч років тому. З мостової виступає каміння, за якими колись стрибали Помпеянки, підбираючи вище поділ і невдоволено дивлячись на дощові струмки. Упереміш з Помпеянками по вулиці скакали вершники, коні збивали копита на каменях. Вершників і коней давно немає, але камені, посічені ударами копит, живі. Мертве – вічно. Коли йдеш по вулиці, все здається, ніби хтось шепоче у тебе за спиною. Прислухаєшся. Тихо. Попереду в сліпучих променях сонця блискучі бруковані тротуари, обезголовлені колони, пересохлі фонтани, будинки, в яких рухається тільки гаряче повітря Середземномор’я.

Жара. Лише у вікнах будинків, в розкритих дверях і в отворах арок ввижається прохолода. Гаряче повітря хитає тіні, і здається, що зараз рипнеться ззаду віз, крикне щось погонич мулів і раб, який несе на плечі амфору штовхне тебе ліктем. Тоді вулиця наповниться живими голосами, в фонтанах зашумить вода, стануть яскравішими фарби стін, а біля будинків з’являться верхні дерев’яні поверхи – ті, що відразу згоріли під час виверження.

На південь від Морських воріт колись височів храм Венери Помпеяни. Між зниклим храмом і головною аркою воріт знаходиться Антикваріум – виставки давньоримських статуй і скульптурних портретів. Тут серед мармурових уламків тепер мешкають колишні жителі міста – чоловіки, що погрожують небу, скорчені раби, жінки обіймаючи своїх дітей. Під час розкопок в затверділому шарі попелу археологами були виявлені загадкові порожнечі. Коли їх залили гіпсом вийшли точні копії людей, які загинули при виверженні. Їх пози, вирази облич і пульсація життя в кожному вигині рук і ніг раптом висвітили забутий час подібно спалаху світла, зробили його прозорим і дуже живим. Поруч їжа: обвуглений хліб, яйця, риба – і все звідти, з нереальної глибини століть.

Застигле минуле починає своє швидке, засвічене немов старий кінофільм, оповідання. Близько Геркуланських воріт загинула мати, вона намагалася втекти з трьома дітьми – немовлятко притиснула до грудей, а дві дівчинки бігли поруч, вчепившись за сукню. Чоловік знайшов свою смерть, намагаючись забрати козу, на шиї якої висів дзвіночок. Дівчина в вишитих сандалях померла, закривши обличчя руками, а поруч застиг у спробі встати на ноги величезного зросту чоловік, – можливо, її раб. Жрець храму Ісіди, рятуючи статую богині, задихнувся в руїнах трикутного форуму. У казармі гладіаторів загинула багато одягнена молода матрона – навіщось вона вибрала саме цей ранок для побачення з гладіатором. Власник вілли Діомеда помер біля виходу в портику Перистіля – в руці він стискав срібний ключ, яким намагався відімкнути двері. Поруч з ним загинув його раб, що ніс ліхтар і мішок з фамільним сріблом. Собака, охороняючи будинок Везона Прима, задихнулася на своєму ланцюгу.

Помпеї – місто фонтанів, на перехрестях стоять вівтарі, на вівтарях і зараз можна побачити скам’янілі кістки тварин – залишки жертвоприношень. Крім двадцяти тисяч місцевих жителів, тут збиралися сотні людей з інших міст і околиць. Тут завжди стояв шум, властивий всім торговим поселенням. На порогах таверн лавок галькою викладалися вітання відвідувачам. Стіни рясніли надряпаними або написаними фарбою оголошеннями.

Віддалік, на перехресті двох бічних вуличок стоїть лупанарій – двоповерховий будинок розпусти. Будь-який незаможний, чи то бродяга, чи то слуга або навіть раб міг вибрати собі будь-який вид інтимних послуг. Стіни над кожними дверима на другому поверсі розмальовані еротичними картинками. Зображення барвисті, великі, докладні і дуже радують перехожих американців, які зупинившись, гучно їх обговорюють. Напевно, з’ясовують, чи не переплутали історію і чи Зиґмунд Фрейд часом не народився двома тисячоліттями раніше, ніж прийнято вважати. Кімнати лупанарії засипані пилом і непривабливі, а колись були ж веселим містечком. Ціна побачення становила всього два аса – вартість чашки вина.

Покинувши лупанарії, ми йдемо до форуму – центральному місцю міста, де відбувалися всі урочисті заходи та засідала влада. Тут знаходиться безліч важливих міських будівель – храми, святилище ларів (домашніх богів), біржа, коціум (майданчик для голосування громадян) і суд, де виступали оратори і укладалися торгові угоди. Стіни будівель списані сотнями написів.

Як і в інших Римських містах, в Помпеях, звісно, були театри та лазні. У Великому театрі ставилися трагедії Акція, Плавта і Теренція. Малий театр Одеон, служив залом музичних і мімічних виступів. І все ж сама вражаюча споруда міста – амфітеатр, де влаштовувалися бої гладіаторів і цькування диких звірів. Ця гігантська, схожа кратер вулкана раковина вміщала в себе все населення міста. Ймовірно, в дні свят кипіння пристрастей в цьому жерлі доходило до межі, і хто знає, чи не були ці вибухонебезпечні ігри репетицією майбутнього великого вулканічного свята, на якому в жертву було принесено все населення міста.

За амфітеатром – лазні. Процедура миття в Римській імперії завжди була досить складною. Помпеї не виняток. Якби ви вирішили просто викупатися, вистачило б простого басейну з кам’яним піднесенням для стрибків у воду. У термах ж вам спочатку довелося б здати цінні речі за плату сторожу. Потім з роздягальні пройти в тепідарій, де було прийнято натиратися оливковим маслом. І тільки потім вас пустили б у кальдарій – гарячу лазню. Тут, скупавшись в теплому фонтанчику, ви б довго милися гарячою водою у великій мармуровій ванні. І освіжалися холодною у фригідарії. Працювали лазні з ранку до пізньої ночі – римляни знали толк в чистоті.

Помпейська лазня.

Помпейський будинок – це найчастіше особняк з великою кількістю кімнат і садом. Сад, бодай такий, що складається з одного дерева і крихітного квітника, необхідна приналежність будь-якого житла. Будинок не був фортецею, його не оперізував глухий паркан, – ймовірно, в ранні століття люди ще не були настільки налякані своїми хижими побратимами (іншими людьми). Але приватне життя охоронялося. Господиня будинку з дочками і рабинями зазвичай пряла вовну, спостерігаючи за слугами. Стіни кімнат світили невірним полум’ям світильників, звисали на ланцюгах. Господар лежачи читав або приймав гостей. І все ця мирне розмірене життя прикривалось стіною, на якій був зображений лютий ланцюговий пес, загрозливий всім, хто входить. Напис свідчив: «Обережно злий собака».

Колір погано переносить плин часу. Раніше місто було кольоровішим, фрески яскравіше, червоний колір колон пропалював серце глядача своєю насиченістю. Стіни рясніли фресками на чорному, червоному, жовтому фоні. Усюди сліди колишньої розкоші. Часто власники будинків, прагнучи перевершити один одного, вимагали від художників яскравих фарб і приголомшливих сюжетів. У будинку Ветіев є розпис, в якому сплетені в одне ціле десятки міфологічних сюжетів – гірлянди плодів змішані з гірляндами богів: Сатир, Медуза, Діоніс, Аріадна, Юпітер, Даная … амури, генії, чудовиська.

Будинок фавна вітає нас викладеним на порозі написом: Cave (привіт). Будинок названий на честь бронзової статуї танцюючого фавна. Тут мозаїчні фонтани, мармурові і бронзові скульптури чергуються з розписами: на тлі нільських пейзажів голуби п’ють воду з чаші, киця бавиться з спійманої птахом, Вакх мчить у далечінь верхом на пантері. Тут же знаходиться шедевр античності – мозаїчна картина битви Олександра Македонського з Дарієм. (Багато розписів, в тому числі такі відомі, як «Жертвоприношення Іфігенії», «Венера і Амур», «Покинута Аріадна», зберігаються в неаполітанському музеї.)

В тихому районі, недалеко від вулиці Меркурія, стоїть будинок багатих торговців – братів Веттіев. Невідомо чи допомогло багатство уникнути братам загибелі при виверженні вулкану, однак, їхній будинок – справжнє зібрання розписів всіх періодів. Особливо вражає стіна з амурами. Чомусь брати вирішили, що вистачить небесним створінням займатися одними тільки любовними інтригами, пора зайнятися ділом. Тому амури будинку Bеттіев бідолаги трудяться на повну. До них в гості приходять Психеї, роблять замовлення і товстенькі крилаті дітки розбігаються по ювелірним, парфумерним майстерням, виноробням і фарбувальням. В їх пухких ручках молотки, золото, судини з винами і пахощами, яскраві гірлянди квітів, які так подобаються Психеям.

З будинку працьовитих братів Веттіев ми йдемо в будинок мораліста. Тут немає амурів, все строго, ложа навколо столу призначені тільки для чоловіків. Стіни триклінії пофарбовані в чорний колір, на якому добре читаються наступні рекомендації: «Ноги, хлопчик, водою обмий і насухо витри, дай серветки гостям, наші хустки бережи». Або «Погляд хтивий на дружину чужу не смій кидати, скромно себе веди». Або «Будь привітний з сусідом, і геть ненависні сварки!» Цікаво, що думали гості цього будинку, коли разом з обідом (або замість обіду) їх пригощали розумними висловами. Навряд чи життєлюбні брати Веттіев відвідували цей нудний будинок з чорними стінами.

Виходимо з древнього міста. По дорозі гробниць йдемо до вілли Містерій. У Помпеях, як і в інших античних містах, померлих ховали вздовж дороги, що йде від міських воріт, дорога обсаджувалась кипарисами, і, прямуючи в місто на ринок, подорожній мав можливість подумати про високе і вічне.

Віла Містерій розташована на схилі пагорба і звернена фасадом до Неаполітанської затоки. Культ Діоніса був заборонений в Римі спеціальним указом сенату. Але господиня його таємно порушувала. Усі стіни покриті розписами, що зображають ритуал посвяти. Палахкотять червоні фарби. Застиг оголений хлопчик зі священним сувоєм в руках, жриця поклала руку йому на плече. Дівчина з блюдом плодів у вінку з миротворним листям рухається до них. Повільно прискорюючись, світ людей змінюється хаосом містики. Силін починає співати гімн Діонісу і Аріадні, юний Пан присів на скелю, а паністка годує грудьми козеня. Сатир нахиляється до кубка з вином. А поруч бичують дівчину – біль і страждання на її обличчі змінюється шаленством оголеної вакханки, летить у вихорі танцю, від якого, здається, ось-ось закрутиться голова.

Фрески у віллі містерій.

Помпеянці любили проводити життя в неробстві, заради розваг із задоволенням залишали свої помешкання. Але якби вони були іншими – вони не були б римлянами. Сьогодні, як і на початку нашої ери, схили Везувію порослі квітучим дроком і повиті виноградними лозами – тими самими з яких Спартак і повсталі гладіатори сплели сходи, щоб спуститися з Гори і обійти позиції римлян. Середина кратера (якщо глянути з оглядового майданчика) сірою спіраллю йде вниз, а над шаруватою застиглою лавою все ще в’ється димок. Довго стоїмо у кратера і дихаємо повітрям, яке стикнулося з таємними надрами землі. Гіганти приборкані. Тихий день. За вулканом видно залиту сонцем панораму Неаполітанської затоки, Флегреанськими полями і островами Ісхія і Прочіда. У затоці парусник. Все майже як тоді. Майже …