Таємниця острова Пасхи. Частина перша.
У південно-східній частині Тихого океану, між Південною Америкою та Австралією, лежить маленький скелястий острівець. Площа його всього 118 квадратних кілометрів, і проте він нанесений на всі карти світу, хоча чимало островів, більш значних, відсутні на картах того ж масштабу. Ось вже більше двох століть цей маленький острів приковує до себе увагу вчених багатьох країн, представників різних галузей науки. Все в ньому надзвичайно і загадково.
Цей острів був випадково відкритий голландським мореплавцем Якобом Роггевеном 6 квітня 1722 року, в перший день християнського свята Великодня, чому Роггевен і охрестив його «островом Пасхи». Але і перш він не був безіменним. Місцеві жителі називали свій острів Матаки-Тераге, що означає «Очі, які дивляться в небо», або Тепіто-те-Генна, що означає «Пуп землі», а всього частіше Рапа-Нуї – «Великий Рапа». (Згідно з переказами, так назвали острів перші поселенці на знак його відмінності від іншого тихоокеанського острівця, що називався на полінезійській мові «Маленький Рапа»), Острів Пасхи має форму трикутника і увінчаний трьома давно вимерлими вулканами. Його безплідний сірий грунт майже цілком складається з остиглої лави і вулканічного попелу. Острів не має ні річок, ні озер. Прісна вода скупчується в кратерах вулканів і в поглибленнях каменів після дощів, на щастя, частих і рясних. На острові абсолютно немає лісів; на ньому не водяться звірі. Єдиними представниками тваринного світу є щури.
Здавалося б, за таких несприятливих природних умов острів повинен був залишитись нежилим. Проте на ньому є населення, правда, дуже нечисленне – всього кілька сотень людей. Жителі займаються риболовлею, полюванням на морських птахів, обробітком бататів (рід кучерявої рослини з цукровими кореневими бульбами), цукрового очерету і ще деяких інших їстівних рослин, які можуть прижитись на цьому несприятливому для землеробства грунті.
Але як не малий цей острів, як не бідно його населення, він має багате історичне минуле, в таємницю якого наука марно намагається проникнути вже більше двохсот років. Уздовж південного узбережжя острова збереглись залишки стін-укріплень. Ці стіни були, мабуть, споруджені мешканцями острова, котрі жили багато століть тому, щоб відгородити могили предків від руйнівної дії морського припливу. На цих стародавніх цвинтарях стоять групи надгробних пам’ятників-курганів, а на особливих рівних майданчиках, викладених білими плитами, височіють статуї. Все це зроблено з вулканічного каменю. Найбільшу увагу привертають статуї. Їх тулуби висотою в кілька метрів із майже необробленого каменю схожі на стовпи, але голови і, особливо, обличчя вирізані з великою майстерністю і вражають ретельністю обробки і виразністю. Фантастичні «головні убори» з червоного вулканічного каменю вінчають ці фігури.
Ще дивніше статуї на схилах згаслого вулкана Рано-Рараку. Двадцятиметрові колоси з обличчями, зверненими строго на північ, зберігають на собі залишки татуювання, на спинах багатьох з них вирізані рельєфні зображення людей і птахів. Всього на острові налічується близько п’ятисот статуй різної величини; 200 найбільш великих з них зібрані на порівняно невеликій ділянці острова, і, природно, вони справляли величезне враження на випадкових мандрівників, що відвідали острів.
Скільки різних питань виникало при вигляді цих грандіозних скульптур: хто спорудив ці колоси? Сила скількох тисяч людей знадобилась на це, беручи до уваги саму примітивну техніку? Адже для того, щоб перевезти тільки одну із статуй з острова Пасхи в Британський музей у Лондоні, для того, щоб зрушити її, підняти і покласти на корабель, крім блоків, домкратів, мотузок, потрібні зусилля трьохсот англійських моряків і двохсот жителів острова . Очевидно, що колосальні кам’яні статуї з семиметровими обличчями, двометровими лобами і підборіддями споруджені в ту пору, коли населення острова було численним і могутнім. Але чи могло численне населення розміститись і прогодуватись на цьому клаптику сухої, неродючої, безлісної землі.
Чи були невідомі стародавні скульптори предками теперішніх мешканців острова? Чи не їхні скелети зберігаються в усипальницях під кам’яними надгробками? Жителі острова не можуть відповісти на ці питання: для них всі споруди острова так само незрозумілі і загадкові, як і для вчених.
Чи не зробилось давнє населення острова жертвою одної з тих спустошливих повеней, супроводжуючих виверження підводних вулканів, які нерідко трапляються в цих широтах? Може бути, нарешті, острів Пасхи був лише залишком великого материка, подібно Атлантиді зниклої під водою внаслідок вивержень вулканів і землетрусів? Все це загадки, поки ще нерозв’язні.
Автор: Н. Чумаченко.