Таємниця курганів Алтаю. Продовження.
Багато днів пішло на ретельний огляд, опис і замальовки знахідок. А тим часом триває напружена робота в могильній ямі. «Кожен день приносить все нові і нові дивовижні знахідки. Ось підсушують на сонці великий повстяний килим. Кольоровою повстю на ньому розшита ціла картина: богиня родючості з деревом життя в руках, а перед нею вершник з чорними кучерявим волоссям. Килим обрамлений бордюром з яскравих, барвистих квітів. Вправні вишивальниці з любов’ю прикрашали свій будинок. І за старовинним звичаєм все, що було кращого в будинку, вкладалося разом з мертвим в могилу – для «загробного життя».
Оксамитовий килим, знайдений поряд з колодою, виявився особливо цінним. На ньому зображені кінні вершники, грифони і Чубар олені. Малюнок цього килима допоміг археологам уточнити час поховання сакського воїна. Вершники на Алтайському оксамитовому килимі схожі з таким же малюнком, зображеним на барельєфах і печатках, знайдених серед руїн древньої столиці Ірану. А руїни відносяться до п’ятого-шостого століття до нашої ери, тобто нараховують 2400-2500 років. Вчені припускають, що це найдавніший оксамитовий килим у всьому світі.
Колись вважалося, що оксамитові килими вперше з’явилися в XV столітті нашої ери (тобто близько 600 років тому). Знахідка ж у Пазирикському кургані дозволила історикам відсунути мистецтво виготовлення оксамитових килимів вглиб століть майже на два тисячоліття. У склепі були знайдені також китайські тканини, старовинне китайське дзеркало та інші речі, які підтвердили, що стародавні алтайці, які залишили кургани, жили в п’ятому столітті до нашої ери.
Вчені знали, що за стіною усипальниці повинно знаходитися поховання коней. І ось наткнулися на дерев’яну загородку. За нею лежали прекрасні верхові коні воїна. Їх було чотирнадцять, і всі вони відмінно збереглися разом з пишним і ошатним оздобленням. Упряж, прикрашена різьбленням по дереву і золотою фольгою, строкаті попони, чепраки з китайських тканин – все було дуже красиво.
Не часто вдається гіппологу (від грецьких слів гіппос – кінь і логос – вчення; гіпполог – вчений, фахівець з дослідження коней) помацати золотисту шерсть коня, вбитого більше двох тисяч років тому. До речі, коні ці загинули не в битві, не випадково. Вони були вбиті спеціально для того, щоб покласти їх в одну могилу з воїном. Тут же був знайдений бронзовий молоточок – коней вбивали ударом по самій вразливій частині голови.
Професор Вітт, запрошений на розкопки, щоб подивитися древніх коней Алтаю, протягом багатьох днів вивчає свою знахідку, розкриває тіла коней, визначає склад древніх кормів. Професор задоволений результатами своїх досліджень. Він побачив благородну породу верхових коней, які не поступалися кращим породам бойових коней Парфії і Бактрії, які славилися в усіх країнах Стародавнього Сходу.
Від зорі до зорі трудяться на розкопках учасники експедиції. Вже укладені в ящики ошатні вуздечки, чепраки, повстяні попони, розшиті кольоровими аплікаціями. Дбайливо упаковані килими і тканини. А в кургані все ще знаходяться якісь речі. Тут і черевички сакської красуні. Вони витончені і прикрашені химерним візерунком, підметка у них бісерна. У той час було прийнято сидіти з ногами, складеними калачиком, і тому підошва повинна була бути такою ж нарядною, як і весь черевичок. У розшитих сап’янових мішечках була покладена їжа: шматки баранини і сир, що нагадує сучасну бринзу. Вірний сторож експедиції – пухнаста лайка – із задоволенням з’їла шматочок сиру зі столу сакського воїна. Мабуть, це був самий витриманий сир, який коли-небудь робили сировари. Давність його виготовлення – 2500 років .
СТОРІНКА ІСТОРІЇ
Коли були упаковані останні ящики з скарбами Пазирикських курганів, експедиція стала збиратися в зворотний шлях. Разом з речами, знайденими в кургані, до Петербурга, в Державний Ермітаж, відправили і тіла древніх саків.
– Навряд чи їм при житті доводилося з таким комфортом здійснювати таку далеку подорож, – пожартував професор Вітт, перевіряючи упаковку саркофага.
– Мабуть, ще більш далекою виявилась для них подорож у віках, – відповів Сергій Іванович Руденко.
Чудова подорож через тисячоліття! Перед нами ожило далеке минуле. Знахідки в Пазирикських курганах розповіли про побут, вірування, мистецтво стародавніх жителів Алтаю, які зовсім не були вічними кочівниками з низькою і малорозвиненою культурою. Ці знахідки довели, що племена саків мали свою самобутню і високу культуру. Племена кочівників саків, розкинуті в давнину на теренах безкраїх степів від Карпат на Заході до Паміру і Алтаю на Сході, поступово ставали осілими. Настав час, коли виділилися сім’ї багатих і шляхетних скотарів, які володіють великими стадами. Вони будували собі дерев’яні будинки і жили осіло, тоді, як стада їх кочували з пастухами.
Навколо маєтків багатих саків росли селища майстерних майстрів і ремісників. Одні виробляли шкіри, інші ткали вовняні і паперові тканини. З’явилися ювеліри, мідники, теслі, різьбярі по дереву і кості. Цей трудовий люд створював житла, одяг і начиння для багатих. Знахідки гірничо-алтайської археологічної експедиції допомогли вписати нову сторінку в історію стародавніх саків.
Автор: К. Моїсеєва.