Таємниця етрусків

Навесні 1829 року сто вісімдесят чотири роки тому, якийсь італійський селянин орав поле. Налягаючи на леміш, понуро брів він за своїм биком, як раптом бик раптово спіткнувся і мало не по черево провалився в яму, яка казна-звідки тут взялась. Витягнути його не вдалось: у тварини виявилися зламаними передні ноги і волею-неволею бика довелося застрелити. Але день, що почався так сумно закінчився все ж таки більш ніж успішно. Справа в тому, що селянин звернув увагу на дещо дивний характер ями, в яку провалився бик: вона йшла не тільки вглиб, але і вшир і явно була справою рук людських. Осінений раптовою здогадкою, він не полінувався взятися за заступ і був винагороджений сторицею. У всякому разі, вже до вечора він став власником цілої маси коштовностей, серед яких золоті сережки, кільця, браслети були не самими ще цікавими.

Чудові судини і вази, всякого роду дрібнички з бурштину і слонової кістки, предмети домашнього вжитку – все, що від щедрот своїх колись поклали в гробницю, проводжаючи покійного, родичі і друзі, – все це постало перед здивованим селянином, бо яма, виявлена ним, була древнім похованням, могильником. І належав цей могильник шляхетному етруску, представнику того таємничого і древнього народу, який населяв Італію ще в доримські часи.

Знахідка безвісного італійського наймита була не першою в довгому ряду виявлених етруських могильників. Їх знаходили і до нього, здебільшого розграбованими ще в давнину. Але нова вдача як би послужила сигналом: в 30 – 40-х рр. XIX в. на території Тоскани і ряду інших областей Італії, де колись мешкали етруски, не залишилося, напевно, жодного клаптика землі, де б не шукали стародавніх могил. Розкопки ці велися по хижацьки, «археологів» надихали інтереси чисто грошові, але деякі успіхи все ж були досягнуті. У всякому разі, в одних тільки маєтках, що належали Люсьєну Бонапарту, братові Наполеона, були витягнуті з-під землі кілька тисяч етруських ваг, безліч золотих прикрас, статуеток, судин, кубків, браслетів. Було знайдено і чимало надмогильних написів, а в одному випадку навіть зберігся труп етруського воїна, в обладунках, в поножах, а поруч – щит і спис. Правда, зберегти цю унікальну знахідку не зуміли, через кілька годин труп обернувся в тлін.

У наступні десятиліття було зроблено чимало інших знахідок: вони розширили наші відомості про мистецтво етрусків, про їх поховання, дещо уточнили межі розселення, але й тільки.

І, як це не здається дивним, але про народ, чий вплив на давньоримську цивілізацію був величезним, про народ, що залишив сліди високорозвиненої для свого часу культури в багатьох областях Апеннінського півострова – від рівнини По до Кампаньі, ми й понині знаємо набагато менше, ніж про багато інших, більш стародавніх цивілізаціях – стародавній Єгипет, наприклад, або Ассирію та Вавилон. Чому? В основному з двох причин.

Вченим до самого останнього часу ніяк не вдавалося знайти залишки якогось етруського міста, що багато в чому допомогло б відновити спосіб життя етрусків і, можливо, пролило б деяке світло на їх походження. І їм ніяк не вдається розшифрувати мову етрусків. Ми до сих пір не в змозі зрозуміти жодного етруського напису, хоча саме читання їх не складає труднощів. Алфавіт зрозумілий, а слова немає. І внаслідок цього ми досі змушені в багатьох питаннях задовольнятися щодо етрусків лише найзагальнішими, дуже короткими, фрагментарними і часто суперечливими відомостями, які збереглися у Геродота та інших стародавніх письменників. Досі неясним продовжує залишатися, що це був за народ, яке його походження, яка мова.

І тільки в порівняно недавній час почав підводитися краєчок завіси, що приховує ці нерозгадані, не вирішені до кінця питання. У 1957 році сталося те, про що давно мріяли вчені: було, нарешті, виявлено ціле етруське місто. Засмоктане болотами в дельті річки По, воно було знайдене завдяки аерофотозйомці.

Спиною називалося це місто. У свій час – у VIII-V ст. до н. е. – це був найбільший центр етрусків, порт, пов’язаний мало не з усім тодішнім світом, свого роду Генуя або Марсель етруської імперії. З Балтійського узбережжя туди привозили бурштин (ось звідки дрібнички з бурштину, які знаходять в Етруських могильниках!); зі Сходу – грецькі вази, тканини, пахощі, домашнє начиння: через Спиною вивозили залізні вироби – продукцію високорозвиненої етруської металургії.

Колись Спиною перебувала в трьох кілометрах від моря. З морем її з’єднував канал, проритий в руслі одного з рукавів річки По. Але піщані наноси і відкладення мулу змушували море відступати все далі. А місто, покинуте своїми жителями поступово все більше заносило болотами, поки воно зовсім не зникло під шаром мулу і бруду.

Що ж до мови етрусків, то спроби її розшифровки тривають. Новий метод запропонував нещодавно один італійський професор, який запевняє, що йому вдалося досягти деяких успіхів. Наскільки запропонований ним метод хороший, судити ще важко, але ясно одне: тісна співпраця археологів, лінгвістів, істориків, що спираються на досягнення сучасної науки і техніки, в кінцевому підсумку допоможе вирішити і «проблему етрусків».

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Історичний сайт Мандрівки часом