Скарб короля вестготів

Серед скарбів мистецтва, що зберігаються в Державному археологічному музеї Бухареста, особливе місце займає колекція золотих предметів, в яку входять чудові декоративні пряжки у вигляді птахів; форма цих пряжок підказала умовну назву всієї колекції – «Курка з золотими курчатами». Колекція складається з дванадцяти предметів. Частина їх виготовлена з злиткового золота і оброблена чеканним або гравірованим орнаментом; інші предмети являють собою ажурні вироби з листового золота, оздоблені дорогоцінним і напівдорогоцінним камінням. Колекція має велике значення не тільки як збори цінних художніх виробів, але і як один з джерел, що допомагають вивченню історії Румунії і всієї Європи тієї епохи, яку історики називають «великим переселенням народів» (IV-VII століття до н. е.) І від якої до нас дійшло не так вже багато пам’ятників.

Як водиться, колекція ця має свою довгу історію. У 1837 році двоє селян з села Пьетроасе де Жос, що в долині річки Бузеу, працювали в каменоломні біля підніжжя гори Істріца; там вони виявили скарб, що складався з 26 золотих предметів – судин, намист та інших виробів; деякі з них були чисто золотими, а інші прикрашені ще й самоцвітними камінням.

Довгий час обидва селянина, побоюючись влади, нікому не говорили про знахідку і приховували її, сподіваючись колись розбагатіти з її допомогою. Лише рік потому вони довірили свою таємницю одному албанцю-каменотесу і продали йому скарб за 4000 піастрів.
Каменотес, чоловік настільки ж жадібний, наскільки і неосвічений, вирішив, що йому буде легше продати золото, якщо він розрубає його на шматки і в такому вигляді стане збувати ювелірам.

Він сокирою розрубав золоті вироби, в тому числі велику тацю; розсічені її частини збереглися і дійшли до наших днів. Дорогоцінні камені, що прикрашали ці вироби, випали з гнізд, і він викинув їх у двір, де їх підібрали сусідські дітлахи. По всьому селу рознеслася чутка про знайдений скарб. Коли ця чутка дійшов до влади, були вжиті заходи по розшуку скарбів, але знайти після довгих пошуків вдалося тільки 12 з 26 предметів.

У 1842 році вони надійшли в Державний археологічний музей в Бухаресті. Але перипетії скарбу на цьому не скінчилися. У 1868 році він знову був викрадений при досить загадкових обставинах і серйозно пошкоджений. Лише з великими труднощами вдалося виявити і реставрувати загублені скарби; значна заслуга в цьому належала жагучому любителю старовини, археологові Олександру Одобеску.

Він взявся за вивчення колекції ще в 1861 році і присвятив їй багато років кропіткої роботи. Зроблені ним точні замальовки всіх предметів допомогли їх «розпізнаванню» та реставрації після вторинного викрадення.

«Курка з золотими курчатами» перебувала в археологічному музеї Бухареста до осені 1916 року, коли виникла загроза німецької окупації, і колекція разом з іншими цінними експонатами музею була евакуйована в Росію. Загальна вага цих 12 предметів сягає майже 19 кілограмів.

Враховуючи, що у скарбі, знайденому селянами з Пьетроасе, було ще 14 інших предметів, можна зробити висновок, що ця колекція є одним з найбільших і найбільш значних історичних пам’яток подібного роду, знайдених до теперішнього часу в Європі.

Про походження скарбу існують різні думки. Багато істориків поділяють погляди Олександра Одобеску, який вважав, що цей скарб належав королю вестготів Атанаріку. Атанарік, на думку Одобеску, влаштувався в цій місцевості близько 378 року н. е., рятуючись від навали гунів; в очікуванні кращих часів він зарив тут всі свої основні багатства.

Однак інші історики вважають, що цю колекцію слід датувати більш пізньою епохою і що пов’язувати її з відступом вестготів не можна, бо їм не було ніякого сенсу ховати скарб там, де вони все одно не могли б залишатися. Відповідь на питання про походження і призначення скарбу треба шукати, вивчаючи самі предмети. Всі вчені згодні, що жертовна чаша, прикрашена по краях зображеннями греко-римських божеств, а в центрі – статуеткою богині Кібели, є, безперечно, твором художника однієї з грецьких колоній.

Те ж можна сказати і про глечик, вельми схожий з грецькими срібними і теракотовими судинами для вина, які дуже часто трапляються археологам під час розкопок. Датувати ці вироби можна приблизно серединою III століття н. е.

Ажурні вироби, оброблені коштовним камінням, відносяться до іншого періоду – IV-VI століть н. е. Такого роду твори ювелірного мистецтва, прикрашені ще й «самоцвітними каменями» – гранатами, бірюзою, топазами і т. д., виготовлялися в країнах Сходу.

У III і IV століттях такі художні вироби й камені, що прикрашали їх, йшли головним чином з сасанідської Персії. Східні, точніше, іранські, вироби були тоді у великій моді і набували все більшого поширення, тому що дуже подобалися племінній знаті і багатим торговцям, що влаштувалися на північному узбережжі Чорного моря. Цим і пояснюється велика кількість золотих предметів, виконаних в техніці, яка згодом стала характерною і для німецьких ювелірів.

По всій Європі королі вестготів, остготів, вандалів, бургундів і лангобардів зберігали в своїх скарбницях художні вироби, виготовлені в давньоперсидській манері. Звичайно, скарб із Пьетроасе ставить багато інших проблем, які все ще не знайшли вирішення. Але глибше дослідження археологічних пам’яток, а також конкретне вивчення предметів цієї колекції допоможе знайти відповіді на них. Як би там не було, безсумнівно одне: скарб із Пьетроасе є дуже цінним історичним пам’ятником.

Автор: Еміль Конруракі