Сивіли та Сивілліні книги
Ось що розповів нам письменник і вчений Марк Теренцій Варрон, який жив у II-I століттях до нашої ери. Одного разу до римського правителя Тарквінія Гордого (V ст. до н. е.) з’явилася якась стара і запропонувала йому купити 9 книг. Ціну запросила непомірно високу. Тарквіній у відповідь лише розсміявся. Тоді стара кинула у вогонь 3 книги, а за решту зажадала… ту ж ціну. Тарквіній не здригнувся. І знову стара незворушно спалила ще 3 книги і запропонувала купити збережені… за колишню ціну. Тарквіній Гордий задумався і після консультацій з жерцями придбав їх. Книги склали в підземеллі Капітолійської гори. Були призначені жерці – тлумачі їх змісту. Таємнича стара була знаменитою Сивілою Кумською, а 3 книги – так звані Сивілліні книги – стали таємною книгою доль Римської держави.
Згідно з переказами, Сивілліні книги, або Книги пророцтв, представляли собою зібрання віршованих передбачень на пальмових листках. Вони були написані грецькою мовою і зберігалися в храмі Юпітера на Капітолії. Після пожежі Капітолію в 83 році до нашої ери їх відновили за вказівками Сивіли Еритрейської. У 12 році нашої ери за наказом імператора Августа книги ретельно перевірили, близько 2000 підроблених оракулів спалили, а що збережені вислови помістили в храмі Аполлона Палатинського. У 405 році нашої ери за наказом правителя Західної Римської імперії вцілілі книги були спалені як мерзота язичницька.
До Сивіліних книг звертались за рішенням сенату, щоб визначити, що і в яких випадках (епідемії, війни, знамення тощо) слід зробити для заспокоєння богів і відрази лих. Книги перебували у віданні жрецької колегії зберігачів та виясняють – спочатку двох (дуумвіри по священним справах), а з 367 року до нашої ери – десятьох (децемвіри). У 82-81 роках до нашої ери число жерців досягло 15 (квіндецемвіри). Зміст книг зберігався в глибокій таємниці. Коли один з дуумвірів, М. Атілла, був викритий у тому, що за плату дозволив списати кілька оракулів, його зашили в мішок і кинули в Тибр. Особи, які мали доступ до Сивіліних книг, призначалися царем.
Майже всі нові обряди і культи, введені в ті часи, зобов’язані своїм походженням Сивілліним книгам. У 218 році до нашої ери, під час вторгнення Ганнібала в Італію, спостерігалися знамення, що свідчили про гнів богів: в храм Надії вдарила блискавка, в храм Юпітера влетів ворон, місцями йшов дощ з каміння. За вказівкою Сивіліних книг для відрази гніву богів призначили дев’ятиденне моління, богині Юноні принесли 40 фунтів золота і так далі. У 215 році до нашої ери за приписом Сивіліних книг в Рим був перенесений культ Венери, що шанувалася в Сицилії на горі Еріксен.
Установу культу Великої Матері богів Кібели також було проведено відповідно до пророцтва Сивіліних книг. До царя Пергама Атталу була відправлена делегація, щоб привезти в Рим чорний метеорит, що втілює богиню.
Час написання Сивілліних книг точно не встановлено. Збережені до нас оракули відносяться до II століття до нашої ери – II століття нашої ери. Частина їх має греко-язичницьке походження, частина – іудейське і християнське. Іудейські розділи Сивілліних книг з’явилися в Олександрії близько 140 року до нашої ери.
Ким були легендарні Сивіли, що склали, згідно з переказами, знамениті Книги пророцтв, достеменно невідомо. Ймовірно, древні називали сивілами жінок, яким приписували дар передбачення. Розповідають, що Сивіла, до якої зверталися за пророкуванням, чекала, поки на неї находить несамовитість, і в істеричному стані, з перекрученими рисами обличчя, з піною у рота і конвульсіями тіла, вирікала оракули. Опис пророчого екстазу Сивіли можна знайти у Вергілія в «Енеїді» (VI, 42-155).
Точне число Сивілл невідомо. Перша згадка про Сивіллу зустрічається у Геракліта Ефеського (близько 500 р. до н. е.). Він знав лише одну Сивілу. Про одну ж Сивіллу говорять Аристофан, Платон і Аристотель. Але учень Платона Геракліт Понтійський знав вже трьох Сивілл: Еритрейську, Фригійську і Геллеспонтську. За Варроном, Сивілл було 10. Пізніше їх нараховували до 12.
Найзнаменитіша з них – Сивіла Кумеков. Вона жила в Італії в місті Куми і, за переказами, була дочкою жриці Аполлона. Печеру Сивіли Кумской відкрила коза, і коза ж знайшла тріщину в землі в Дельфах. Розповідають, що Сивіла Кумеков розташовувалася на дні печери, де було 100 дверей, з яких виходило 100 дивних голосів, голосячих відповіді віщунки. Багато хто з них носили глобальний характер. Вергілій, наприклад, передає вчення Сивіли Кумської про зміну століть і про «великий рік», який визначили в 440 років, так як за цей час всі планети повертаються до свого початкового стану.
Не менш знаменитою була і Сивіла Ерітрейськая. Легенда розповідає: коли Аполлон домагався її кохання, вона зажадала натомість стільки років життя, скільки піщинок на Еритрейському пляжі. Аполлон виконав її бажання за умови, що вона ніколи більше не побачить рідної землі. Тоді вона оселилася в італійських Кумах. Жила, старіла; і зрозуміла, що отримала безсмертя, але забула попросити вічну молодість. Жителі Кум зглянулися над нею і, знаючи про умови, послали їй листа, запечатаного за старим звичаєм глиною. Глина ж була з Еритреї. Сивіла, побачивши рідну землю, випустила дух. Але віщий голос не помер разом з нею, після її смерті він продовжував чутися в печерах кумської землі. Згідно з переказами, Сивіла Ерітрейська передбачила Троянську війну.
Одні пророчиці не покидали свого притулку, інші, навпаки, не залишалися довго на одному місці. Так, наприклад, Сивіла Лівійська мандрувала, побувавши в Самосі, Дельфах, Кларосі та інших містах і країнах. Їй приписували вірші, спрямовані проти ідолопоклонства: «Не сподівайтеся на бога кам’яного, а сподівайтеся тільки на себе».
Походження багатьох Сивілл загадково, хоча Сивіла Дельфійська, згідно з переказами, була дочкою легендарного афінського героя Тезея. Після взяття Фів нащадки перших завойовників присвятили її в Дельфійські капище. На думку Діодора, вона перша була названа Сивіллою. Сивіла Дельфійська прославляла велич богині. Кажуть, сам Гомер запозичив у неї деякі думки.
З часом передбачення за допомогою Сивіліних книг вичерпали себе. Тільки після пожежі Рима в епоху правління Нерона (54-68 р. н. е.) відкрили Сивілліні книги і за їхньою порадою звернулися з молитвою до Церери і Прозерпіни. Матрони ж звернулися з молитвою до Юнони спочатку на Капітолії, а потім біля моря, звідки брали воду, щоб поливати храм і статую богині. Але коли Тибр вийшов з берегів і Азіній Галл запропонував звернутися до Сивіліних книг, Тиберій (14-37 р. н.е.) це заборонив. Ймовірно, заборона мала політичні мотиви. З тих пір Сивілліні книги почали йти в забуття.
Автор: І. Смирнова.