Пакістан: древня культура молодої держави

Залишки матеріальної культури минулого – живі свідчення шляхів розвитку тієї чи іншої країни. Являючи собою плід тривалої боротьби людини з природою і ворожим оточенням, вони показують, наскільки великі її творчі здібності, її завзятість, цілісність і самобутність – словом, ті основні риси, з яких складається національний характер. В цьому відношенні Пакистану більше ніж пощастило. Відомо, що на його землі розігрувалися початкові акти величної і суворої драми: перший ривок людства вперед, потужні злети і запаморочливі падіння; тут вже проявилася його рідкісна пристосовність, завдяки якій потік людського життя не висихав, незважаючи на всі перешкоди, які траплялися на його шляху, і на періодичні спади.

Грубі, невідшліфований знаряддя, вимиті з грунту водами річки Соан (поблизу Равалпінді), оповідають про вперту, тяжку працю людини в міжльодовикові епохи (приблизно 500 000 років до н. е.). Кам’яні «ножі» і «сокири», які непрофесіоналові важко відрізнити від обкачаних річкових голяків, явилися для археологів важливим відкриттям, воно доводить, що вже в настільки віддалений період людина виявила свою розумову перевагу над всіма іншими мешканцями джунглів. Вільна, безстрашна, бродила вона по густих заростях, полювала на звірів, здобуваючи прожиток, а бути може, і заради самого полювання.

Інших матеріальних свідчень, що пов’язували би цього «антропоса» міжльодовикового періоду з його прабатьками-приматами або з його більш цивілізованими нащадками, у нас немає. Але от знахідки в Белуджистані якби відкривають щілинку, що дозволяє нам зазирнути у віддалене минуле.

Виявлені там при розкопках глиняні черепки знаменують собою вже нову еру. Це вже більш зв’язкова глава в історії людської діяльності, висхідна до V тисячоліття до н. е. (хоча це досі кам’яний вік). Виявляється, в той час чоловік вже був і орачем і скотарем. Він вирощував злаки, доїв корів, стриг овець. Сліди його поселень знайдені в невеликих долинах серед пагорбів і зрідка по краю рівнин. Однак потрібно куди більше досліджень, ніж було проведено до сих пір, щоб більш точно визначити, яке було справжнє значення Пакистану на цьому життєво важливому етапі розвитку людини і придбання ним нового досвіду, – етапу, найвищим досягненням якого явилися, з одного боку, велика цивілізація стародавньої Месопотамії, а з іншого – цивілізації долини Інду.

Між 2500-1500 роками до н. е. в долині Інду процвітала одна з найбільш високорозвинених древніх цивілізацій Середнього Сходу. Широко відомі два виявлених археологами міських поселення цього періоду – Мохенджодаро і Хараппа. Ми маємо яскраві свідчення високовпорядкованого життя цих міст: їх широкі прямі вулиці, що ділять місто на квадрати, розумне планування будинків, підземна система каналізації – все це і донині могло б служити зразком для містобудівників. Основним джерелом існування населення було сільське господарство; відомого розвитку досягла також торгівля – навіть з настільки віддаленими землями, як Месопотамія і північний Афганістан.

Про ранні стадії цієї цивілізації нічого не було відомо до недавніх розкопок в Котдіджі (Верхній Сінд), результати яких дали ключ до вирішення проблеми; крім того, в ході їх були виявлені матеріальні залишки ще більш ранньої, але настільки ж примітної культури, що відноситься приблизно до 3000-2500 рокам до н. е. Можна припускати, що вона зробила вплив на різні сторони життя і культури населення долини Інду; втім, наявна в нас інформація все ще дуже мізерна.

Десь близько 1500 року до н. е. цивілізація долини Інду, мабуть, припинила існування – з причин, які поки нам не ясні; далі йде розрив приблизно в тисячу років. Знайдені при розкопках в долині річки Харо (Пенджаб) залишки Таксіли, а також ряду монастирів і буддійських ступ на Північному Заході відносяться вже до історичного періоду.

Культура Таксіли була ізольованою. Хоча від сусідніх міст Центральної Азії Таксіли відокремлювали могутні Гімалаї і Гіндукуш, вона належала до тієї ж самої буддійської цивілізації. У першому з трьох міст Таксіли – Бхір-Моун-де – не виявлено слідів, які свідчили б про скільки-небудь серйозні досягнення в галузі архітектури та мистецтва.

Безтурботне життя Таксіли було грубо порушено в 326 році до н. е. вторгненням гордовитого молодого македонця. Втім, перемога Олександра Македонського несподівано обернулась благом для місцевої культури; язичники-елліни незабаром самі опинилися в полоні у буддизму з його більш витонченою системою релігійного мислення, в результаті чого з’явилося, наприклад, створення нового типу скульптурних зображень Будди – з класичним античним профілем і типово східним ореолом навколо голови. Цей тип скульптури, що отримав назву «гандхарского мистецтва», знаменував відхід від традиційного індійського стилю.

У 711 році, одночасно з вторгненням арабів в королівство вестготів в Іспанії і захопленням арабською армією Кашгара, іслам поширив свою владу також на провінції Сінд і Мултан. Перші ознаки впливу ісламу на життя і культуру цього району ми знаходимо у виявлених археологами залишках Банбхора (арабський порт в районі нинішнього Карачі) і в ранньому ісламському мистецтві та архітектурі Хайдарабаду, Мултана, Рохр, Уча, Сехвана і Брахманабада.

Культура, принесена мусульманами з Сирії та Персії, злилася з місцевою культурою, утворивши стійкі форми, які надалі взяли гору в цьому районі і поступово ототожнилися з культурою та мистецтвом, ідеалами і сподіваннями Індостанського субконтиненту.

Однак політичне завоювання країни у власному розумінні цього слова здійснили турки. Ще на початку XI століття султан Махмуд Газневі неодноразово здійснював набіги на її територію. До початку XIII століття (1206) був створений султанат, який проіснував до 1526 року, коли на зміну йому прийшла держава Великих Моголів. Цікаво, що виявлені залишки культури ісламу слід віднести – за дуже рідкісними винятками – не до періоду султанату, а до епохи Великих Моголів або сучасних їм місцевих династій. Те, що нам майже не відомі пам’ятники культури ісламу, які стосуються періоду султанату, – явище дивне, і пояснити його досить важко. Залишається припустити, що в ході інтенсивного будівництва в XVI і наступних століттях були повністю знищені застарілі будови більш раннього періоду.

Небагато ж збережених архітектурних пам’ятників епохи султанату зосереджені в Мултані (виняток становлять лише кілька усипальниць в Тхатта). Кращий з них – гробниця святого Шах-Рукн-і-Алам – «одна з найпрекрасніших споруд, що коли-небудь зводилися в пам’ять покійного». Це цегляна будова – в плані вона являє собою восьмикутник – прикрашена примхливим візерунком з яскраво-блакитних і білих полив’яних кахлів.

Гробниця ця знаменує собою епоху в індо-ісламській архітектури; відзначимо, що в ній вже передбачені деякі елементи, притаманні цілому ряду пам’яток могольскої держави, створених в наступні століття. Основні риси, характерні для архітектури цього періоду, – сувора простота і масивність (вплив Персії та країн Центральної Азії), тяжіння до круглих або багатокутних форм, застосування місцевого матеріалу.

Початок династії Великих Моголів був покладений в 1526 році Бабуром. Проте справжнім засновником імперії був уродженець Синда Акбар Великий (1542-1605). При ньому не тільки виникла величезна держава з розвиненою соціальною та економічною системою, але також склався цілком певний стиль у мистецтві та архітектурі, що було результатом гармонійного злиття місцевих традицій з формами і прийомами, характерними для Персії та країн Центральної Азії. Цей індо-іранський стиль могольскої епохи отримав подальший розвиток в XVII столітті при онуці Акбара, Шах-Джахані, Великому Будівельнику. В Пакистані збереглися деякі з кращих творінь цього золотого століття архітектури та мистецтва.

Багато будівель могольского періоду можна бачити в Тхатта, стародавній столиці Синда. У старому місті знаходиться чудо архітектури – мечеть Шах-Джахана, облицьована кольоровими кахлями, а на найближчому пагорбі площею шість квадратних миль розташувалися незліченні усипальниці князів, міністрів, губернаторів і раки святих; це самий великий з некрополів Сходу.

При Великих Моголах безліч архітектурних шедеврів було створено в Лахорі, який став одним з найпрекрасніших міст Азії. І донині тут можна бачити чудові пам’ятники могольскої архітектури, в тому числі фортеця, будівництво якої почав Акбар, і чудові палаци, побудовані його наступниками. Мавзолей Джахангіра, усипальниця Нур-Джахана, сади Шалімара і мечеть Вазір-хана – ось лише кілька чудових пам’яток епохи, що свідчать про важливу роль, яку зіграли Великі Моголи в якості покровителів архітектури та мистецтва.
Автор: Саїд Накві.