Не Колумб, а Лейв. Або що за земля Вінланд?

… Старовинна норвезька сага розповідає про те, як мореплавець Лейв Еріксон, на прізвисько Щасливий, відкрив нову землю десь на північний захід від Гренландії. «Там, – йдеться в сазі, – знайшли вони поля самосіяннї пшениці, а на пагорбах – виноград. Кожен струмочок був повний рибою». Лейв назвав цей край «Вінландом» (тобто, відповідно до загальноприйнятого тлумачення, – «країною винограду»). Його вікінги висадились на невідомому березі близько 1000 року нашої ери. На початку XVIII століття датський вчений Торфассон висловив припущення, що Вінланд – це Північна Америка.

Сотні дослідників з тих пір намагались ототожнити Вінланд з будь-яким конкретним пунктом на атлантичному узбережжі США і Канади, яке в давні часи буяло диким виноградом. Зусилля вчених безрезультатно пропадали в паперових суперечках, а епізодичні експедиції були погано націлені, розпорошені на величезному чотирьохтисячному кілометровому просторі від Ньюфаундленду до Флориди і закінчувались невдачею. Напис спірної справжності, випадкові знахідки зброї, схожої на скандинавську, – ось і всі результати багаторічних пошуків. Знайти «країну винограду» не вдавалось.

Інгстад пішов іншим шляхом. Він повірив розповіді саги про недовгий шлях Лейва з Гренландії до знову відкритої землі. Тлумачення слова «вин», як «трава», «пасовище», а зовсім не виноград, запропоноване ще в кінці 19-го століття, до якого приєднався Інгстад, усувало – так здалося йому – прокляте протиріччя в джерелі, що бентежило багатьох. Відпала необхідність ламати голову над тим, чому так швидко – а в сазі розповідалось про недовгий шлях Лейва з Гренландії в невідому країну – норвезький витязь знайшов «виноград» на американському березі.

Виходячи з того, що сага – це не тільки історико-літературний твір, що її слід розглядати як свого роду лоцію, Інгстад вирішив перевірити можливі варіанти шляху норвежців в Америку. З 1958 року на яхті і літаку він обстежив атлантичне узбережжя США і Канади, шукаючи сліди поселення і орієнтири, вказані в сазі. У 1961 році, після багатьох розчарувань, Інгстад повторив своє, що стало вже шаблонним, питання рибалкам на острові Ньюфаундленд. Вони підвели його до заростей, в яких вгадувались залишки стін.

Інгстад тут же розділив експедицію на дві частини. Його дружина Анні очолила розкопки, а сам Інгстад поквапився до Гренландії. Йому не терпілось перевірити маршрут. І виявилось, що орієнтири, курси, час переходу – в переказах і в житті – співпали! В той час, як Інгстад здобував непрямі докази своєї правоти, долаючи Лабрадорську течію, Анні Інгстад виявила на зеленій рівнині перші сліди вогню. Після розчищення вона і її співробітники побачили невелику ямку (шістнадцять на двадцять п’ять сантиметрів), акуратно викладену сланцем з боків і по дну. Тут, мабуть, зберігалось вночі тліюче вугілля для вогнища. Так робили норвезькі поселенці в Гренландії.

… На Ньюфаундлендському березі дослідника зустріла дружина.
– Як йде робота? – Запитав її Інгстад.
– Ось не знайшла ще тільки нічних тапочок Лейва Еріксона, – сказала Анні, посміхаючись.

На майданчику, біля берега, виразно виднілись залишки досить великого будинку. У ньому свого часу було кілька кімнат з вогнищами і підлогою з укоченого піску та глини. Сам по собі великий будинок, де живе кілька поколінь однієї великої сім’ї, характерний для багатьох народів. В таких оселях жили і скандинави. До нічних тапочок було ще далеко. Потрібно було ще довести, що будинок цей належав норвежцям, прибулим з Лейвом. Зрештою Інгстаду це вдалося.

Дерев’яна скульптура, що прикрашала колись, ймовірно, ніс корабля Еріксона. У ній видно прагнення невідомих майстрів не за канонами церковного мистецтва створювати образи своїх лютих і непохитних сучасників.

Одного разу він застав групу ісландських археологів, учасників розкопок, як ті на колінах збирають якісь камінчики. Тут виявилась дійсно «золота жила»: сотні грудочок шлаку загальною вагою близько дванадцяти кілограмів. Крім того були знайдені цвяхи і шматочки заліза, болотна руда. А камінь, який знаходився поряд з плоскою поверхнею, безперечно, був ковадлом.

Відкриття і справді було радісним. Ні ескімоси, ні індіанці не вміли обробляти залізо! Вчені знайшли і сліди деревного вугілля. Аналіз вугілля показав, що вогнище тут розпалювали в часи, які приблизно збігаються з подорожжю Лейва Еріксона! І була зроблена ще одна знахідка: скандинавське середньовічне пряслице – глиняне колечко, що надягають на веретено. Казкова країна Вінланд, про яку з дитинства знає будь-який житель Скандинавії, була, на думку Інгстада, знайдена. Але ось яке виникає питання: чи дійсно розрубав Інгстад «гордіїв вузол» загадок скандинавських переказів? Чи вирішив спір філологів про слово «він»?

Так, знахідки Інгстад – це перші сліди норманів в Америці, справжність яких заперечити неможливо. Однак заява Інгстада, про те, що він відкрив Вінланд, все ж досі викликає у деяких вчених сумнів. Звернімося до тексту джерел. Як відомо, в Скандинавії винограду немає. У деяких місцях селяни колись називали винною ягодою брусницю, з якої готували брагу. У сазі про Лейва Щасливого розповідається, що німець, учасник походу, прийшов в надзвичайний захват, побачивши ягоди, звисаючі гронами, точнісінько, як на його батьківщині. Цей своєрідний «пріоритет» німця у відкритті винограду на незнайомому березі – психологічно правдоподібна деталь. Інгстад не згадує про цей епізод, бо тоді відразу викликає сумнів назва Вінланду, яку він дає знайденому поселенню.

Проблема не вичерпується достовірністю психологічних деталей. Канадський вчений Трільві Ольсен в 1963 р. відмітив, що клімат Вінланда в сагах і клімат реального північного Ньюфаундленду абсолютно несхожі. На Ньюфаундленді і хороших пасовищ-то мало.

Американський вчений Гвін Джонс не вступив у пряму полеміку з Інгстадом. Але його ввічливе зауваження, зроблене в 1964 році, про те, що Вінланд для норманів – це назва великого району, меж якого вони самі не знали, явно суперечить гіпотезі Інгстада, ніби Вінланд це північний Ньюфаундленд.

Потім весь світ облетіло повідомлення про публікації старовинної карти із зображенням землі Вінланд, тобто частини узбережжя Північної Америки. Про неї потрібно буде ще поговорити. Нам зараз цікаво відзначити одне: уявлення старовинного картографа про те, що «Вінланд» – це країна, а не конкретний географічний пункт, як це здається Інгстаду. Нова знахідка – аргумент на користь його опонентів.

Потрібна думка фахівців з історії клімату, палеоботаніки, ґрунтознавців, геологів. Лише комплексне вивчення району норманського городища дасть відповідь на питання, наскільки змінився і чи змінюється клімат цього краю за тисячоліття. Зараз ясно одне: потрібно продовжувати пошуки. Як відомо, в сагах розповідається про відвідування Вінланда в різний час, після Лейва Еріксона, його братом Турвальдом, вбитим тубільцями; його сестрою Фрейдіс; ровесником Лейва – Турфінном Карлсевні. Саги зовсім не стверджують, що вони висаджувались точно в одному місці.

Трігві Ольсен вважає навіть, що подорожі в Вінланд, описані в сагах, були «тільки скороминущим і незначним епізодом в історії вікінгів в Новому Світі».
… У повідомленнях про відкриття Інгстада зрозумілі не всі деталі. Скільки ж було мешканців селища? Скільки часу вони тут жили? Чим займались? Це невідомо.

Автор: Ф. Белеюбський.