Навчання у давньому Єгипті
Давній Єгипет – одна з колисок людської цивілізації, до того ж сповнена загадок і таємниць. Ми й досі достеменно не знаємо яким чином давні єгиптяни збудували свої величні піраміди, непідвладні навіть часу, куди дивиться своїм розумним поглядом пан Сфінкс і взагалі. Єгипет лишається незбагненою загадкою не лишень для нас, але й був таким для давніх античних істориків типу Геродота. Але без всяких сумнівів єгипетська цивілізація володіла надзвичайно високою культурою, наукою (думаю, навіть сучасним науковцям було б багато чого повчитись у єгипетських жерців), медициною (вже достеменно відомо: давні єгипетські жерці-лікарі чудово вміли проводити складні хірургічні операції) і звісно же освітою. Так, адже саме освіта і є тим нарізним каменем на якому будується вся культура, наука, медицина, господарство, врешті ціла цивілізація. Як же навчались давні єгиптяни?
«Люби писання та ненавидь танці, цілий день пиши своїми пальцями та читай вночі» – це слова єгипетського жерця-вчителя записані на одному з папірусів, які дійшли до нас з глибин віків. Судячи по них, єгипетські школярі епохи фараонів проходили вельми наполегливе навчання, але звісно і серед них були свої «гультяї-двійочники», які замість наполегливо опановувати грамоту воліли піти кудись на танці (дискотівку). Та для таких дисципліна була строга, ось ще один вислів педагогів тих часів: «Дитя несе вухо на своїй спині, треба бити його, щоб він почув». Варто сказати, що навчання у давньому Єгипті проходили далеко не всі діти, а по перше тільки хлопчики (от така гендерна нерівність, нежіноча це справа – грамоту опановувати, думали в ті часи, та й не тільки в ті), а по друге тільки сини багатих та шляхетних єгиптян. Звісно, дітям простих селян чи ремісників як правило навчання було ні до чого, по мірі дорослішання вони успадковували професії своїх батьків, і їхнє навчання мало суто практичне спрямування – опанувати батьківське ремесло.
Всі Єгипетські школи влаштовувались виключно при храмах, вчителями були жерці – панівна каста єгипетського суспільства, яка відігравала чимало функцій (окрім власне вчителювання жерці у Єгипті були і науковцями, і медиками, і юристами, і фінансистами). Маленькі єгиптяни розпочинали навчання у віці 5-ти років, та вчились протягом 12-ти років. Вчились наполегливо, заняття починались рано вранці та закінчувались пізно увечері. Хлопців вчили письму, рахуванню, читанню. Писати починали спершу на черепках глиняного посуду, це були своєрідні «зошити». Учень вчився малювати, виводити ієрогліфи, потім починав переписувати більш довгі священні тексти, релігійні гімни. Не швидко, а якісно, ніяких властивих сучасності швидко писань, диктантів, тощо. Адже куди спішити, коли попереду піраміди та вічність?
Після завершення навчання вже грамотний та обізнаний учень ставав державним чиновником, (завжди була потреба у грамотних людях), або ж міг і далі продовжити навчання. Вступити так би мовити у «давньоєгипетський університет», по завершенню якого він ставав жерцем, посвяченим у священні містерії Ісіди та Осіріуса. У жерця відкривались широкі кар’єрні перспективи, він міг сам стати вчителем юних школярів, міг бути лікарем при храмі, суддею, хранителем храмової скарбниці, а якщо пощастить, то і наближеним радником самого фараона. Та от перед тим, ніж стати жерцем слідувало пройти ще більш довший та складніший шлях навчання. Спершу юний претендент (так би мовити абітурієнт) мав довести, що він справді прагне мудрості та знань і пройти відповідні випробування (вступні іспити до вузу, чи то скласти ЗНО).
Цікаві випробовування, які начебто проходив єгипетський претендент описав у своїй книжці «Великі посвяченні» французький письменник Єдуард Шюре, хоча звісно багато з того – його вигадка, яка ніяк не може претендувати на історичність. Та тим не менше (за Шюре) серед випробувань юний кандидат спершу проходив такий собі «Форт Бояр» у підземеллі храму, йшов крізь вогонь (який насправді не був вогнем, а лише оптичною ілюзією, це мало на меті довести, що він подолав страх), розгадував всілякі загадки (проявляв розум та кмітливість), і врешті решт, опинявся голодний та спраглий у залі наповненому всілякою смачною їжею та напоями. От тільки суворий жрець-ієрофант йому забороняв підходити до столу, це мало перевірити витримку та силу волі. І врешті саме останнє випробування – це спокушання вродливою дівчиною, якщо претенденту вдавалось встояти і перед жіночими чарами, він з честю приймався у, ні ще не жерці, а тільки неофіти (ново посвячені студенти).
Далі молодому неофіту ще доводилось пройти довгі роки навчання, пізнати тонкощі багатьох наук (тут і астрономія, і медицина, і фізика с хімією і психологія і багато всього іншого) і лише тоді, вході наступного посвячення він вже урочисто ставав жерцем, а якщо жрець виділявся великою мудрістю, то цілком ймовірно міг протягом часу стати і верховним жерцем, наближеним до фараона. А у політичній історії Єгипту верховні жерці бувало мали владу більше від самого фараона, а деякі з них навіть ставали фараонами.
Звісно вищенаведені випробовування – скоріше за все вигадка самого Шюре, а як проходили справжні випробовування – ми не знаємо, адже єгипетські жерці під стать своєму загадковому Сфінксу вміли берегти таємниці.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.