Люди сонця
Архіпелаг Маркизських островів налічує вісім островів. Якщо вірити Куку, який відвідав ці острови в 1775 році, тут мешкало не менше ста тисяч осіб. Зараз, за офіційною статистикою, все населення архіпелагу не перевищує трьох з половиною тисяч. Такі наочні результати «цивілізації» і «культури», принесених на вістрі шпаг іспанськими та іншими загарбниками.
Втім, Маркізькі острови колись були вільні. Називалися вони островами Тікі – на честь легендарного предка полінезійців, вождя і бога Тікі, який, як розповідається в усних переказах, що дійшли до нашого часу, прийшов сюди зі Сходу. Але Схід цей у даному випадку – Америка.
Після гучної експедиції Тура Хейєрдала вже не представляється неймовірним той факт, що стародавні жителі Південної Америки могли на своїх бальзових плотах, використовуючи попутну Гумбольдтову течію, допливали до нинішньої Полінезії. У всякому разі, на острові Пасхи, найближчому до континенту (він відстоїть від Америки на п’ять тисяч кілометрів) і на деяких інших островах Полінезії були, як відомо, виявлені сліди якоїсь невідомої європейцям цивілізації: бруковані дороги, висічені з каменів фігури людей. Хейєрдал і деякі інші дослідники вважають, що ця цивілізація нагадує стародавню цивілізацію народів, що населяли свого часу Південну Америку.
Як то французький місіонер Ф. Мазьєр виявив на одному з Маркизських островів – Фату-Хіві, в так званих «священних долинах», розташованих в кратері згаслого вулкана, залишки незвичайних поховань. Надамо, однак, слово самому дослідникові: «На цьому острівці, довжиною не більше п’ятнадцяти кілометрів і з населенням в 360 чоловік, я знайшов останні сліди людей Сонця (так, за переказами, називали себе ті, хто разом з Тікі, відправившись навздогін за своїм божеством, Сонцем, прибули на ці острови).
Довгих чотири місяці добирався я до Семи священних долин. Я знайшов тут пироги-труни, останні земні сліди прибульців. Так само, як в єгипетських похованнях, голови померлих спочивали на спеціальній подушці – підставці, яка повинна була полегшити тривалу подорож на сьоме небо, небо праведників і щасливців. Люди, які вклонялися Сонцю, хотіли, щоб їх останки спочивали якомога далі від людей і ближче до Бога, в недоступних майже місцях, відокремлених від решти світу стінами кратера висотою в сімсот метрів».
Крім знайдених Мазьером поховань, на острові збереглося чимало статуй – зображень Тікі. «Найбільші з них, – пише Мазьєр, – досягають 2 м. 80 см. у висоту і 1,5 м. в ширину. Тікі зображений у вигляді людського ембріона. Це пов’язано з тим, що для «дітей Сонця» божество Тікі уособлювало походження життя. Всі ці скульптури висічені, як і на острові Пасхи, з червоного вулканічного туфу».
Слід додати, що Мазьєр не робив розкопок – все знайдене ним лежить, так би мовити, на поверхні. Досить можливо, що розкопки на цьому загубленому в океані острівці можуть дати чимало цікавих для науки, зокрема для вирішення питання про походження полінезійців, даних.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.