«Легенда про Уленшпігеля» очима палеографа
Прикмети звичайної західноєвропейської зими всім нам добре відомі з фільмів і телевізійних репортажів. Тумани, дощі, набагато рідше — сніг, який тут же тане. Запітнілі вікна, чорні дерева на тлі похмурого неба, мокрий асфальт. Люди з піднятими комірами, але часто — без головних уборів. Якщо ж холоднішає і сніг тримається з тиждень чи більше, то це вже подія, про яку пишуть газети. В Іспанії, у Франції, на Британських островах, Італії, Бельгії та Нідерландах зима переважно безморозна, з січневими температурами +2 — за Цельсієм. А тепер перенесемося в Нідерланди XVI століття, перегорнемо сторінки знаменитої «Легенди про Уленшпігеля Шарля Де Костера. Ось кілька «кліматичних витягів» з цієї книги:
«Прийшов листопад з його морозами, коли людство насолоджувалося музикою кашлю»; «На дворі стояв січень, жорстокий місяць. Йшов сніг і тут же замерзав… На сірому та ясному небосхилі чітко вирізалися нерухомі кістяки дерев, гілки яких були вкриті сніговими пуховиками. Сніг лежав на хижах і на верхівках парканів, усіяних слідами котячих лап. Луки далеко були покриті цим дивовижним хутром, що оберігає теплоту землі від різкого холоду зимової пори. Чорним стовпом піднімався до неба дим над будинками і хатинами…»;
У ті роки замерзала затока Зейдерзе і прибережні води Північного моря: «…Товщина льоду дві чверті… він досить міцний, щоб витримати кілька сотень людей з польовими гарматами»;
Навіть весняні місяці були тоді холодніше нинішньої зими: «Якось в березневий ранок, коли дув різкий вітер і лід навколо корабля Трелона ставав все товстіше, не дозволяючи йому вийти в море, моряки і солдати розважалися катанням на санках і ковзанах»; «Прийшов квітень. Спершу стояла м’яка погода, потім вдарив мороз і небо було похмуре, як у поминальний день… Вже падають сніжинки на дорогу».
Нічого схожого на XXІ вік! Зараз середня температура січня позитивна — від 4-1 С° + 3 в різних пунктах країни. Взимку йдуть дощі, сталого снігового покриву не буває. Протягом тридцятиріччя, з 1931 по 1960 рік, середнє число днів, коли температура на нідерландському узбережжі не піднімалася вище 0°, було в грудні не більше трьох, в січні — не більше семи і в лютому — не більше п’яти.
Виникає, втім, питання: чи можна беззастережно брати на віру «кліматичні» фрагменти книги Де Костера? Вже чи не перебільшує він, м’яко кажучи, суворість клімату минулих часів? Ні, не перебільшує. Справа в тому, що багата уява, жвавість і виразність мови поєднувалися у автора «Легенди» з точністю і достовірністю в описі пейзажу та побутових сцен. У книгу, наприклад, включені оригінальні тексти церковних проповідей XVI століття. Ці якості «Легенди» пояснюються, мабуть, тим, що її автор протягом багатьох років був службовцем державного архіву в Брюсселі. Через його руки пройшли гори старовинних паперів. Професійна звичка до правильності й документальності позначилася, звичайно, на манері письменника, і тому нідерландський пейзаж XVI століття він бачить воістину очима сучасників.
До речі, в середні віки майстри голландської школи живопису часто звертаються до зимових пейзажів. На полотнах Хендріка Баеркампа (1585-1634), Брейгеля Молодшого (1564-1636), Берта ван дер Нера (1604-1677) та інших, ми бачимо білі поля, скуті міцним льодом озера і канали, вкриті інеєм дерева, засипані снігом хати, дим з труб, що йде стовпом у охолоджене небо…
Та й не тільки в Нідерландах клімат був більш суворим. Всюди в межах помірного поясу, починаючи ще з XIII століття, ставало все холодніше й холодніше, збільшувалася тривалість та сніжність зим. На морські береги обрушувалися люті шторми. У XIII—XV століттях під натиском хвиль багато разів руйнувалися голландські дамби, море перетворювало в солону драговину оброблені поля, заливало десятки міст і селищ. Тільки в XIII столітті хроніки згадують про тридцять п’ять великих повенів, під час яких загинуло безліч людей.
До цього ж часу відноситься льодова блокада Гренландії і загибель від холоду і голоду заснованих там поселень норманів. Останній корабель з Норвегії зміг пробитися до Гренландії в 1377 році, пізніше плавання туди стало неможливим із-за важких льодів. В ті часи крига вкривала і набагато більш південні моря — в деякі роки замерзала протока Босфор і навіть Адріатика.
Про сильні морози, повені, гради та літні холоди пишуть руські літописи. У напівпустельних і пустельних районах Середньої і Центральної Азії було прохолодніше, випадало більше опадів, ріки були повноводніше і рівень озер лежав набагато вище, ніж нині.
У всіх гірських хребтах наступали льодовики. В Альпах вони вторгаються в оброблювані землі, засипають селища і змушують людей покидати обжиті місця. Те ж саме відбувалося і на Кавказі, де в басейнах річок Великий Зеленчук і Теберда професор Р. К. Тушинський виявив руїни поселень, які були зруйновані після XIII століття «білою смертю» — катастрофічними лавинами. Нині лавини такого обсягу тут не спостерігаються.
Гірські льодовики почали наступати після того, як в їх верхів’ях накопичилися великі запаси фірну, тому їх активізація була зміщена в часі по відношенню до суворих зим на рівнинах і до розростання морських льодів. За період з середини XVI століття до першої чверті XIX століття закріпилася назва «мала льодовикова епоха». До речі, знаменитий перехід Суворова через Альпи відноситься до того часу, коли гірські перевали були набагато більш важкопрохідними, ніж в наші дні.
Жорстокі шторми на морі, спустошливі повені на узбережжях, холоди на рівнинах і «мала льодовикова епоха», що наступила потім в горах мала причинно-наслідковий зв’язок. Це сусідні ланки своєрідної ланцюгової реакції в природі. За уявленнями відомого вченого А. В. Шнитнікова послідовність подій така. Один раз в 1800-1900 років Сонце, Місяць і Земля опиняються на одній прямій, причому відстань між Сонцем і Землею в цей час найменша. При такій розстановці небесних тіл припливоутворююча сила на земній кулі досягає максимальних значень.
Це призводить до розвитку внутрішніх морських хвиль великої амплітуди. Холодні придонні води піднімаються близько до океанічної поверхні і охолоджують її. Наростає льодовитість в Арктиці і Субарктиці, межа багаторічних морських льодів зсувається на південь. У помірних широтах посилюються зимові холоди, наступають гірські льодовики, піднімається рівень озер, збільшується заболочування. Шляхи руху циклонів змінюються на південь, і тому напівпустельні і пустельні райони отримують більше атмосферної вологи. Проте через досить велику «інерцію» в природі всі ці зміни запізнюються (різною мірою) по відношенню до часу максимуму припливоутворюючої сили.
Останній такий максимум припадав на першу половину XV століття, а посилення холодів і наростання зволоженості тривало аж до середини XIX століття, коли намітився перелом і почалася перехідна фаза – 1800— 1900-літнього, або, як його ще називають, надвікового, ритму з поступовим розвитком потепління і падіння зволоженості. А. В. Шнитников вважає, що такі умови будуть панувати протягом майбутніх 700-800 років. На цьому тлі проявляються «брижі» всередині вікових кліматичних змін, а сам надвіковий ритм, в свою чергу, накладається на хвилі більш високого порядку…
Автор: Л. Бондарєв.