Культура Маражо
Жили-були люди. Давно. Вісім століть тому. Від них до нас дійшли керамічні вироби, прикрашені багатим орнаментом. Судини з рельєфами людей і тварин. Похоронні урни зберегли попіл померлих. Сліди цієї культури були знайдені несподівано – і в несподіваному місці.
У гирлі річки Амазонки розташований плоский острів Маражо, за площею майже дорівнює Данії. Повз острова проходять десятки човнів. Нинішнє населення Маражо займається скотарством … І ось в цих-то обжитих місцях були зроблені знахідки.
Відомо: коли в XVII столітті на острові з’явилися португальці, тут мешкали племена, які вели примітивний спосіб життя. Племена ці (згодом вони були знищені колонізаторами) нічим не відрізнялися від населення ближніх місць. І в наслідку, коли почалися археологічні пошуки, ніде в околицях дослідники не могли знайти й натяку на сліди існування чого то подібного до загадкової культури Маражо.
Нарешті, природа острова. Навіть вона, здавалося б, виключала можливість розвитку високої культури. Кілька місяців у році поверхня острова – запилена рівнина, в решту часу острів покритий озерами і болотами. Досить неприємна особливість… Втім, як з’ясувалося при розкопках, древні мешканці Маражо вміли пристосуватися до незручних умов життя: вони селилися на пагорбах, які самі ж і зводили. Пагорби досягали в довжину ста двадцяти, в ширину сорока і у висоту восьми метрів.
Ця культура з’явилася на острові відразу, вже в розквіті. Американські етнографи М. Еванс і Б. Меггер, які вели дослідження, виявили, що тут не було поступового, тривалого розвитку: шари відкладень із залишками культури виникають в ґрунті раптово, немов вибухом. Значить, люди переселилися сюди з якихось інших місць. Але погані природні умови, утруднювали ведення сільського господарства, і, ймовірно, інші обставини: те, що люди відірвалися від рідних місць, жили нечисленною і відносно замкнутою громадою, може бути також і зіткнення з оточуючими племенами – все це призвело до того, що на острові культура зупинилася в своєму розвитку. А потім – показують розкопки – повільно, але неухильно вона стала згасати.
Вироби ставали з часом простіше, грубіше, одноманітніше. Знахідки – блідіше. Звідки ж таки з’явилися прибульці? Поблизу від острова Маражо, як говорилося, нічого схожого немає. Еванс і Меггер припустили: люди прийшли з області, де зараз розташована Колумбія. Іншими словами, вони перетнули весь Південноамериканський континент.
У цьому припущенні немає нічого неймовірного: в дрімучих лісах між Андами і басейном Амазонки була дорога, яка проходила частково долиною річки Напо – притоки Амазонії.
І ось в одинадцяти пунктах уздовж Напо були зроблені перевірочні розкопки. Вони принесли успіх. Виявили, наприклад, глиняні судини, дуже схожі на кераміку Маражо. Мала товщина шару з знахідками говорить про те, що плем’я пройшло ці місця, не поселяючись тут надовго.
А де витоки культури Маражо? Дослідження і знахідки на річці Напо лише підкріпили гіпотезу Еванса і Меггер, але довести її вони не могли. Для цього потрібні широкі пошуки в Андах, особливо на території Колумбії, де археологи взагалі роблять ще свої перші кроки. І, можливо, тоді виявиться, що острів Маражо дав вченим в руки ниточку, яка веде до великої і невідомої стародавньої цивілізації Південної Америки.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.