Катакомбна культура. Частина перша.
Катакомбна культура — цікаве явище в минулому житті європейського регіону. Найцікавіше і поки що багато в чому загадкове. Однак, щоб читач сам міг зрозуміти, що це дійсно так, слід розповісти все по порядку.
Хто такі катакомбники
На початку минулого століття видатний археолог В. Городцов, дослідивши серію курганів в Катеринославській і Харківській губерніях, виділив три культури бронзового століття: ямну, катакомбну і зрубну. З найменування культур ясно, що визначальною ознакою для В. Городцова була форма поховальної споруди — яма, катакомба і зруб. Городцовська схема виявилася дуже живучою і універсальною для пам’яток бронзового століття півдня Східної Європи і благополучно дожила до цього часу. Першовідкривач досить точно визначив час існування цієї культури (2000-1500 років до нашої ери) і висловив припущення, що катакомбна культура з’явилася в наших степах, в результаті приходу якихось племен звідкись із Східного Середземномор’я. Яких племен і звідки? Питання дуже непрості.
Без малого вісімдесят років катакомбну культуру пильно вивчають археологи та історики. Відкриті тисячі поховальних пам’яток, десятки поселень на величезній території від Передкавказзя і Нижнього Поволжя на сході до низин Дунаю на заході. На цій території ще до війни археологами Р. Подгаецьким і Б. Латиніним були намічені локальні, тобто місцеві, варіанти катакомбної культури, що пізніше відокремилися, але залишилися в рамках катакомбної культурно-історичної спільності.
Однак проблемою проблем як і раніше залишається питання про походження цієї культури. На противагу міграційній гіпотезі В. Городцова в тридцяті роки О. Кривцова-Гракова дала обґрунтування автохтонному (місцевому) її походженням, вважаючи, що вона передувала ямній. Написана монографія «Племена катакомбної культури». Автор — Т. Попова, прихильниця місцевого, автохтонного, походження цієї культури. Проте в кінці п’ятдесятих — шістдесятих років прозвучала серйозно обґрунтована критика автохтонної гіпотези. Її висловили О. Шапошникова, С. Березанська, Л. Клейн. Л. Клейну ж належить оригінальна ідея походження цієї культури. Він вважає, що вона виникла в результаті злиття генетичних ліній культур раннього бронзового століття Кіпру і культур шнурової кераміки Західної Європи. Археолог М. Артамонов висловлював думку, що витоки цієї культури знаходяться у Передкавказзі. Гіпотез багато, і значить — відповіді немає.
Ми свідомо звертаємо увагу читача на проблему походження культури, від її вирішення залежать найважливіші загально історичні висновки, що стосуються походження, доль і напрямків найдавніших міграцій індоєвропейських народів, тобто самої найдревнішої нашої з вами історії. В історичних реконструкціях істориків, археологів, лінгвістів південь Східної Європи визнається то першою, то другою прабатьківщиною індоєвропейських народів. Найдавніших індоєвропейців археологи якраз і «ловлять» у великих степових культурах бронзового століття.
Становлення катакомбної культури відбувалося в знаменну епоху — на рубежі ІІІ—ІІ тисячоліть до нашої ери. На Близькому Сході до цього часу вже майже десять століть розвивалися ранні класові держави. Єгипет переживав розквіт Середнього царства, Вавилон консолідував під своїм початком розрізнені міста-держави, фінікійські кораблі борознили води Середземного моря, освоюючи його береги, приносячи з плавань розповіді про Геркулесові стовпи і небачені країни. Розвивалася торгівля, іригаційне землеробство досягло свого розквіту. Спочатку невеликі осередки цивілізації, оазиси розросталися, ширилися, втягуючи в орбіту свого впливу все більше число народів. До кінця III тисячоліття на шлях класоутворення вступили острови Кіклади і материкова Греція, а в період розквіту катакомбної культури на історичну арену вийшов перший народ, який говорив на одній з індоєвропейських мов, — хети. Найдавніші написи на хетській мові датуються XVIII століттям до нашої ери. А до моменту зникнення «катакомбників» заговорив мовою ділових документів інший індоєвропейський народ — греки. Це сталося в XVI столітті до нашої ери.
Матеріальна культура племен катакомбної спільності вивчена досить добре, а пам’ятники на території Нижнього Подоння, які досліджує нині найбільший фахівець з катакомбної культури С. Братченко,— досконально. Ось далеко не повний перелік виробів, створених людьми цієї культури: численний багато орнаментований посуд, сотні бронзових виробів, дрібні срібні прикраси найтоншої роботи, поліровані кам’яні сокири та булави, крем’яні наконечники списів та стріл, дерев’яні луки, палиці, ложки, найдавніше в Європі землеробське знаряддя — рало, столові ножі і однозубі виделки з бронзи, знаряддя ливарного, шкіряного, кісткорізного і ткацького виробництв і, нарешті, кам’яні антропоморфні стели і дерев’яні вози. Здавалося, важко вже суттєво поповнити настільки вражаючий набір. І тим не менш…
«Серед тринадцяти поховань, здійснених в катакомбах, три супроводжувалися ритуальними масками з глини і охри…» Це витяг з інформації начальника Херсонської експедиції Інституту археології АН УРСР А. Кубишева про розкопки біля села Вовчанське на захід від Молочного лиману в 1979 році. У наступному, вісімдесятому році масок було знайдено вдвічі більше. В одному тільки кургані над заплавою річки Молочної, розкопаному Запорізькою експедицією, в одній катакомбі було дві маски.
Як вони готувалися? На лицьову частину черепа наносилася глиниста маса. Коли моделювання обличчя завершувалася, маска розфарбовувалася червоною мінеральною фарбою — вохрою.
Створення подібних масок — цікаве явище в житті давніх людей, тому сезон 1981 року чекали з нетерпінням. Запорізька експедиція розпочала свою роботу на правому корінному березі Молочної, в місці злиття її з річкою Чингул. Село Заможне, під Великим Токмаком, вдруге приймало археологів. Тридцять років тому тут, в заплаві Молочної і Чингула, вів розкопки чотирьох курганів загін московських археологів на чолі з К. Смирновим. Наші ж чотири кургануи простяглися ланцюжком на краю надпойменого плато. Всі вони були низькими і розпластнами, наче коржі. Найпотужніший з них, № 5 (ми продовжили нумерацію К. Смирнова), мав висоту півтора метра при діаметрі шістдесят два. Це був саме той курган, під яким лежав половецький хан, курган, який приніс нам відразу два відкриття. Круглі шахти катакомб знаходилися на глибині семи метрів від вершини шестиметрового кургану в материковому суглинку.
Перший сюрприз чекав нас вже у другій катакомбі кургану № 5. Проникнути туди було непросто, тільки повзком, ногами вперед. Правда, думка, що ти знаходишся у другому тисячолітті до нашої ери, змушувала забути про мінливості долі археолога.
Чоловік похилого віку був похований в шкіряних штанях і куртці. Поряд з його головою стояли дерев’яна чаша і амфорка, зліплена з пухкої необпаленої маси попелястого кольору. Це ефемерне створення гончарів катакомбної культури — справжня загадка. Навіщо ліпити і багато прикрашати судини, якими можна користуватися? Хоча, звичайно, кажучи «користуватися», ми маємо на увазі нашу користь. Може бути, в цьому і причина загадковості цієї штучки для нас. Поряд з судинами — шкіряний гаманець з бронзовими ножем і шилом-виделкою, а праворуч — два довгих дерев’яних прута, один з них з бронзовим вістрям, і кам’яна полірована парадна сокирка, прикрашена тонким рельєфним візерунком. Відразу три бронзові речі та парадну сокиру не покладуть пересічному общиннику. Не вистачало тільки маски. Але в найближчий час з’явилася і вона.
Похоронна конструкція наступного кургану, № 6, була дуже значною, і звід катакомби не витримав і впав під тиском землі. Тут був похований чоловік зрілого віку. Серед супроводжуючого інвентарю знову чаша, ніж, шило-вилка, дерев’яний прут з бронзовим наконечником. По дну катакомби ще можна було простежити розпис охрою, тут же, у головах, стояла коробочка, наповнена фарбою. І… маска. Глиняні конуси вставлені в очниці і на них намічені лінії зімкнутих повік, підфарбованих вохрою. З суміші глини і охри змодельований і вставлений ніс. Зуби прикриті довгастою пластиною чорної речовини, що пофарбувала їх у чорний колір.
Однак важливо не те, що ми розкопали ще одну маску, а те, що вона вперше «відкрилася» в комплексі з різноманітним набором речей. До цього маски знаходили в катакомбах, бідних знахідками, тому неможливо було визначити соціальний статус похованого. Тут це стало можливо. При розбиранні глиняної заслінки в катакомбі кургану № 6 було зроблено ще одне важливе відкриття: в глині закарбувалися складові частини цілісного дерев’яного колеса. Такі ж відбитки були і в першій відкритій нами катакомбі. А далі знахідки посипалися як з рогу достатку. В кургані № 7 було поховано відразу чотири маски. Одна з них справила на нас велике враження – пташине личко глибокого старця з потужним орлиним носом.
Всього в тринадцяти катакомбах з різними речами, з кам’яними сокирами, з колчаним набором крем’яних наконечників стріл, з дерев’яними маточинами коліс і з ошатною керамікою (так званого інгульського типу) було відкрито дев’ять масок.
Далі буде.
Автор: В. Отрощенко, С. Пустовалов.