Картографічні скарби Монтесуми

В числі інших подарунків Ернан Кортес у 1522 році надіслав Карлові V дві мапи завойованих територій, складені й накреслені тубільцями на клаптях бавовняного матеріалу. Ці карти, такі не схожі на аналогічні європейські, викликали щире захоплення при дворі Вальядоліда. Італійський гуманіст П’єро Мартір де Англерія — він почав вивчати їх один з перших — так коротко виклав свої враження у книжці «Десятиліття Нового Світу» (1530): «З мап цих територій ми ретельно вивчили одну, тринадцять футів завширшки і майже таку саму завдовжки, де на білій тканині були позначені всі території і всі дружні та ворожі до Монтесуми народи. На ній також зображувались великі гори, що оточували долину та південне узбережжя. Ми бачили ще й іншу мапу, виконану руками тубільців, меншу за розміром, але не менш цікаву, де було позначене саме місто Тенустітан (Мехіко-Теночтітлан) з його храмами, мостами та озерами.

За два роки до цього Кортес отримав від Монтесуми ще одну мапу, про яку він пише у своїх «Листах» (1519 — 1526) «Отож я спитав у того Монтесуми чи позначені на карті гирло ріки або бухта, куди б могли безпечно заходити кораблі, і він відповів мені, що ні, але він звелить зробити для мене малюнок узбережжя з ріками та бухтами. І ось назавтра мені принесли клапоть тканини із зображенням всього узбережжя, де вирізнялося гирло річки, що здавалася більшою за інші».

Швидкість, із якою Монтесума виготовив цю карту для Кортеса, свідчить про те, що ацтеки зберігали первісні манускрипти у доступних місцях, де їх вдавалося швидко скопіювати, найпевніше у «книгосховищі» — амоскалі по-ацтекському,— де містилися «численні папери, складені, як кастільське сукно» (Берналь Діас дель Кастільйо, «Правдива історія завоювання Нової Іспанії», 1568 рік).

Вражає також ретельність і точність роботи копіювальника. Ось що пише про цю карту Берналь Діас дель Кастільйо: «На ній зображені й точно позначені всі гирла та бухти північного узбережжя від ріки Пануко до Табаско, що становить 140 льє» (близько 600 км).
Куди ж поділися всі ті оздоблені мініатюрами рукописи та карти, що зберігалися в архівах тубільців? Лише близько п’ятнадцяти з них пережили завоювання. Дві пам’ятки (кодекси Фехерварі-Майєр і Тро-Кортезіанус), здається, є символічним зображенням світу, як його сприймали у доколумбовій Мексиці.

У центрі цих карт, що символізує семанахуак (земну твердь, оточену водою) містяться боги, нижче — космічний поділ світу на чотири зорієнтовані відповідно до румбів сектори, кожен з яких має свої ознаки, свої барви, специфічну флору та фауну. Кружальця на півночі, сході, заході й півдні свідчать, що майя та ацтеки, як і інші тубільні народи, мали засоби для позначення сторін світу.

До нас дійшли ацтекські манускрипти з Оаксака, дотичні загалом до історії та генеалогії. У манускриптах «Нутталь» та «Віндобоненсі» можна знайти численні символічні зображення місць, де відбулися значні події; міста і селища, гори, ріки й озера, дороги й узбережжя зображені різноколірними цятками з відповідними назвами.

Шлях і погляд з висоти

У XVI — XVII століттях підкорені індіанці не перестають складати рукописні документи картографічного характеру. Чимало з них виготовлено на замовлення іспанської влади та місіонерів. Не бракувало й таких, що позначали межі маєтків. Деякі мапи давали картину всіх регіонів з їхніми містами, лісами, шляхами та річками. Інші, подібні до тих, які сеньйори Ксікаланго заготували для Кортесової експедиції до Гондурасу (Кортес сам про це свідчить у своїх листах), були маршрутні. Ще інші — кадастрові карти, вони мали також чинність документів, що давали право володіти земельними ділянками. Порівняння таких карт із їхніми доколумбовими зразками часто виявляє певний європейський вплив на тодішню картографію.

Манускрипт «Ксолотль», старовинна копія доколумбового манускрипту (названа за ім’ям індіанського вождя, згаданого в документі), що зберігається в Національній бібліотеці у Парижі, викликає особливе зацікавлення. Він складається з восьми повних сторінок і двох неповних, кожна з яких — ніби погляд з височини, з супутника на долину Мехіко в різні моменти її історії.

Слід згадати й карту Теосакуалько (додану до донесення Філіпові II), де зображено частину Мікстека Оаксака. Вона містить генеалогічні дані, причому разом з особами зазначаються їхні селища чи маєтки. А іспанський текст на ній дозволив розшифрувати ієрогліфи, якими були записані імена представників різних родоводів. Карта Теосакуалько — своєрідний «розетський камінь» до іспанських манускриптів цього району.

Плани у масштабі

Щойно згадані карти, здається, легковажили поняттям масштабу, оскільки у них надміру перебільшені (всупереч дійсності), певні деталі: нерівності поверхні, населені пункти — щоб у такий спосіб підкреслити їхнє значення.

Однак деякі автори хронік стверджують, що тримали в руках мапи або плани, де витриманий певний масштаб для позначення межових стовпів поміщицьких маєтностей, причому вказано периметр кожної ділянки. Всі важливі з якогось погляду містечка мали архіви, де зберігалися такі плани, щоб до них звертатися чи змінювати у разі потреби.

У мексиканському Національному музеї антропології зберігається фрагмент великої карти (2,38 м X 1,68 м) на папері місцевого виробництва, де у масштабі зображено частину міста Мехіко перед приходом іспанців — із системою каналів, гирлами рік та межами володінь. Незважаючи на позначки, що дозволяють датувати карту часом після завоювання, стиль та вигляд документа свідчать, що йдеться про твір тубільців.

Перспективи дослідження

В архівах, бібліотеках та музеях Мексики й інших країн є багатющий фонд документів, які ще мало використовуються, але свідчать про картографічну діяльність мексиканських індіанців. І хоча більшість із них датується XVI століттям, тобто колоніальним періодом, такі карти дають уявлення про те, як складали доколумбові мапи. Їхнє вивчення дозволить краще пізнати старожитну, незалежну від європейської картографічну традицію. Надто ж цікаво було б дослідити злиття традицій там, де відчувається європейський вплив, злиття, що свідчить про зустріч двох світів і на полі картографії.

Автор: Мігель Леон Портілья.