Історія одного шахрайства

У 1703 році до Лондона приїхав Вільям Інеї, священик одного з шотландських полків, що стояли тоді десь в німецьких землях. Він привіз із собою якогось Джорджа Псалманазара. Високоповажний капелан запевняв, що Псалманазар, якого йому нібито вдалося навернути в істинну, тобто в англіканську віру, уродженець Формози – так називали в Європі острів Тайвань.

Хто був «формозець», достовірно не відомо. Є підстави припускати, що якийсь час він був членом чернечого ордену єзуїтів у французькому місті Авіньйоні, а потім, втікши в протестантську Голландію, поступив солдатом в полк. Згодом – це вже відомо достовірно – він знайшов тепле містечко кашовара у війську герцога Мекленбургського. Тут його й зустрів Інеї. Мабуть, кар’єра кашовара не цілком влаштовувала юнака. Авантюрист за покликанням, він представився священику в якості … японця. Інеї, звісно, зрозумів, що має справу з авантюристом; «перекладений» Псалманазаром з латини на японську уривок з Цицерона показав, що «японець» не мав ні найменшого уявлення про свою «рідну» мову.

Що ж зробив поважний священнослужитель? Він запропонував «японцеві» кинути дрібні справи і взяти участь в шахрайстві грандіозному. Справа в тому, що святому отцю дуже хотілося прославитись, зробити якийсь подвиг, а що могло бути краще ніж навернення в християнство «язичника з невідомих островів». Японія для цього явно не годилась – її вже відвідали деякі мандрівники, і можна було потрапити в халепу. Так нехай, вирішив Інеї, це буде країна, невідома в Європі – Формоза.

Привезений до Лондона «новонавернений» завзято громив папістів-католиків, лютеран і кальвіністів, оспівуючи істинну англіканську церкву та її главу – короля Англії. Капелан Інеї швидко йшов у гору. Він оголосив, що доручає своєму учневі перевести на Формозську мову катехізис, щоб потім навернути в християнство весь острів! Псалманазар мав таке ж уявлення про мову жителів Тайваню, як і про мову японців.

Але звільнитись якою-небудь абракадаброю не представлялось можливим. Залишалося одне – створити «формозську» мову.

І тоді Псалманазар взявся винаходити. Він вигадав двадцять «формозських» літер. Ось як звучала ця абетка: Ам, Мем, Мен, Таф, Ламдо, Самдо, Вемера, Багдо, Хамно, Педло, Еафі, Омда, Ілда, Ксатара, Дам, Замфі, Епсі, Фанд, Рав, Гомера. У ті часи люди занадто мало знали про далекі країни. Коли деякі вчені здивувалися схожості формозських букв з грецькими, шахрай прочитав їм цілу лекцію про поширення на острові давньогрецької мови, якій, нібито, навчають дітей у школах. Одного алфавіту було мало, і Псалманазар склав граматику. Треба віддати йому належне вона була дуже логічна, і творці пізніших штучних мов, у тому числі й есперанто, будували свої граматики приблизно таким же чином. Вона була вкрай проста. Правила нечисленні, а виключень не було зовсім.

У «формозській» мові живі істоти були чоловічого і жіночого роду, а неживі – середнього роду. Було єдине і множинне число. Числівники не відмінювались. Минулий і майбутній час позначався підвищенням і пониженням голосу. Писали справа наліво.

Крім граматики, потрібен був словниковий фонд і Псалманазар сміливо вигадує словник «рідної» мови. Ось кілька слів з нього: людина, чоловік – банако, жінка – банаже, батько – юрніо, мати – порніін. селянин – бархан, городянин – шулімос, солдати – плессіос, знати – останос, король – бага або ангон, імператор – багатаан шевереаль.

Отже, перша у світі штучна мова була створена, причому за фантастично короткий термін – усього в кілька тижнів. Тепер можна було братися за «переклад». Коли катехізис був «перекладений», Інеї змусив свого спільника (який по суті став заручником ситуації) перекласти молитовник. Все це було ретельно переписано і шанобливо представлено архієпископу Лондонському. Той був у захваті і вже бачив себе повелителем душ хрещених остров’ян. А «винуватець торжества» відверто писав у мемуарах, опублікованих після його смерті в 1764 році:

«Побачивши, як вдало вийшли у мене ці мерзенні вигадки, доктор переконав мене написати ще історію Формози».

З дивовижною докладністю, яка так цінувалась в ті часи – це була епоха створення «Робінзона Крузо», – описав Псалманазар острів і його мешканців, їх одяг, побут, звичаї, культуру, а докладніше всього релігію. Зрозуміло, цей опис повинен був вселяти англійцям відразу до язичництва і показати переваги англійського способу життя і англіканського віросповідання. Чого вартий хоча б придуманий обряд щорічного принесення в жертву вісімнадцяти тисяч (!) дітей; їх серця виривали з грудей і спалювали перед вівтарем на величезній пательні – стверджував Псалманазар. Опис супроводжувався малюнком храму з вівтарем і пательнею, причому всі священні предмети були пронумеровані і названі в підписах під малюнком.

У 1704 році книга вийшла в світ. Винахідливий і нахабний авантюрист не раз наполегливо захищав від критиків всі свої «одкровення». Проти нього виступали мандрівники, що бували в Китаї і в Японії, але ніхто не міг його викрити, – не міг … або не смів. Надто великим скандалом було б викриття авантюриста, якому надавали заступництво найвищі персони і церква.

Залишається додати тільки одне: натхненник і організатор містифікації, священик Вільям Інеї за свої «заслуги» в справі поширення християнства був призначений духовним главою всіх англійських військ в Португалії, союзниці Англії у війні за іспанську спадщину.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Історичний сайт Мандрівки часом