Історія археології
Ще сто п’ятдесят років тому люди мали дуже туманне уявлення про походження світу і вік людства. У різних країнах побутували перекази про створення світу, а поява людини приписувалася волі Божества. Однак ніхто не міг з впевненістю сказати, коли це сталося.
Перші припущення про вік людства були висунуті лише в 1859 р. У тому ж році Чарльз Дарвін опублікував свою працю «Походження видів». Разом з кістками давно вимерлих тварин були знайдені крем’яні знаряддя, що дозволили встановити, що виготовили їх люди, які жили багато тисячоліть тому.
Зроблені протягом наступного століття відкриття багато чого прояснили. Було встановлено, що людина вперше з’явився в Африці, заселивши більшу частину земної кулі ще в період стародавнього кам’яного віку, задовго до X тисячоліття до н. е. У деяких частинах світу були знайдені сліди первісного землеробства, перших міст та писемності.
Однак точне датування цих подій виявилося справою надзвичайно важкою. Лише в 50-х роках минулого століття розвиток ядерної фізики дозволив використовувати в археології нові методи дослідження. Аналіз вулканічної породи за допомогою калієво-аргонового методу дав можливість встановити, що перші гомініди, які виготовляли знаряддя, з’явилися в Африці близько 2 млн. років тому. Сучасних людей вони нагадували досить віддалено. Однак навіть австралопітеки вже пересувалися на двох ногах, володіли хапальною здатністю, бінокулярним зором та іншими рисами, що відрізняли їх від багатьох інших видів.
35 тисяч років тому з’явилися перші представники Homo sapiens. Народження сучасного людства визначається саме цією датою, встановити яку дозволив радіовуглецевий аналіз. Цей метод також прийшов з ядерної фізики, він дає можливість в лабораторних умовах здійснювати датування будь-якого матеріалу органічного походження (останків тварин і рослин, що містять вуглець), вік якого не перевищує 40 тис. років.
Ці відкриття докорінно змінило наші уявлення про Європу доісторичного періоду. Виявилося, що багато найдавніших проявів людської діяльності аж ніяк не пов’язані з районом східного Середземномор’я, як думали раніше. Наприклад, єгипетські піраміди вже не вважаються сьогодні найдавнішими кам’яними спорудами. До більш раннього періоду відносяться деякі кам’яні гробниці в Європі, а Стоунхендж в Англії і святилища на Мальті вважаються тепер сучасниками пірамід, а не їх «молодшими родичами», як думали раніше.
Радіовуглецевий метод датування значно розширив наші пізнання. Він вперше дозволив скласти точні хронологічні таблиці для тих районів, де немає давніх писемних джерел. Тепер ми знаємо, наприклад, що предки сучасних аборигенів з’явилися в Австралії вже 25 тис. років тому. Ми можемо точно датувати події давньої історії держав Американського континенту. Встановлено, що цивілізація майя в Мексиці і в довколишніх країнах відноситься до 2000 року до н. е. Перед нами починає відкриватися картина залізного віку в Африці, ми по-іншому оцінюємо унікальність нігерійських глиняних і бронзових скульптур, деякі з яких відносяться до 600 року до н. е.
Всі ці приклади показують, що сьогодні ми можемо судити про передісторію світу в цілому, відтворювати послідовність розвитку людини для кожного регіону. За допомогою нових методів датування кожна країна отримує точну хронологію свого доісторичного періоду.
Однак, хоча методи датування і грають найважливішу роль в археології, її науковий арсенал ними не вичерпується. Іншим напрямом досліджень служить лабораторний аналіз виявлених предметів (наприклад, кам’яних знарядь або глиняного посуду), завдяки якому нерідко вдається визначити початкове джерело використаного для їх виготовлення матеріалу. Це дозволяє отримувати відомості про торгівлю та обмін товарами, про їх використання в даному районі.
Допомагає археології і вивчення побуту людини. Так, аналіз сміття, залишеного первісними людьми, дозволяє сьогодні досить точно уявити, чим харчувалися вони, і як виглядало їх натуральне господарство. Вивчивши, наприклад, обвуглені насіння, знайдені в смітті, фахівець може з точністю сказати, які сільськогосподарські культури вирощували первісні хлібороби. Вивчення кісток тварин може дати відомості про те, на кого полювала стародавня людина, чи тримала вона домашніх тварин і в якій кількості і співвідношенні.
Про сучасну археологію говорять, що часом вона займається тільки тим, що вивчає сміття. У цьому є частка правди. Робота з цим більш ніж скромним матеріалом дозволяє вибудувати цілісну картину розвитку економіки ранніх суспільств, яка може повідати нам про них набагато більше, ніж найбагатші прикраси із золота і нефриту.
Однак не без підстави можна сказати, що найдивовижніші археологічні відкриття були зроблені не в лабораторії, не шляхом вдосконалення методів датування або вивчення середовища давньої людини. Швидше до них привів перегляд поглядів і філософського підходу.
«Нова археологія» виникла в 60-х роках минулого століття в результаті незадоволеності положеннями, що лежать в основі традиційної археології, яка часто приходила до вельми спрощених з історичної точки зору висновків. Її зачинателем став Льюїс Р. Бінфорд, професор університету Нью-Мексико в Альбукерку. Він зумів показати – і в цьому його головна заслуга, – що для розуміння минулого недостатньо вишукувати в землі залишки колишніх цивілізацій і інтерпретувати їх на основі своєї власної інтуїції.
І дійсно, нашим завданням має бути вивчення культурного процесу, виявлення шляхів і причин змін, що відбуваються в культурі людства. Ми повинні прагнути до пояснення всіх відмінностей, усього різноманіття археологічних цінностей. Назріла необхідність у розробці більш досконалої теорії та методології інтерпретації археологічних знахідок.
Прихильники такої археології прагнуть зрозуміти механізми змін на основі узагальнень. Іншими словами, вони йдуть тим же шляхом, що і дослідники, які осягають закони природи. Вірність їх теорій перевіряється новими археологічними даними.
Наприклад, ми хочемо зрозуміти, як виникло те чи інше місто, як з’явилася цивілізація в тому чи іншому районі – будь то Древній Рим, Мохенджо-Даро в Пакистані або який-небудь інший об’єкт. Для правильної розробки цього питання нам необхідно більш широке розуміння процесів, що ведуть до розвитку і ускладнення різних культур. І тільки після цього ми можемо зайнятися вивченням того, як в загальну картину вписується історія Риму або Мохенджо-Даро, і виявленням характерних для них рис.
«Нова археологія», на відміну від традиційної, відкидає точку зору багатьох археологів, згідно з якою археологія нездатна розповісти про громадську організацію або релігійне життя минулого. Навпаки, ми повинні прагнути до розробки розумних доводів, що дають можливість інтерпретувати наявні у нас відомості про ці аспекти життя суспільства, так само як і про харчування людей минулого, розвитку техніки і т. д.
Прихильники «нової археології» приділяють велику увагу і питанню про те, як формуються самі археологічні відомості: як вийшло, що розкопуванні нами історичні пам’ятники і виявлені при розкопках предмети виявилися саме в цьому місці. Вивченням цих питань займається нова область – етноархеологія. Представники цього напряму ведуть спостереження за сучасними громадами, уклад життя яких у певних відносинах схожий з укладом життя стародавніх поселень, що становлять предмет їх дослідження.
Етноархеолог вивчає, таким чином, шляхи формування археологічних даних в сьогоднішньому суспільстві.
Одним з перших археологів, що здійснили такий експеримент, був Льюїс Бінфорд. Вивчаючи життя мисливців і збирачів мустьерської культури (40 тис. років тому), він дійшов висновку, що оптимальним шляхом до розуміння археологічних відомостей про цих давно зниклих людей буде спостереження за життям якої-небудь сучасної громади мисливців і збирачів. З цією метою він оселився в громаді ескімосів-нунаміутів на Алясці. А оскільки мисливець з нього вийшов не найкращий, він виконував функції м’ясника. Це дало йому можливість побачити на практиці, як ескімоси позбавляються від сміття. Накопичені дані значно допомогли йому у вивченні життя стародавніх мисливців і збирачів.
Аналогічна методика може застосовуватися і при вивченні життя міст. У Таксоні (штат Арізона) під керівництвом професора Вільяма Ретджі було проведено вивчення сміття, що викидається на смітник жителями різних районів міста. Оскільки сміття тут не просто викидається на вулицю, а звалюється в баки, учасникам цієї програми довелося стати на час смітєприбиральниками, спорожняти баки і доставляти їх вміст в лабораторію для вивчення. Це може здатися неправдоподібним, але отримані результати виявилися досить цікавими.
Здійснення цієї програми може служити наочним свідченням того, що методи роботи археологів застосовні до вивчення матеріальної культури всіх регіонів і часів, як давньої, так і сьогоднішньої. Із сучасної археології зникли поняття «примітивної» та «розвиненої» культури. Сьогоднішні або вчорашні мисливці і збирачі не менше цікаві, ніж міські жителі: і ті й інші – частина багатої і різноманітної культури людства, хоча слід визнати, що мисливці і збирачі вносили свій внесок у її розвиток набагато довше, ніж жителі міст.
Важлива роль сучасної археології в сьогоднішньому світі обумовлюється ще однією обставиною. В основі багатьох концепцій традиційної археології лежало поняття «розповсюдження» культури, воно припускало, що її переважний розвиток йшов в одному-двох регіонах світу, звідки вона поширювалася на «дикі» окраїни. В останні роки вчені прийшли до усвідомлення того, що така точка зору є по суті колоніалістською, що обмежує розвиток світової культури декількома найважливішими, привілейованими районами.
Сьогодні ми приходимо до переконання, що для розуміння змін, що відбуваються в досліджуваному районі необхідно проникнути в суть місцевих процесів. Потрібно вивчати зміни в соціальній структурі, народонаселення, економіці і техніці. У цьому процесі, безсумнівно, грають свою роль зв’язки з іншими районами, а також запозичення нових ідей, проте далеко не завжди вони мають визначальне значення.
Наведемо один приклад. Протягом багатьох років вважалося, що руїни Великого Зімбабве на території країни, що носить сьогодні назву цієї історичної пам’ятки, є слідами діяльності вмілих будівельників, які прийшли з півночі, або ж результатом контактів з арабськими торговцями.
Думка про те, що цей пам’ятник може бути творінням рук місцевого населення, тобто африканців, беззастережно відкидалася. Однак отримані в наші дні дані, в тому числі і результати радіовуглецевого аналізу, говорять якраз на користь останнього припущення. Досить вивчити життя суспільства того часу, щоб пояснити історію виникнення цього пам’ятника, не вдаючись до допомоги гіпотез про прибульців з інших районів світу. Те ж саме можна сказати і про Стоунхендж в Англії, який було прийнято вважати результатом контактів з розвиненою середземноморською культурою. Сьогодні ми розглядаємо цей пам’ятник з точки зору місцевих реалій і для його пояснення не потребуємо гіпотез про середземноморських колоністів.
Тим не менш, це не означає, що кожна країна повинна розглядатися у відриві від решти світу. Мова йде лише про наше переконання в необхідності вивчення кожною державою свого минулого за допомогою археології. Більшість країн пишається сьогодні своєю культурною спадщиною, для ознайомлення з якою багато хто з них володіє прекрасними музеями, як, наприклад, музеї в Мехіко і Каїрі.
Одночасно зростає усвідомлення необхідності зберігати культурну спадщину. ЮНЕСКО бере участь у здійсненні ряду великих програм, наприклад з порятунку руїн Мохенджо-Даро в Пакистані; національні проекти з охорони історичних пам’яток здійснюються і в більшості держав. Сьогодні ці питання набули міжнародне значення.
Колись археологічні дослідження були долею нечисленних любителів і часто обмежувалися великими центрами промислово розвинених країн. Сьогодні вони привертають величезну увагу багатьох людей в більшості країн світу. Частково це пояснюється тим, що археологія надає можливість кожному з нас більш повно дізнатися історію свого народу. Однак замикатися виключно на своїй власній країні не слід, щоб не впасти в шовінізм. Археологія дозволяє нам зрозуміти, що історія наших країн – це частинка історичного минулого всього людства.
Нові методи археологічного дослідження відкривають перед нами перспективи більш глибокого проникнення в усе різноманіття сьогоднішньої і минулої культури людини. Цьому сприяють не тільки розвиток науки і техніки, а й ентузіазм і відповідальність самих дослідників.
Автор: Колін Ренфрю.