Історичний блогінг. Інтерв’ю з Миколою Чеботарьовим
Сьогодні на сторінках нашого історичного сайту «Мандрівки часом» відбудеться чергове цікаве інтерв’ю, а нашим гостем буде Микола Чеботарьов зі славетного російського міста Самара. Микола – мій колега по перу (точніше клавіатурі) автор ще одного цікавого історичного сайту «Людота», присвяченого військовій історії Середньовіччя
– Доброго дня Микола. Розкажіть, будь ласка, як вам прийшла ідея створити історичний сайт Людота, і що означає його назва?
Вітаю, Павло.
Ви знаєте, все просто. Свого часу мені набридло вислуховувати нісенітниці про середньовіччя. Удвічі прикро було те, що дорослі розумні люди брали їх за чисту правду. Мовляв, мечі важили по півпуда, і ніяк не менше.
Але ж меч – не гантелі, і чим легше, та хваткіше буде, тим краще!
Ось я і вирішив спробувати зробити сайт, що б у захоплюючій формі розповідати про історію. Поле-то неоране!)).
Хто такий Людота? Коваль.
Відомо, що майже всі мечі, якими билися на Русі, були викувати за її межами, і забезпечені рукоятями вже тут. Тому на них були клейма зарубіжних кузень.
Але одного разу археологи розчищали один типовий скандинавський меч, знайдений на Полтавщині, і «проявили» на його лезі руський напис. Інкрустовані металеві літери сповіщали «Людо … а коваль». Тобто, відкрився автограф коваля Людота (або Людоші). Перший варіант прижився краще, його я і взяв.
Надалі був знайдений другий руський меч. Напис на ньому був такий – «Слав». Що саме «Слав» незрозуміло, після літери «в» лезо зламане навпіл.
Інших середньовічних бойових мечів, леза яких були викувати на Русі, наука поки не знає.
– Я так розумію, що ви самі приймаєте активну участь в історичній реконструкції середньовічних часів, належите до якогось історичного клубу чи вільний лицар?
Захоплююся)). Хтось в гори лазить, хтось на джипах через Сахару катається, а я ось все більше до історії. Збираю, як у нас кажуть, КОО (комплекс обладунків та озброєння) плюс ККА (комплекс костюму та аксесуарів). Така ось колекція, тема якої – руський дружинник 13-го століття.
(Фото Катерини Манаенкової)
Часи тоді були страшні і героїчні. З одного боку лицарі, з іншого – монголи, зсередини міжусобиці …
Зрозуміло, дружинник без дружини не буває.
Моя дружина – військово-історичний клуб «Легенда», найстаріший в Самарській області. Починав я в ньому простим ополченцем, потім з підвищенням рівня, пройшов випробування знанням і зброєю, тепер перебуваю в дружині клубу.
(Воєвода «Легенди» Олексій Романов опоясує Миколу Чеботарьова дружинним поясом після випробування зброєю).
Ну і на громадських засадах уособлюю клубну прес-службу, це цілком співвідноситься з моєю професійною діяльністю.
– А взагалі наскільки розвинена історична реконструкція в Самарі? Може, трохи розкажіть про ваш історичний фестиваль «Ратна справа», що на ньому відбувається.
Сам фестиваль триває три дні і набір учасників на цей рік вже розпочався. Ми одразу зробили наголос на високий рівень історичної достовірності заявлених команд. Це і війна і одяг і побут. Адже в людині все повинно бути прекрасно, вірно?))
Отже. П’ятниця і субота – живемо для себе. Воюємо, ночуємо в наметах, готуємо їжу на вогнищі. А в неділю зустрічаємо туристів.
Програма для глядачів буде динамічною та насиченою. Вже заплановані кінні поєдинки і змагання середньовічних вершників.
«Спасибі» за можливість їх провести треба сказати нашим вірним друзям з клубу «Російська слобода». На його території як раз і містяться коні, яких чекає цікаве відрядження.)))
Крім того, глядачі побачать змагання лучників,
турніри на списах
і мечах
музикантів які будуть ходити по фестивальній галявині і грати живу середньовічну музику. Я вже не кажу про майстер-класи по старовинним ремеслам, конкурси костюмів,
кухарів
та інші-інші. Всього не описати!
Сам фестиваль відбудеться 19 серпня 2012 року під Самарою.
Місце проведення ми змінюємо, зараз сніг зійде і вдаримося в пошуки.
Ще, від імені оргкомітету, хочу подякувати Уряду Самарської області – в особі міністерства спорту, туризму і молодіжної політики Самарської області та Агентства з реалізації молодіжної політики Самарської області!
Вони нас гарно підтримують і словом і ділом.
Це особливо радісно в нашій країні, де прийнято лаяти чиновників.
Зовсім недавно з їх допомогою ми зняли відеоролик про прийдешній фестиваль.
Одну з ролей у ньому зіграв наш земляк Віктор Євграфов. Той самий, який прославився роллю професора Моріарті в «Шерлоку Холмсі».
Зараз йде монтаж відео, скоро прем’єра.
– Чи маєте співпрацю з українськими клубами історичної реконструкції?
Так, звичайно. Є в Києві такий клуб, «Вевериця», ось вони до нас в серпні приїдуть на «Ратну справу-2012». Один з їхніх бійців вже був у Самарі під час зимових свят, разом з дружиною. Дуже цікаво поспілкувалися, влітку обов’язково продовжимо зміцнювати міжнародну дружбу.
– Історичних блогів в інтернеті не так багато, все більше блогів про СЕО, заробіток і таке інше. Як вважаєте, чи є у історичних сайтів перспектива росту?
Звичайно є. Як і в будь-якого сайту, блогу, який піднімає цікаву людям тему.
Що ми бачимо в Мережі сьогодні? Технарі, розібравшись з тонкощами вордпресс, створюють свої сайти, блоги. Це похвально. Але блоги вимагають гострого пера, а технарі (не в образу їм) далеко не завжди цікаво пишуть. Такі хлопці як Петро Александров або Михайло Шакін – приємний виняток.
З іншого боку, ті, хто можуть яскраво писати, часто не розбираються в технічній стороні питання. Ви можете знайти тисячі таких людей в «Живому Журналі», де все просто і зрозуміло. Сам починав там, але зараз майже не з’являюся.
Що далі?
Далі – еволюція блогів. Майбутнє, на мій погляд, за тандемами «фізик + лірик».
Ось як це виглядає.
«Фізик» займається пошуковою оптимізацією, вирішує технічні питання сайту і так далі. Він в цьому розбирається, це його. «Лірик» ж шукає нові теми, пише тексти, підбирає ілюстрації – не відволікаючись на Техчастину. Виходить, свого роду, міні-редакція з двох чоловік. Кожен робить те, під що заточений. Спільними зусиллями вони видають готовий, конкурентноздатний продукт. І всі щасливі)).
– Як думаєте, що потрібно зробити для того, щоб пробудити інтерес до історії у молодого і підростаючого покоління?
Просто показати йому історію – такою, якою вона була. Кому треба – сам зацікавиться, кому не треба – захопиться чимось іншим.
І педагогів на місцях непогано було б розворушити за одне місце. А то у них з логікою незрозуміло що коїться. У школі вчився за підручником історії. Ще СРСРівськиим. З нього випливало, що в Льодовому побоїщі всі лицарі потонули, а всі росіяни вижили. Мабуть, вони на різних крижинах стояли)). І ніхто, жоден історик, не написав в підручнику, що згідно старовинних німецьких літописів, мертві лицарі падали на траву!
– Що для вас означає – бути лицарем?
А я не знаю, що це таке – бути лицарем)). Напевно, про це найкраще розповіли б панове, що жили в середньовіччя в Західній Європі і носили лицарське звання. Але вони вже нікому й нічого не розкажуть – на цьому світі.
Що ж до мене ….
Я можу розповісти, що значить жити в XXI столітті, працювати в сучасному офісі на сучасній роботі, вести сайт «Людота» і займатися історичною реконструкцією Русі. Це весело і драйвово. Гайда зі мною!)))
– І наостанок ваші побажання читачам історичного сайту «Мандрівки часом».
«Поважайте ворогів своєї землі», сказав якось один мій друг. Тут навіть і додати нічого.
Взяти тих же татаро-монгол, яких часто виставляють в смішному ключі. Мовляв, у вільний від торгівлі урюком час вони прийшли на Русь …
Та якщо вони, торгуючи урюком, князівства як горіхи клацали, то я хочу такого урюку!))
Сміх сміхом, а мова ось про що. Тільки розуміючи, перед яким сильним і небезпечним ворогом не здригнулися наші предки, тільки тоді переймаєшся гордістю за їхні справи.
Монголи були великою армією, тевтонські і лівонські лицарі теж. Атака крилатих польських гусарів просто наводила жах. Наполеон, Гітлер не були слабаками – їх армії поставили на вуха півсвіту.
А наші предки їх перемогли. Так що поважайте ворогів своєї землі і шануйте своїх предків.
Ну і в гості на наші з Павлом сайти частіше заходьте. Не забувайте старих)))
І я дякую Миколі за чудове та захоплююче інтерв’ю, бажаю подальшого розквіту процвітання історичного сайту Людота і його автору.