Гніздовські старожитності. Продовження.
Гніздово в X столітті — вже протомісто з ремеслом, торгівлею, розвиненою військовою справою. Особливо ефектні мечі: гострі, довжиною близько метра, з широким лезом, злегка заокругленим на кінці, мечі призначалися для рубки, а не для уколу. Рукоять часто прикрашена інкрустацією з срібних ниток. Залізні мечі такого типу звичайні для всієї Європи. Головним центром їх виготовлення були майстерні на Рейні, але мечі робили і в інших країнах, в тому числі і на Русі.
Знайдено багато наконечників стріл. Переважна більшість їх слов’янського ромбовидного типу, помітно менше ланцетоподібних скандинавських. Важливою зброєю були бойові сокири — їх у Гніздові виявлено більше двадцяти. Вони невеликі і легкі — щоб не втомлювати воїна в поході, але з довгою, до 80 сантиметрів, рукояткою, яка помітно збільшує силу удару. Після меча це найстрашніший вид зброї ближнього бою. Щити в ту пору були круглі, дерев’яні, центр їх зовні зміцнювався опуклою залізною бляхою — умбоном. В курганах щити згнили, від них збереглися лише умбони. У Гнездові це рідкісна знахідка. Так само рідко нам вдавалося знайти і залишки кольчуги, сорочки, сплетеної із залізних кілець, половина з яких зварена, а інша половина склепана крихітними заклепками. Всього на кольчугу йшло близько двадцяти тисяч кілець. Це довга і дуже нелегка робота, тому кольчуги в похованнях майже не зустрічаються. Як правило, їх ремонтують, відновлюючи пошкодження, та передають у спадок.
Взагалі повний військовий обладунок коштував дорого і тому був доступний лише багатим воїнам. Але найрідше з предметів озброєння зустрічаються шоломи, у Гніздові їх лише два. Верхня частина давньоруського шолома закруглена і звужена, вона називалася шишом, звідси і назва самого ділему — шишак.
Звичайний засіб пересування в ті часи — човни. Залишки від них іноді ми знаходимо в курганах, і це видає помітна присутність в Гніздові скандинавів. Поховальний обряд з човном, обряд спалення у човні міг виникнути тільки у народу моря, і, дійсно, він був поширений у Скандинавії, де в курганах зустрічаються іноді недопалені човни і навіть цілі кораблі. У гніздовських курганах часом знаходять залишилися після згорілих човнів заклепки, якими обшивка кріпилась до шпангоутів, іноді дуже великі — до десяти сантиметрів завдовжки. В одному похованні виявлено 234 заклепки, в іншому — 280. Така кількість заклепок підходить для човна довжиною в чотири-п’ять метрів. Іноді в кургані зустрічаються 30-40 заклепок. Їх, звичайно, було недостатньо для човна, але вони цілком могли скріплювати поховальний віз або похоронні сани.
Могло бути і по-іншому: в ті часи старий обряд, можливо, не виконувався повністю — менше вірили в нього, шкодували човна, — важко сказати, так чи інакше, залишався лише символ обряду, коли в курган поміщали частину човна, наївно прагнучи змусити богів все-таки повірити, що небіжчик спалений у човні. З таким спрощенням похоронних обрядів ми нерідко стикаємося у різних народів.
В ті далекі часи і всякий воїн, і хлібороб мріяв про коня, проте далеко не кожен чоловік мав їх. У гніздовських курганах кінські кістки рідкісні, рідкісні і предмети кінського спорядження. І все-таки деякі цікаві знахідки є: вудила і стремена, кінські вуздечки, прикрашені мідними позолоченими бляшками з візерунком. Зустрівся нам і зовсім вже незвичайний курган, насипаний над могильною ямою, в якій похований один тільки кінь, а в сусідньому, абсолютно такому ж кургані,— мабуть, господар коня.
Нарешті, ще одна знахідка. Ми копали невеликий курган, нічим особливо не примітний, і все-таки саме там, в цьому непоказному курганчику, зроблено чудове відкриття.
Що ж там було? Найдавніший руський напис! Відразу стала знаменитою корчага з процарапаним по ній словом «горушна»!
Саме поховання, треба сказати, взагалі надзвичайно цікаве, а знахідки в ньому розбурхували уяву. По-перше, це було досить рідкісне парне поховання: поховання чоловіка і жінки. Під курганом серед залишків потужного похоронного багаття зарита величезна ліпна урна з перепаленими кістками. Поруч з урною у вогнище встромлені дві половинки навмисне зламаного меча. У вугільно-зольній «подушці», що залишилася після багаття, знайдені п’ять арабських дирхемів, самий «молодий» з яких датується 295 роком Хіджри, або 907-908 роком за нашим рахунком. У тій же «подушці» лежали десятки бус з сердоліку, гірського кришталю і скла. В урні були бруски, мідний ланцюжок, гребінець, ключик лопаткою, кістяний гребінець, широко поширена жіноча прикраса — спіральне височне кільце. На дні скриньки, немов якась реліквія, таївся крихітний глиняний глечик, безсумнівно привізний, а в ньому — укрита від вогню одна-єдина янтарна намистина. Крім того, в урні лежала типова скандинавська прикраса — залізна гривня. А шістдесят одна заклепка, знайдена на кострищі, символізувала спалення у човні або, можливо, в похоронних санях.
Коли споглядаєш знахідки з цього кургану, ось що кидається в очі одразу: тут представлені всі країни, з яких торгові шляхи проходили через Гніздово, наче весь тодішній світ зійшовся на похоронах цих людей. Глиняні посудини — з Чорного моря. Монети — з Арабського Сходу. Гривня — зі Скандинавії. Бурштин — з Прибалтики.
І нарешті головне — напис. За кострищем були розкидані черепки чудово сформованої і відмінно обпаленої амфори. Такі амфори виготовлялися в грецьких колоніях на Чорному морі, а на Русі називалися корчагами. Зібрані разом, черепки відмінно підійшли один до одного (це, між іншим, вказує на те, що корчага була навмисно розбита і розкидана по кострищу). І коли археологи склали цілісну посудину, вони прочитали процарапане зверху вниз по обпаленій вже глині слово «горушна».
Що воно значить? Цьому слову — одному-єдиному — присвячена велика дослідницька література, проте доказового пояснення його змісту досі немає. Я не лінгвіст і хочу коротко сказати тільки про одне прочитання — «гірчиця». На Русі гірчиця була високо шанованою пряністю. У Смоленській землі гірчична рослина не росла, і гірчицю привозили з далеких південних країн, що цілком узгоджується з південним походженням самої амфори. Можливо, якийсь купець, щоб не розкупорювати зайвий раз посудину, зробив на ній напис для пам’яті.
Чи не занадто багато уваги ми приділили цьому єдиному, ледь помітному на обпаленій глині слова? Ні, не думаю — це найдавніший з руських написів, що прийшов до нас з самого початку X століття. Нам поки не відомо жодної більш давньої руської букви.
Корчагу з написом ми знайшли в перший сезон роботи нашої експедиції. А ось сенсація з останніх знахідок: застібка від книжкової палітурки, що відноситься до X століття! Ми не знаємо, що це була за книга, якою мовою вона написана — навряд чи на слов’янській. Але, як би те не було, її знахідка в Гніздові вражає нашу уяву.
Автор: Д. Авдусин.