Ебла – досі невідома держава
Уявіть собі, що історики, що займаються Римом, нічого не знають про існування Карфагена, а фахівці з історії Росії — про Лівонію або Річ Посполиту. І раптом, уявіть, історики Риму раптово дізнаються про Карфаген і пунічні війни, а історики Росії — про Річ Посполиту і тонкощі її взаємин з Московією при Івані Грозному і його наступників… Щось подібне сталося з ассиріологами, фахівцями з найдавнішої історії Месопотамії, історії Шумера і Аккада…
Приблизно на півдорозі між сучасними сирійськими містами Алеппо і Хама стоїть величезний пагорб — Телль Мардіх. Площа його 56 гектарів, а висота більше 15 метрів. Археологи давно поглядали на це диво, підозрюючи, що під пагорбом ховаються руїни стародавнього міста. Але результати розкопок перевершили найсміливіші очікування.
На пагорб Телль Мардіх прийшли італійські археологи під керівництвом професора Паоло Маттьє, і завдяки знахідці статуї з присвятним написом їм вдалося встановити назву міста під пагорбом. Під багатометровими нашаруваннями Телль Мардіха ховалася стародавня Ебла, важливий торговий і політичний центр, відомий перш за згадками в клинописних джерелах.
Однак найбільший успіх прийшов пізніше. У 1974-1975 роках було зроблено найбільше наукове відкриття: італійськими археологами був знайдений архів клинописних табличок. Більше 15 тисяч глиняних табличок, поцяткованих клинописними знаками, знайшли археологи в двох кімнатах стародавньої будівлі. Таблички лежали довгими рядами, очевидно, в тому ж порядку, в якому були покладені 4200 років тому. Збереглися навіть сліди звалилися полиць, на яких вони були колись розставлені. Робота з текстами тільки почалася, але вже перші, самі попередні публікації викликали справжню наукову сенсацію.
Як відомо, клиноподібна система письма була створена на рубежі IV-III тисячоліть до нашої ери на півдні Месопотамії, мабуть, шумерами, а потім запозичена сусідніми народами і пристосована ними до власних мов – аккадської (ассиро-вавилонської), хеттської, урартської, давньоперсидської та інших.
З моменту дешифрування перших клинописних написів пройшло майже 150 років. За цей час були опубліковані, перекладені і вивчені сотні тисяч клинописних документів, написаних на багатьох мовах. Самовіддані зусилля кількох поколінь вчених дозволили відтворити досить детальну картину політичного, соціально-економічного і духовного життя народів, що населяли Передню Азію в глибоку давнину. Про деякі сторони культури і багато подій політичної історії давньосхідних держав ми обізнані тепер не гірше, ніж про події грецької або римської історії.
Однак після епохи приголомшливих відкриттів кінця XIX – початку XX століття, коли світ дізнався про великі цивілізації шумерів, хетів і держави Урарту, настало деяке затишшя. Здавалося, всі головні відкриття вже зроблені і прийшов час спокійної буденної роботи — деталізації, уточнення і вирішення приватних (зрозуміло, все ще численних) питань. Розкопки на Телль Мардіхе, в результаті яких знайдена столиця невідомої досі величезної держави, що існувала в Східному Середземномор’ї в другій половині III тисячоліття до нашої ери, показали, як неправомірні подібні міркування, як багато несподіваного таять ще непоказні Теллі (пагорби) Сирії, Іраку та Ірану!
Еблські таблички – частина царського архіву. Вони датуються приблизно 2400-2250 роками до нової ери. Близько 80 відсотків документів складені шумерською мовою, решта – давньою ханаанейською семітською мовою, близькою до фінікійської та давньоєврейської; раніше були відомі лише окремі давні ханаанейські слова та імена власні. Цікаво, що серед знайдених табличок виявилося чимало шкільних вправ і граматичних текстів, які служили еблаїтам посібниками з вивчення шумерської мови, а також найдавніші в світі двомовні словники: одна з табличок містить майже тисячу шумерських слів з перекладами на давню ханаанейську.
Дослідники спеціально відзначають, що шумерські тексти написані практично без помилок, причому використовувалося дуже велике число клинописних значків. Це говорить про гарну школу і високий вишкіл еблських писарів. У ІІ тисячолітті до нової ери, коли мовою «міжнародних документів» стала аккадська мова, лише в дуже небагатьох центрах писарі досягали подібної майстерності в оволодінні чужою мовою і складною графікою.
Більшу частину архіву складають адміністративно-господарські документи: звіти про видачу продовольства палацової челяді і гінцям, переліки пожертвувань храмам, описи отриманої дичини, списки палацового і храмового персоналу. Значний інтерес представляють таблички з перерахуванням предметів міжнародної торгівлі (головним чином виробів з металів і різних видів тканин): деякі з цих таблиць вражають своїми розмірами — до трьох тисяч рядків в шістдесяти колонках на табличці! Вони дають нове уявлення про «комерційні горизонти» і масштаби міжнародної торгівлі в III тисячолітті до нової ери.
З «літературних» текстів величезний інтерес представляють зібрання прислів’їв, заклинання, гімни і міфологічні твори на давній ханаанейській мові. У них часто згадуються шумерські божества Енкі, Енліль, Уту та Інанна.
Але найціннішими джерелами виявилися офіційні документи – царські укази, донесення чиновників, списки підвладних міст і міжнародні договори. Особливо цікавий договір між царем Ебли Ебрумом і легендарним правителем Ашшура Туддією. Ашшур – місто на Тигрі, важливий торговий центр, пізніше столиця могутньої ассирійської держави. Договір цей стосується статусу ашшурської торгової факторії десь на території підвладній Еблі; можливо, мова йшла про Карум-Каніш, сучасне городище Кюль-Тепе, біля Кайсері (Туреччина).
Ось що можна сказати вже зараз — після самої первинної обробки даних еблського архіву. У XXV-XXIII століттях до нашої ери на території Палестини і Північної Сирії існувала велика держава з центром в Еблі. (Раніше в науці панувала думка про те, що в ту епоху Східна Палестина і Північна Сирія були заселені в основному кочовими племенами.) Сама Ебла ділилася на дві частини — укріплений акрополь і «Нижнє місто». Її населення разом з населенням навколишніх дрібних поселень досягало — це випливає з тексту — 260 тисяч чоловік. Правда, дослідники вважають, що ця цифра сильно завищена.
Межі економічного, а на думку деяких дослідників, і політичного впливу Ебли доходили на півдні до Синаю, включаючи Ліван, Палестину, Сирію, на заході досягали Кіпру, на півночі — Каніша, а на сході — Месопотамії.
Найважливіші зовнішньополітичні події реконструюються так: в середині XXIV століття до нашої ери Ебла стає найбільшим державним утворенням і відіграє активну роль у визначенні доль месопотамських міст-держав. В кінці XXIV століття до нашої ери еблаїти здійснюють похід на державу Марі (в середній течії Євфрату), що відмовилася платити данину. «Заборгованість», як повідомляється в одній табличці, склала 5 тонн срібла і 400 кілограмів золота. Місцевий царьок був повалений, а на трон сів еблський воєначальник. Такий стан справ не влаштовував, однак, царя Аккада Саргона Стародавнього (2316-2261 роки до нової ери). Цей енергійний, правитель, засновник наймогутнішої в III тисячолітті до нової ери держави в Передній Азії, робить великий похід на захід. Марі було повернуто в сферу аккадського впливу, і навіть сама Ебла на короткий час підпорядкована Аккаду.
Але варто було армії Саргона повернутися в Месопотамію, як Ебрум, який вступив на трон в результаті зміщення свого попередника відновив боротьбу. Еблаїти знову захопили Марі, і ні Саргон, ні його наступники Рімуш і Маніштусу не могли зупинити експансії Ебли. Можливо, що Аккад був навіть змушений сплатити Ебруму данину. Лише при Нарам-сіні (2236-2200 роки до нової ери) аккадцям вдалося розгромити армію еблаїтів, що складалася з найманців і зруйнувати місто… Після цього Ебла проіснувала ще кілька століть, проте вже в якості другорядного міста; останню згадку про неї зустрічаємо в написах єгипетського фараона Тутмоса III (близько 1500 року до нової ери).
На думку італійських вчених, саме в цей час (2000-1600 рік до нової ери) і формувалася власне сирійська культура, що «володіла вражаючою самобутністю в області урбанізації, архітектури та художнього бачення». Виключно цікаві відомості еблські таблички дають про культуру і релігію народів, що мешкали в давнину на території Сирії і Палестини. Тут, з одного боку, впадає в очі найсильніший вплив шумерської культури, висхідної до початку III тисячоліття до нової ери, а з іншого боку — можна простежити витоки деяких соціально-культурних явищ та інститутів, що розвивалися в Східному Середземномор’ї в II і I тисячоліттях до нової ери.
Чільне становище в державній ієрархії займала цариця (маліктум). Внутрішніми справами відав наслідний принц, а другий син керував зовнішніми зносинами. Велику роль в управлінні країною відігравали і старійшини (аббу). Правителів, яких еблські царі визнавали рівними, вони іменували також шумерським титулом «ен», а залежних — шумерським «ді-ку» (судді).
Знахідки на Телль Мардіхе мають першорядну важливість для висвітлення давньої історії Сирії, Фінікії та Палестини. Раніше не було відомо місцевих письмових джерел старше середини II тисячоліття до нової ери. Тепер же в розпорядженні вчених – першокласні тексти на ціле тисячоліття древніше відомих. Згадка в них Лахіша, Саліма, Мегіддо, Гази, Яффи і деяких інших міст має велике значення для відтворення достовірної картини заселення і освоєння Південної Палестини. Стає очевидним, що в III тисячолітті до нової ери культурне життя не зосереджувалося виключно в приморських містах (таких, як Угаріт або Бібл), але захоплювало і області, які раніше вважали зоною проживання відсталих кочівників-скотарів.
Давні ханаанейські тексти з еблського царського архіву можна назвати воістину царським подарунком філологам, що займаються семітськими мовами. Архів дозволив зробити відкриття величезної важливості. Відкрито нову мову, причому, мабуть, найдавнішу мову-основу, з якої розвинулися деякі північно-західні семітські мови.
Хочу нагадати, що семітські мови поділяються на кілька груп: північно-східна (аккадська з діалектами ассірійської, вавилонської та іншими), північно-західна (аморейска, угаритська, фінікійська, староєврейська та інші), арабська підгрупа південної групи (класична арабська мова та сучасні арабські діалекти), південно-арабсько-ефіопська підгрупа південної групи (сабейска, катабанська, ге’ез та інші).
Відкриття царства Ебли («імперія Е6ла» – говорить італійський ассіріолог Дж. Петтінато) дозволило глибше зрозуміти й історію Месопотамії. На карті стародавнього світу з’явилася ще одна держава, стало більше відомо про розстановку політичних сил в Передній Азії в III тисячолітті до нової ери. Зі знайдених на Телль Мардіхе текстів ми дізнаємося про перипетії драматичної боротьби за гегемонію в Передній Азії, яку довелося витримати царям Аккада. В ході цієї боротьби грізний суперник наносив важкі удари і, можливо, навіть погрожував самому існуванню держави Саргона.
Про це місцеві джерела замовчували: шумери і аккадці сприймали Шумер і Аккад як центр Всесвіту, і їх джерелам був притаманний своєрідний «егоцентризм». У них детально розповідається про події в самому межиріччі, але значно менше уваги приділяється тому, що відбувалося навколо. Відомості про сусідні народи і країни містяться переважно в описах переможних походів. А от невдалі військові походи, як правило, уваги хроністів не заслуговували…
Еблський архів містить найцінніший матеріал для історії економічних і культурних зв’язків Східного Середземномор’я і Месопотамії. Стало ясно, що вже в III тисячолітті до нової ери торгівля між ними носила постійний характер і мала велике значення для економіки цих країн. Раніше ж вважали, що в цю епоху економічні контакти були епізодичними. Знахідки на Телль Мардісі шумерських літературних і вчених текстів (різні переліки рослин, каменів і т. п.) говорять про широке поширення і великий вплив шумерської культури на сусідні народи.
Вивчення еблського архіву по суті тільки починається, і повністю оцінити значення зробленого відкриття можна буде лише після того, як будуть видані всі знайдені тексти. На це будуть потрібні роки, можливо, десятиліття. Не виключено, що деякі оцінки і висновки, до яких приходять вчені в даний час, виявляться поспішними, а дещо перебільшеним: відома захопленість дослідника знайденим матеріалом цілком природна, зрозуміла і вибачлива. Однак вже зараз безсумнівно одне – багато з того, що здавалося безперечно встановленим в науці про Стародавній Схід доведеться переглянути, добре перевірити з урахуванням матеріалів, знайдених в Еблі.
Ассиріологія — холодна наука. Пережитий нею в наші дні період накопичення фактів порівнюють іноді з етапом у розвитку науки про класичну давнину, який та переживала в епоху Ренесансу. Ассиріологам належить ще величезна, копітка, але надзвичайно вдячна і благородна робота. Адже прогрес – це процес не тільки накопичення духовних і матеріальних цінностей, а й втрати якоїсь їх частини; при цьому забутими іноді виявляються великі досягнення творчого генія і людського духу. Праві чи неправі були стародавні народи, що давно зійшли з історичної сцени, в своїх поглядах на життя, але, як сказав чудовий філолог і історик культури В. Н. Топоров, «…зникнення їх – втрата для людства і людяності. І відновлення хоча б частково втраченої культури змикається вже з моральними завданнями».
Автор: І. Клочков.