Абсолютна монархія та її значення в історії
Зміст:
“Держава це я“, – французький король Людовик XIV.
Якщо взяти різні країни та історичні епохи і проаналізувати ті форми правління, які були там найчастіше, то саме абсолютна монархія буде займати перше місце. Класичне визначення цієї форми державного устрою говорить: абсолютна монархія – це такий державний лад, в якому вся повнота влади належить виключно одній людині: королю, царю, імператору, султану (а часом і президенту, або генеральному секретарю партії, вгадайте якої…) Та й в наш час абсолютна монархія, цей пережиток феодалізму і абсолютизму, досі збереглася в ряді країн. У нашій статті ми поговоримо про різні форми абсолютної монархії та їх значення для історії.
Відмінні риси і ознаки
Які основні характеристики абсолютної монархії? Наведемо їх:
- Влада монарха нічим не обмежена, більш того його воля вище законів держави, монарху дозволено порушувати їх на свій розсуд.
- Спадкова передача влади, при абсолютній монархії верховний правитель розцінює державу як свою приватну власність і цілком логічно, що бажає її передати у спадок своїм дітям. Яскравий приклад в сучасному світі – Північна Корея (хоча здавалося б зовсім не монархія своєю формою комуністичної держави, але таки монархія, і настільки ж абсолютна, як і химерна).
- Централізація всіх владних повноважень: верховний правитель відає всіма аспектами держави від армії, до культури та освіти.
- Жорстка ієрархічна структура державного апарату.
Історія
Як форма правління абсолютна монархія з’явилася ще в перших стародавніх цивілізаціях Межиріччя: Шумері, Вавилоні, Ассирії, Персії, де тамтешні царі фактично володіли необмеженою владою над своїми підданими. Більш того, в ті далекі часи така форма правління вважалася ознаками цивілізації і прогресу, не в приклад розрізненим «диким», «варварським» племенам, що жили за правилами військової демократії, де кожен чоловік – воїн, а вождь лише «перший серед рівних», але ніяк не всемогутній цар вільний стратити і милувати на свій розсуд. А щоб зміцнити ще більш авторитет монархів в древніх суспільствах часто спеціально створювалася легенда, що нібито цар має божественне походження, або веде свій рід від богів, і його воля суть воля божества, а не простої смертної людини.
Абсолютна монархія в стародавньому Єгипті: міф чи реальність
У деяких джерелах і на деяких сайтах ви можете прочитати, що абсолютна монархія була також в стародавньому Єгипті, насправді це не зовсім так. Єгипетські фараони, хоча і вважалися нащадками сонячного бога Ра, і володіли всією повнотою державної влади, проте, фактична їх влада не була абсолютною. У важливих справах фараон спирався на колегію вищих жерців (хоча і сам теж був формально верховним жерцем) і не міг піти проти їх волі.
Втім, був в історії стародавнього Єгипту, один фараон – Аменхотеп IV, більш відомий як Ехнатон, який таки повстав проти жерців, маючи намір провести в країні глобальну релігійну реформу, що обмежує владу жерців. По суті, Ехнатон збирався якраз таки встановити абсолютну монархію в її класичному прояві, де саме фараон, служитель верховного бога Атона зосереджував у своїх руках всю повноту влади. (Саме ім’я Ехнатон означало “той, хто угодний Атону”).
На жаль, чи на щастя реформи Ехнатона не були закінчені до кінця, після смерті одіозного фараона-реформатора, його син, наступний фараон Тутанхамон відкотив все назад, повернувши жерцям колишню владу.
Абсолютна монархія vs демократія: протистояння в стародавньому світі
А ось яскравою державою стародавнього світу, яка взагалі не пішла по шляху монархії, стала, звичайно ж стародавня Греція, де розвинулася абсолютно інша форма державного устрою – демократія. Хоча в античній Греції вона утвердилася теж не скрізь, всі ми знаємо про афінську демократію, як найбільш близьку до сучасної демократії. Але в деяких грецьких містах, наприклад Коринфі, до влади в різні часи приходили і тирани, так волелюбні греки називали людей, які в своїх руках зосереджували всю повноту влади – по суті, встановлювали ту ж абсолютну монархію.
Причому тиран не обов’язково був поганим правителем, часом були і мудрі, освічені тирани, які багато хорошого зробили для своїх підданих, але все одно природна волелюбність греків наділила тих, хто узурпував у своїх руках всю владу негативним відтінком, тому і саме слово «тиран» сьогодні має явно негативне звучання.
Цікавим державним устроєм володіла стародавня Спарта, де формально правили царі, але абсолютною монархією Спарта жодного разу не була, так як, по-перше, царів в Спарті було цілих два, причому вони обов’язково повинні були належати до різних родів (тобто не можна було другим царем зробити свого родича). А по друге їх діяльність і політика була сильно обмежена радою старійшин, а також виборними посадовими особами – ефорами.
Яскраве протистояння двох форм правління проявилося під час греко-перських воєн, коли Перська імперія, що представляла собою абсолютну монархію в її класичній формі, з царями, що володіють необмеженою владою, намагалася завоювати демократичну Грецію. Незважаючи на чисельну перевагу персів, мужні греки зі своєю доблестю та відвагою завдали персам нищівної поразки.
Абсолютна монархія в Римській імперії
Ще одне цікаве протистоянням цих двох форм правління відбулося в стародавньому Римі. Де спочатку розвивалася якраз таки демократія, а Римська держава іменувалася Республікою. Але в якийсь момент з політичною кризою талановитий воєначальник Юлій Цезар узурпував владу і проголосив себе імператором.
Хоча спочатку влада римських імператорів повинна була спиратися на сенат, але вже починаючи з імператора Тиберія в Римі поступово затверджувалася якраз таки абсолютна монархія з необмеженою владою імператора. Якщо на початку свого правління Тиберій ще часто бував в сенаті і радився з сенаторами, то під кінець він зовсім перестав з ними рахуватися. Наступний імператор Калігула і зовсім відкрито знущався над сенатом, щоб показати свою зневагу до цього органу римської влади він призначив сенатором… свого коня. (Гай Светоній Транквіл «Життя дванадцяти цезарів», там можна почитати про це більше).
Багато наступних римських імператорів також ставили себе і своє правління вище закону. Хоча серед них і були талановиті і мудрі правителі, але, врешті-решт, дурість і самоуправство деяких імператорів внесла чималий внесок у розвал і занепад колись великої Римської імперії.
Абсолютна монархія в середньовічній Європі
З розпадом Римської імперії почався новий історичний період відомий як середньовіччя. У цей період формуються нові європейські держави, в яких початкова феодальна роздробленість з часом перетворюється в централізовані держави з абсолютною монархією. Візьмемо, наприклад, Францію, яка в ранній період являла собою роздроблену феодальну державу. Так, в Парижі сидів король зі своїм двором, а всі великі феодали були формально його васалами. Але, тим не менш, вони мали свої замки, свої війська і в разі чого могли відкрито висловити свою незгоду з королем, а то і зовсім повстати проти нього.
Поступово королівська влада зміцнювалася, як і залежність феодалів від короля. І ось вже король Людовик XIV гордо заявляє «держава це я», ця фраза стала символом абсолютної влади французьких королів, яку вони мали над своїми підданими.
Схожа ситуація була і в багатьох інших країнах Європи, Англії, Іспанії, але в різних місцях абсолютна монархія середньовіччя мала різні форми. А подекуди проти неї активно повставали і навіть скидали. Наприклад в Англії, коли англійські лорди успішно повстали проти короля Іоанна Безземельного і навіть змусили його підписати важливий історичний документ – Велику хартію вольностей, яка обмежувала владу короля законом. Якщо раніше король був вище закону, то згідно «хартії вольностей», всі, включаючи короля стали однаково рівні перед законом, цей документ, який пізніше ліг в основу американської конституції проголошував верховенство права і закону. Він став важливою віхою на шляху трансформації західних суспільств від абсолютної монархії, до демократії або конституційної монархії.
Із закінченням середніх віків у багатьох європейських країнах починається відхід від абсолютної монархії. В Англії відбувається буржуазна революція, яка закінчується небаченою річчю – стратою англійського короля Карла I Стюарта. Потім відбувається велика французька революція, ось вже голова французького короля Людовика XVI відрубана на гільйотині… скрізь встановлюється республіка або конституційна монархія, де влада монарха обмежена парламентом, прем’єр-міністром, та іншими державними органами.
Найдовше абсолютною монархією в Європі залишається Російська імперія, хоча і тут відбуваються хвилювання, з’являються різні гуртки всіляких народників та анархістів, якы спочатку вигукують гасла а-ля «геть царя і самодержавство», а часом і не тільки гасла, а роблячи цілком конкретні дії. У 1825 році в Санкт-Петербурзі відбувається невдале повстання декабристів, в той час влада російського царя-самодержця ще міцна, але вже на початку ХХ століття і тут абсолютна монархія з тріском звалилася, щоб бути заміненою іншою диктатурою, ще більш страшною…
Переваги та недоліки
На ранніх етапах історії така форма правління була досить ефективною, так як давала можливість народу об’єднатися під єдиним управлінням одного правителя. При цьому не було політичних чвар і розбіжностей. Але тут дуже багато залежало від особистості цього самого правителя, якщо він був мудрий і справедливий, то держава процвітала і розвивалася. Адже не дарма грецький філософ Платон бачив ідеальну державу з правителем філософом на троні.
Але, на жаль, монархами з абсолютною владою далеко не завжди були філософи, якщо самодержцем ставав дурний і недалекоглядний чоловік, то тут же починався занепад. Це чітко можна бачити в історії Римської імперії, коли там правила низка розумних імператорів з династії Флавіїв та Антоніїв, імперія процвітала, а пізніше історики назвуть цей період «золотим віком». На жаль, всьому приходить кінець, після смерті мудрого імператора-філософа Марка Аврелія (який таки прямо втілював собою платонівський ідеал) на трон зійшов його син Комод, що відрізнявся буйною і поганою вдачею, і з початком його правління почався занепад в давньоримській державі.
Що ж стосується умовно “нового часу”, то в міру розвитку економічних відносин необмежена монархія втратила своє значення, стала перешкоджати подальшому зростанню добробуту буржуазії, що зароджувалася. Що, врешті-решт, і вилилося в ряд закономірних буржуазних революцій, спрямованих на повалення абсолютної монархії, що перешкоджала подальшому економічному розвитку і супутньому йому прогресу.
Закономірно, що країна, де найдовше продовжувала зберігатися абсолютна монархія, Російська імперія, була найвідсталішою в економічному і культурному плані у Європі, коли в Лондоні провели першу в історії лінію метрополітену, в Росії тільки-тільки скасували кріпосне право…
Сучасні держави з абсолютною монархією
Як це не дивно, але і в наше XXI століття в ряді країн все ще збереглася абсолютна монархія. У яких державах абсолютна монархія продовжує зберігатися по теперішній час? Відповімо на це питання.
- Ватикан, формально ця маленька держава є абсолютною монархією, де вся повнота влади належить Папі Римському. Хоча в наш час його влада далеко не така абсолютна, як була в середні віки, коли навіть королі тремтіли перед главою католицької церкви. (Неугодного короля можна було відлучити від церкви, і тоді йому було б непереливки).
- Ряд арабських країн: Саудівська Аравія, ОАЕ, Султанат Бруней, Емірат Катар. У всіх цих мусульманських країнах на чолі стоїть султан або емір, що володіє практично необмеженою владою, але з важливим застереженням, їх влада може бути обмежена нормами і законами шаріату.
- Північна Корея, мабуть, найхимерніша у світі держава, яка, тим не менш, відповідає всім ознакам абсолютної монархії в її класичному прояві. Згідно з конституцією, влада в країні належить робітникам, селянам, трудовій інтелігенції, всьому трудовому народу, але ми то знаємо що там відбувається насправді. Верховний президент, спочатку Кім Ір Сен, потім його син Кім Чем Ір, потім вже його онук Кім Чен Ин тримають своїх руках практично необмежену владу в цій державі, яку в кращих королівських традиціях передають у спадок.
Рекомендована література та корисні посилання
- Гай Светоній Транквіл «Життя дванадцяти цезарів».
- Кареев, Западно-европейская монархия XVI, XVII и XVIII веков, СПб.: типография М. М. Стасюлевича, 1908
- Кареев, История Западной Европы в Новое время (в 7 томах), СПб.: Типография И. А. Ефрона, 1892
- Малов В. Н. Три этапа и два пути развития французского абсолютизма // Французский ежегодник 2005. М., 2005. C. 90-133.
- Андерсон П. Родословная абсолютистского государства. М.: Издательский дом «Территория будущего», 2010. — 508 с.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.