1794: підводні течії французького конвенту
У 1783 році почалися «десять славних» років торгівлі чорним товаром, які закінчилися 1793 року. Через те, що ціна «за голову негра» ніколи не була досить високою, французькі порти протягом тих 10 років вирядили понад 1100 човнів по негрів на африканський берег (третина всієї торгівлі чорним товаром у XVIII сторіччі). Від лютого 1788 року, дати народження «Товариства друзів Чорних», по 1793 рік 424 работорговельні човни (восьма частина всієї торгівлі живим товаром) вийшли з портів Франції, щоб завантажитися «чорним деревом».
У 1791 році, на поклик чорного повстанського провідника Букмана, звернений до рабів, що зібралися в лісі на Буа-Каймані, вибухнуло повстання, яке історія не зможе ототожнити з подібними до нього попередніми повстаннями, бо те, що почалося тієї ночі закінчилося знищенням рабства в Санто-Домінго (давня назва острова Гаїті) і вивело Гаїті з-під впливу Франції.
Це правда, що у Франції, ще до революції, «Товариство друзів Чорних» боролося за скасування рабства метисів і наполягало на запровадженні термінового мораторію — до 70 років, — що дозволив би звести нанівець рабство, вичерпавши работоргівлю.
Мораторій діяв би згідно з правилами і порядком білих, не порушуючи священних засад їхньої суверенності та власності. Політики-«фізіократи», та філософи «просвіти», себто «друзі Чорних» — то прихильники вільної праці за певну платню. Час від часу, вони обговорюють перспективи колонізації самої Африки, де білі керували б набагато краще, ніж чорні, пропонуючи їм «вільну працю» на батьківщині, замість вивозити їх за океан. Особливо ж вони розводяться про потворності рабства, нелюдську природу работоргівлі, злочинність того, щоб відривати негрів від рідної землі, про точніше визначення тривалості мораторію, який раз на все поклав би край работоргівлі й рабству.
На Буа-Каймані самі негри поставили ультимативну вимогу: назавжди покінчити з рабством, ніякого патерналістського керування. У 1791 році з ладунками на пасках, міцно тримаючи в одній руці мачете, а в другій запаленого смолоскипа, раби підняли повстання і цим започаткували кінець епохи рабства. Вони розбили свої ланцюги. Вони звільнилися. Вони стали вільними.
ЗАКОЛОТ ТУССЕНА ЛУВЕРТЮРА
Париж не в захваті від такого непередбаченого повороту подій і знаходить винних. Це «друзі Чорних». Своїми надмірними вимогами і хвильною риторикою вони спровокували розгром колонії. Проти такого звинувачення протестують «друзі Чорних». «Ми тут ні до чого», — наполягають вони і переконують, що тільки метиси — об’єкт їхньої турботи, знову повторюючи, що негри повинні зберігати спокій і смиренність. Нехай вони живуть у покорі і все терплять, це забезпечить їм краще існування, ніж раніше, існування під контролем звільнених метисів, які живуть тими самими інтересами, що й білі, бажаючи, щоб у колоніях панував спокій і праця була рентабельна.
Конвент якомога боронить свої острови перед англійськими та іспанськими нападниками, наслідками повстання рабів, антиреволюційною та відмежувальною позицією місцевих зборів. Він маневрує. Конвент сперечається щодо природи влади, яку він повинен репрезентувати. Його найближча і постійна мета: торгівля, колоніальні інтереси, ефективність захисту своїх територій від зазіхань інших могутніх держав.
Саме в цьому контексті він наказує Сонтонаксу та Польверелю пояснити «невольникам» (Конвент, який займається «цією справою», забороняє слово «раб»), що їхня гуманізація перебігатиме швидше, якщо вони викинуть у воду свій військовий арсенал і спокійно повернуться до щоденної праці.
Та хоч як добре були підготовані посланці Конвенту факт лишається фактом: саме «раби» з Туссеном Лувертюром вирвали у них декрет про скасування рабства. Це було 29 серпня 1793 року.
Як же поводитись перед лицем потрійної небезпеки, яку принесли Парижу розкол, повстання та скасування кріпацтва в Англії? Залишилась єдина можливість зберегти Антильські острови — озброїти рабів, щоб вони як вільні громадяни справляли солдатську службу й боронити землю та плантації своїми тілами, ще посмугованими свіжими басаманами від ударів батога. Все це призвело до підписання в лютому 1791 року Декрету про скасування рабства, яким завершився заколот Лувертюра 1793 року. Такий несподіваний поворот справ не давав спокою абатові Грегуару, Робесп’єру та іншим.
Дантон висловив задоволення цим фортелем, викинутим перед англійцями, чиїй торгівлі, згідно з його передбаченнями, надходив кінець. Але водночас можна було почути й гарні слова про цей Декрет: мінімум того, що можна було зробити в епоху, коли досягло свого апогею Просвітництво — це відкрити шлюзи для потоку риторики та компліментів на адресу Конвенту за те, що він виявив таку чудову ініціативу. На відзначення цієї події навіть проведено публічні урочистості.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.