З історії різдвяної ялинки та прикрас. Продовження.

Ялинка, ритуальна установка в будинку цього хвойного дерева сімейства соснових, особливе проведення часу біля нього – явний знак того, що свято, яке нею відзначається, архетипічне; це релікт давньої свідомості, переродження міфу в фольклор і казку, проникаючу в побут. Таке древо пов’язує минуле з майбутнім, людини з вічністю і Божим приреченням. Ялинка в будинку сакральна. В приємному для серця і душі ритуалі, про сенс якого, треба думати, нині замислюються далеко не всі, з’єдналися язичницькі, християнські, та й сучасні світські обряди, різні вірування і забобони, несподівано виявляється історична пам’ять. Таке дерево містичним чином пов’язує людину зі священною історією і переказами напівзабутої старовини.

Сам образ цього дерева подібний людині; так, стовбур порівняємо з тулубом, гілки – з руками і пальцями, а смола – з кров’ю чи сльозами. У прикрасі ялинки складно поєднуються мотиви християнської емблематики з язичницькими, за природою своєю, символами. Однак зауважимо, вони тут органічно доповнюють один одного, створюючи єдиний ансамбль…

Лише на рубежі XIX-XX століть ялинки стали багато прикрашатися; до цього вважалося, що цілком достатньо свічок і гостинців для дітей, зазвичай солодощів. В аристократичних будинках, як правило, нехтували покупними іграшками і робили, приблизно за тиждень до Різдва, прикраси самі, всією родиною. Спочатку на Русі продавалися німецькі ялинкові прикраси з таких столиць іграшок, як Нюрнберг чи Берлін. Потім стали виготовлятися їх вітчизняні майстри. Торгівля ними поступово розширювалася, чому сприяло й та обставина, що іноземні товари обкладалися високим митом і були вельми дорогі.

А так зазвичай кустарі за кілька місяців до свят починали робити в невеликих артілях малі партії іграшок; це було штучне виробництво, і тому будь-яка прикраса, у «серії» була не дуже схоже на подібну йому ж. Таке живе рукоділля надавало старовинними зразками щось неповторне, кустарно-наївне і нескінченно миле і людське … Скляні вироби зазвичай вироблялися в артілях міста Кліпу. Власним товаром торгували в дрібних крамницях, окремі товариства, зі своїми складами, мали і власні майстерні. Великі магазини влаштовували «різдвяні базари і справжній рай для дітей», про що повідомлялося в передсвятковій рекламі. У вітринах розміщувалися цілі сцени за участю казкових персонажів. У магазині А.Жукова демонструвалась іграшкова залізниця, яку обслуговували гноми.

Готові колекції іграшкових прикрас висилалися поштовими замовленнями. Деякі з них могли налічувати до 1400 предметів. Так було, наприклад, в 1913 році. Мабуть рік цей, як і у всій економіці з’явився вкрай щасливим; він же став плідним для розвитку іграшкової справи в країні. Дореволюційні вітальні листівки та віршовані різдвяні послання добре передають образ ялинки.

Ялинка встановлювалася на столі, у великій кімнаті в квітковому горщику або ж вставлялася у хрестовину. Під деревом влаштовувалися «панорами» – розсувні фортеці-макети з картону, зі стінами та вежами. Біля стін оселялися легендарні персонажі та різний казковий народець. Там же, немов під їх охороною, розмішались і подарунки: дрібні, згідно німецької традиції, ховалися в дитячі панчохи, побільші – в спеціальні мішечки, а великі – ретельно пакувались в різнокольоровий папір. До моменту вручення не можна було й знати, що там знаходиться, і тільки можна було помріяти і бачити солодкі передріздвяні сни, в яких всі бажання збуваються.

Ялинку наряджали в «Васильєв день». Вона сприймалася як вівтар у храмі, і місце навколо неї було священним, а проходження перед нею – дією ритуальною. Здавалося, під нею ангел спить; саме той, який приніс подарунки. У збірці «Різдвяні святки», виданій в Києві у 1911 році говориться: «… ніби невидимий ангел присутній на ній і своїм небесним крилом навіває мир, любов, і щастя ».

У брошурі «Різдвяна ялинка» хтось Д. Семенов у 1877 році пише: «… різдвяна ялинка – символ нев’янучої благості Божої ». Свічки, запалені в Різдвяну ніч, нагадували про свічку Йосипа, з якою він увійшов у хлів, де народилося Святе Немовля. Втім, молитва легко поєднувалася з обжерливістю, скоморохи перероджувалися в ряджених. Так, святість легко і мирно уживалася з мирськими забавами, які, правда, колись мали і певне символічне значення: прощання з минулим і віра в майбутнє. Крім того, варто нагадати, що зимове дерево знає тільки йому ведені казки, які колись нашептав вітер. Воно готове в нічні години при неяскравому світлі свічок повідати свої історії діткам; та й дорослі мимоволі благоговіють, згадуючи, як їм було страшно і весело одночасно в темряві. Злегка полякати привидами та іншими жахами, що нагадують, що світ зла неподалік і лише світло Віфлеємської свічки може перемогти його, не вважалося негожим. Звідси, мабуть, і пішли нинішні «страшилки».

Поруч із ялинкою зазвичай знаходився «зимовий дід», що «посилає нам привіт». Супутницею Діда Мороза спочатку була Бабуся Зима. І тільки дещо пізніше чомусь Снігуронька переселилася з весни в зиму, з Масляниці на Новий рік. Об’ємні фігури Діда Мороза і Снігуроньки деколи могли бути великого розміру, мало не до метра заввишки. Іграшки на ялинці представляли химерний ансамбль, і число їх все зростало і зростало.

Сам звичай прикрашати дерево сходив до нечуваних, як казали раніше, часів. Паломники для того, щоб справдилися їхні бажання, в знак пам’яті вішали на гілки ритуального дерева поблизу храму або священного джерела рушники, прив’язували різнокольорові тасьми і стрічки, відірвані з власного одягу. Зрозуміло, що такі пам’ятні знаки мали символічне значення. Тепер же дерево, а саме ялинка, обдаровувала, як би сама по собі – бо саме її одягання є таємничим ритуалом, – знаки людям. Ялинкова іграшка, звичайно представляє реальні чи фантастичні істоти і об’єкти в мініатюрі, допомагає проникнути в таїнство прилучення до світу трансцендентного. Різноманітність світу іграшок-символів вражає. Чого тільки не побачиш тут! Зустрічаються міхури-кулі, символи планет, а то й «суєти суєт», якщо змахують на мильні, дзвіночки і ліхтарики, що нагадують про необхідність бути «пильними» і світлом і звуком своїм відганяють всіляку нечисть, а також і лампи, і труби, здатні сповістити про кінець світу; тут і овочі, і фрукти – дари природи, звірі й комахи, бо всяка тварина співає хвалу Богові; тут і «сюрпризи» з «ворожіннями» і цукерками.

Картонаж представляють аероплани, гриби, кашкети, кошики, будиночки. З пап’є-маше робилися золоті рибки і тваринки. У блискучих обгортках ховалися пряники різних сортів, переважно медові; із кручених зволікань і кольорового паперу робилися метелики і бабки. Серед них містилися зірки, «ялинки», боа, кільця і кульки. Яскраво світилися мандарини. У шкаралупах волоських горіхів, зазвичай обгорнутих в срібну фольгу, знову таїлися різні «сюрпризи». Малися улюблені всіма марципанові фігурки; висіли кошички з гостинцями. На колючих гілках виникали свічники з мандаринової шкірки, різні мішечки з «бомбошкамі», різні комети, маски, намиста і букети. Тут же. – «Скляні локони» і «дощ».

«Дощ», згідно з давнім повір’ям, був знаком світу потойбічного. Використовувалося деколи фігурне мило. Плюс до цієї фантастичної пишності природним чином додавалися різнокольорові свічки, бездимні кімнатні феєрверки, бенгальські вогні.

Особливим шиком на початку XX сторіччя – були «японські іграшки». Щоб свічки запалювалися разом, між ними розвішували нитку, просочену розчином фосфору, яка потім підпалювалася. Ось і засвітилася срібна амальгама на пузатих кулях, заблищала мішура. Фігурки з вати, облиті аніліновими фарбами, створюють майже калейдоскопічні ефекти. З кольорового паперу створені представники царств флори і фауни. На їх клеєні поверхні насипана сяюча слюдяна крихта. З бронзового дроту зроблені каркасні моделі. Під пресом проштампований картонаж: так з’явилися пташки, рибки, метелики. Для їх прикраси застосовуються кольоровий віск і лаки; для прикраси суконь ляльок використані дрібні скляні трубочки (Дрог).

Автор: Валерій Турчин.