З історії різдвяної ялинки та прикрас
Елка, елка! прелесть, диво!
Сколько свечек, фонарей!
Как обвешана красиво;
Сколько фруктом и конфет на ней!
Как сияют побрякушки,
Точно звездочки горят.
А игрушки-то, игрушки!
Их тут просто целый ряд!
(Іван Дегачев, Ялинка. 1897 р.)
Захоплення прикрашанням ялинок почалося приблизно у 1870-1880 роки. У 1911 році навіть спеціальний збірник, присвячений мистецтву прибирати вбранням новорічне дерево, повідомляв, немов якусь новину: «в даний час звичаї запалювати ялинку все більше і більше поширюються всюди. Ялинка тепер влаштовується під час Різдвяних свят майже в кожній родині». Зазначалося, що звичай цей, чарівний, не затьмарений ніякими політичними алюзіями, отримав велике поширення і визнання в багатьох європейських країнах. У ньому християнська традиція, що нагадує про таємницю втілення сина Божого на землі на ім’я Ісус, яку повідомив архангел Гавриїл під час Благовіщення Богоматері про народження Нею Спасителя, щасливо поєдналася з язичницькою, яка дрімає в душі кожної людини, та потребує своїх символів і пояснень.
Євангелісти Матвій і Лука коротко описали Різдво Христове, яке поповнилось в середні віки деякими подробицями в деяких апокрифах і всілякими побутовими та чудовими деталями «одкровень» у видіннях різних святих. Такі пізні коментарі мимоволі давали поживу для роздумів, створили особливу комору пам’яті, з якої вже в пізніші часи черпалися мотиви для прикраси священного дерева. Язичницька ж традиція сходила до часів міфологічних, до образу світового древа, коли весь рід людський тулився в середині його. Залишивши його, люди не забули спорідненості з рослинним царством, вірили в священні дерева, деякі з яких обожнювали. Було повір’я, яке збереглось і понині, що якщо залишити на пам’ять на гілках шанованого дерева клаптик тканини і загадати бажання, воно неодмінно збудеться. Грецький переказ пов’язувало ялинку з ім’ям чарівної німфи Кепіди (вона ж Елат).
У Древній Русі вважалося, що від шуму вітру в гілках ялинки глухне лісовик – слуга лісового царя. У слов’ян, південних і східних, малося свято «русалії», засуджуване церквою, воно припадало на переддень Різдва. Під час цих свят було у звичаях «плясати», водити хороводи, грати на сопілці та кобзі, співати «бісівські пісні», носити маски тварин. Члени дружини «русаліїв» дотримувались на період святок всіляких заборон: зокрема не хрестилися перед їжею. Обряди ці мали магічний характер спілкування з душами померлих, а за допомогою ворожінь можна було заглянути і в майбутнє. Церква здавна засуджувала таку поведінку як відверто гріховну. В указі патріарха Іоакима в 1684 році заборонялося «душепагубние біснування». Тим не менш, мистецтво «рядитися» і ворожити дожило до XIX століття. Святки – два тижні зимових свят, починалися з Різдвяного святвечора і закінчувалися Хрещенням.
На середину цих свят припадає і Новий рік. На Новий рік день прибуває «на курячий крок», і якщо багато зірок на небі і інею на дворі, буде рік врожайним, а якщо багато їжі на столі, то жити буде ситно. Зимові свята включали в себе і старовинні народні святки, язичницькі за своїм походженням, і церковне свято Різдва, і мирське свято Нового року. Велике християнське свято, друге за значенням після Великодня, було на Русі довгий час суто церковним, в миру же святкувалися святки. На Заході швидше відбулося злиття церковного та мирського свят.
Обряд шанування дерева перетворився на християнський звичай: різдвяна ялинка стала символом Божественного немовляти, а її культ – невіддільною частиною релігійного ритуалу. У Росії ялинка на Різдво в побуті з’явилася пізніше ніж у Європі. В указі 1699 року цар Петро I звелів перенести новоліття з 1 вересня на 1 січня і на честь цієї події прикрашати ялиновими і сосновими гілками і стволами ворота і дахи будинків і трактирів. При імператриці Єлизаветі Петрівни влаштовувалися пишні святкування з прикрасою ялинки при дворі. Тим не менш, аж до 1830-1840-х років ялинка вважалася «німецьким звичаєм». Тільки до середини століття складається, спершу в Петербурзі і в Москві (а потім і всій Російській імперії, зокрема Україні), культура зимових свят з ялинкою в будинку.
Автор: Валерій Турчин.
Продовження буде.