Як колись перевозили час – історія хронометру
«50 000 доларів тому, хто знайде спосіб перевозити час!». Саме так оголосив англійський парламент у 1714 р. І купа людей одразу взялась за цю важку працю. Перевіз часу, це — не перевіз вина або перцю: у трюм його не сховаєш і в бочку не заткнеш. Не думайте, що автор цієї правдивої статті збожеволів або бажає вас обдурити. Перевіз часу — річ не тільки можлива, але й потрібна.
Всім нам відомо, що морякам у минулі часи (до винаходу всіляких Джіпіесів) доводилось на морі визначати широту та довготу місця, щоб не збитися з дороги. Широту визначали за висотою полярної зорі — чим вище вона, тим дальше на північ відійшов корабель. Довготу, себто віддалення від першого меридіану, визначали інакше. На різних меридіанах час різний. Якщо, наприклад, у Москві щойно зійшло сонце, в Лондоні ще зовсім темна кромішня ніч, бо Лондон західніший від Москви: земля, обертаючись із заходу на схід, не встигла ще підставити Лондон під сонячні проміння. Якщо десь 12 година дня, то на захід від місця, на віддалені 15″, буде не 12 година, а лише 11, на віддаленні 30° буде 10 година і т. д. 15° довготи = 1 годині часу.
Отже, щоб знати в дорозі довготу місця, треба взяти з собою годинника і порівняти його з місцевим часом. Якщо ваш годинник пішов вперед на 2 години проти місцевого, значить, ви від’їхали на захід на 30°. У відкритому морі, коли ніде довідатись, котра година (хіба в чайок), годинник перевіряли по сонцю або зірках. Правда, просто? Здається, що легше: — взяти з собою годинник — і все. Просто, та не зовсім. Годинник, як ми знаємо, був колись машиною вередливою. Поштовхів він не любив і на кораблі неминуче хворів на морську хворобу — спізнювався або поспішав, отже довірятися йому вже було не можна. Якщо годинник спізниться на одну хвилину, помилка при визначені довготи буде 0.25°, а це дуже багато. Так можна запросто збитися з дороги й наскочити на риф.
Тому у море стали брати з собою не простого, а особливо точного годинника – хронометра. Понад сто років працювали годинникарі всього світу над винайденням хронометра, поки, нарешті, пощастило зробити його англійцеві Гаркону і французові Леруа. Хронометр Гаркона з честю витримав плавання від Портсмуту до Ямайки на кораблі „Депт-форд”. А незабаром після цього вийшов у море французький фрегат „Аврора” (не той сумно відомий у Петербурзі) з ще кращим хронометром роботи Леруа. За 46 днів дороги цей хронометр спізнивсь лише на 7 секунд.