Верхи на носі – історія окуляр
Історію окуляр зазвичай прийнято починати з розповіді про короткозорого владику Риму – імператора Нерона. Нерон любив дивитися бої гладіаторів через відшліфований смарагд. Однак деякі історики спростовують цю версію, стверджуючи, що «зелений монокль» римського диктатора не загострював зір, а лише оберігав очі від сліпучого південного сонця.
На їх думку історія окуляр починається з XI століття. Складаючи перший науковий опис людського ока, арабська медик Бон-аль Хайсам зауважив, що через двоопуклу лінзу будь-який предмет виглядає набагато більшим.
Спостережливість арабського лікаря відкрила прямий шлях до створення окуляр, але… Незрозуміле сучасниками відкриття було забуте. Лише двісті років по тому в XIII столітті, перекладений на латинську мову твір арабського лікаря потрапив в руки освіченого англійського ченця Роджера Бекона. Цей вчений в чернечій рясі погодився з висновками арабського колеги і в 1267 році зробив висновок: «Можна створити ідеальне пристосування для старих і людей зі слабким зором». Треба думати, що незабаром після цього і з’явилися перші окуляри зі склом, виготовленим кращими склярами світу – знаменитими венеціанськими майстрами.
Ймовірно, окуляри робити було важко і спочатку їх виробництво супроводжувалося невдачами. Про це свідчить цікавий факт: в 1300 році велика раду Венеції засудила низьку якість окулярного скла. Таке скло можна бачити на картині художника XIV століття Томазо да Модена. Він зобразив читаючу людину.
З малюнка ясно – окуляри тієї пори мали тільки одне скло. Для того щоб осідлати ніс, щоб сконструювати «назенрейтера», вершника на носі, як жартівливо називали в Німеччині окуляри жартівники минулого, потрібні були роки роботи.
Конструкція окуляр безперервно змінювалася. Спочатку скло оправлялось в дерево, з’єднувалось одне з одним планками. Потім у хід пішло залізо, слонова кістка, золото і срібло. Окулярами користувались багаті люди. Біднякам вони були просто недоступні. Намагаючись утримати окуляри на носі замовника, майстри прикріплювали до зовнішніх сторін оправи шнурки, а потім шкіряні стрічки, що кріпилися на вухах або потилиці. Деякі оптики намагалися насаджувати окуляри на кінчик носа. Заклинені таким чином окуляри змушували їх власника піднімати голову і дивитися через скло на світ з неабиякою пихою. Згодом такого роду окуляри, забезпечені пружинними затискачами, пересіли з кінчика носа на перенісся. Вони відомі під назвою пенсне.
Здавалося б, окуляри навічно осідлали людський ніс. Але ні. Вони вже поспішають його покинути. Успіхи фізики, медицини і техніки дозволили виготовляти так звані контактні лінзи, що накладаються безпосередньо під повіки, на очне яблуко. Ймовірно, через якусь сотню років окуляри і зовсім зникнуть, а люди майбутнього будуть розглядати сучасні фотографії людей в окулярах з цікавістю не меншою, ніж ми дивимося сьогодні на картину художників минулого, які закарбували давно минулі етапи розвитку окуляр.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.