Одяг нових часів. Друга половина 16-го століття.

В другій половині XVI ст. не дозволялось відкривати ані рук, ані плечей, ані навіть шиї і людина при допомозі вати, ватованих валків, подушок, пуфів, дроту та ін. безпечно ховалась у свій одяг. Крім цього славний іспанський комір-колесо міцно та незручно, немов залізна твердиня, обвиває шию. Чоловіки не тільки випихали рамена, груди, але і прибільшували боки, підкладаючи подушки, або круглими валками поширюючи свої штани. Жінка, як і у середні віки, носила дві сукні. Верхня від грудей розходиться на боки, розкриваючи клином спідню сукню, прикрашену у різний спосіб. Стан, тісно зашнурований і тісно обтягнений одягом, але від стану сукні несподівано розширюється і без жодної складки падає до землі. Випихання подушками вже не вистарчає і вперше на сцену вийшли фижми, котрі не раз зникали і знову входили у моду.

Фижма.

Що це таке — фижма? Це, як пояснив один противник тої моди, така будівля на зразок курника з сідалами навколо, зроблена з залізних або дерев’яних обручів, дроту, тощо. Жінка влізала в середину того курника, верху надягала сукню відповідно до форми будівлі, спідниця прибирала вигляд дзвона, бочки, барабана і т. п. Кілька метрів льняного полотна, густо складаного кругом шиї на зразок іспанського коміра, закрило шию до самих вух і підборіддя. При такім комірі жінка може причісуватись лишень на один лад, а саме підібравши волосся до гори. На самий вершок голови вона одягала малесенький капелюшок не більший від яблука, який саме через свої розміри накликав на себе обурення проповідників.

Особливості іспанського одягу викликали зміну у візерунках, витканих на матеріях. Великий орнамент сюди не годився, одяг вимагав дрібнішого малюнку і в ті часи стали виробляти матерії з спеціальними візерунками для одягу. В іспанському одязі помітна перевага темних фарб. Пишнота його вигляду збільшувалась силою дорогоцінних прикрас, якими він був усіяний від голови до ніг. Його покривали золотими нитками, перлами і дорогоцінним камінням, так що, як хвалились багаті іспанці, все блистіло та переливалось фарбами веселки, а основна фарба одягу лишалась для всіх таємницею.

Шляхетні особи носила цілі маєтки на своїх плечах, особливо не переймаючись мозольною працею сотень рук над виконанням такого одягу. Так англійська королева Єлизавета з нагоди відвідин французького посла, наділа сукню, над якою працювали сотні рук протягом трьох тижнів. Врешті чванливість в цьому відношенні доходила до надзвичайних розмірів, так що люди чіпляли на себе стільки дорогоцінностей, скільки могли поворухнути. На хрестини сина Марія Медичі, дружина Генріха IV одягла сукню, на вишивання якої було використано 32000 перл та 3000 діамантів. А представник сильного статті, маршал Бассомбер якось одягнув на себе аж 50 фунтів перлів.

Цей наївний погляд на «вартість» одягу зустрічаємо також в середніх віках. Ось як мати-флорентійка пише синові про свої домашні справи та про дочку, яку видала заміж за багатого флорентійського купця. «Як би я не наважилась дати 1000 червінців в придане своїй дочці, якій вже минуло 16 літ, то не могла би видати її заміж цього року. Правда, вона могла б зробити кращу партію, колиб дати їй 1400 —1500 червінців приданого, але це вийшло би зі шкодою для тебе, мій сину. А в тім, чи була б вона тоді щасливішою? Про її чоловіка можу хіба добре висловлюватись. Він їй завжди говорить: жадай чого хочеш. Коли вони заручились, велів він їй пошити пелерину з багряного шовкового оксамиту і сукню з найкращої матерії, яку тільки зміг знайти у Флоренції. Прикраса для голови складалась з пер і перлів ціною 80 червінців, окрім того два ряди намиста за 60 червінців. Коли вона виходить, має на собі 400 дукатів. Казав їй ще пошити кармазинову сукню з широкими рукавами, лямованою куницею і рожеву спідницю вишивану перлами. І він не може надаруватись їй всілякої всячини, бо хоч вона вродлива, та він хотів би зробити її ще кращою. І дійсно, в цілій Флоренції немає їй пари. Нехай Господь не пощадить їй здоров’я та довгого віку».

Лист цікавий не тільки докладним описом багатого одягу того часу, але дає можливість зазирнути в побутове життя та розуміння щастя матері та дочки. Вартість людини передовсім міряється «червінцями» мужа, купується за червінці, щастя жінки залежить від того, скільки червінців коштує її одяг. А взагалі це є ідеал пересічної людини всіх часів. Пара волів, корова, кілька гектарів землі — і дівчина має чоловіка. А «добра партія» хіба не викликує заздрість і в «інтелігентних» колах? А вартість дівчини хіба не міряється модним одягом і в наші часи? З яким співчуттям говорить дівчина про свою товаришку: — «вона так зле вбрана!»

Багато пустоти приховувалось під зверхньою побожністю людини XVI ст., а високопоставлені особи подавали в цьому приклад. Відома своєю пристрастю до пишноти і дорогоцінних уборів, англійська королева Єлизавета, лишила після смерті 3000 суконь. При французькому дворі Генріха III людина не вбирається, а раз-у-раз перебирається. Король тільки і думав про свою красу та одяги для себе і своїх «мінчонів», як він назвав своїх придворних. Чоловіки залюбки вдягають жіночий одяг, а жінки чоловічий.

Класичні маскарадні вистави, в яких беруть участь всілякі шляхетні та аристократичні особи вперше входять в ті часи у моду. Посли при чужих дворах цікавляться не лишень політикою та економічними питаннями, але в значній мірі і модою, яка панує при тих дворах і їх прямим обов’язком стає, повідомляти про це свої уряди.

Кожна країна вносить в однотонну іспанську моду дещо своєрідного. Француз вміє в непомітний спосіб передати важкому та негнучкому іспанському одягу свою зручність і легкість, вживаючи матерії ніжних відтінків, як блідо-зеленої, рожевої, блакитної і т. п. Благородний смак італійця, розвинений завдяки його багатому мистецтву, вміє надати краси навіть такому незграбному явищу, яким була пануюча тоді мода. Венеціанка вміє погодити іспанський комір з вирізом біля шиї і надати йому легкої елегантності. Своєю легкою рукою вона започаткувала виріб і вживання мережева — зпершу несміло, потім відважніше, поки, нарешті у XVII ст. людина не покрилась мереживом з ніг до голови.

З історії моди бачимо, як людина покоряється своїм пристрастям, впадає з одної крайнощі в іншу. То вона готова немилосердно душити себе в вузькому одязі, потім знов їй замало власного тіла, щоб носити широку одіж і вона її штучно виповняє. В XV столітті чоловік і жінка оголюються ледь не до поясу, а в XVI столітті закутують себе буквально аж по кінці пальців і мода на рукавички народилась тоді зовсім не випадково. В XV ст. жінки і чоловіки цілі дні проводять у спільних купальнях, зовсім не соромлячись своєї наготи, а в XVI ст. на усіх напав такий жах перед купанням, що в книжці доброго тону приходиться нагадувати красуні, щоб часом ходила до лазні, а руки мила щоденно, а «так само і лице». Під блискучим і величнім виглядом тих часів можна було знайти багато грубості та примітивності, а навіть і бруду. Вже ця обставина, що тоді не вживали хусток до носа та серветок при столі, багато каже. Ясно що поли каптана та спідниця сповняли не одну службу. В XVI ст. появились хусточки до носа, які дама на портреті того часу тримала в руці. В книжці про добрий тон зустрічаємо такі питання: чи годиться витирати ніс об берет або вбрання? Відповідь: ні, на це є хустка. Видно така наука була тоді актуальною.

В першій половині XVII століття європейський світ прагне до того, щоб за будь-яку ціну звільнитись від кайданів іспанського одягу. Мереживо було знаменитим засобом скинути передовсім тягар його ваги й штивності. Вже в кінці XVI ст. мережані зубці та вставки надали сенатському коміру та манжетам відтінок м’якості та лагідності. Потім сполучується напів стоячий комір з мережева з вирізом біля шиї і на грудях, комір згодом цілком спадає на плечі, приймає різну форму і різні розміри. Зміна коміра це неабияка подія в історії моди, яка потягнула за собою ще інші зміни одягу, зачіски і т. п.

Ніжність мережева не могла погодитись зі штивним, штучно розширеним одягом. Тому незграбні фижми відкинули без жалю, жіноча сукня знову вільно захвилювалась, а її господиня повернула свою призабуту, природну грацію.

Ніжні ручні мережева з тонкими узорами, що вимагають мозольної праці рук та очей, стають найбільш улюбленою прикрасою не тільки жіночого, але і чоловічого одягу, чоловічого навіть в більшій мірі. Жінка прикрашує мереживом виріз біля шиї, манжети, потрохи сукню, голову. Моднику XVII століття не вистарчає прикрасити чудовим мереживом комір та манжети, він не мине найменшого краєчка свого одягу, ні одного шва на своєму каптані, штанах, загортці, щоб не прибрати його мереживом в кілька рядів. Він навіть прикрашує ним холяву свого чобота, який в часи тридцятирічної війни проникає навіть у вітальню.

Врешті бравий вояка не забув почепити шматок мережева на рукоять свого кинджалу, На чоловічому одязі того часу бачимо кокарди, розети, ленточки — прикраси, в нашому розумінні — жіночого характеру. В тім це дуже часто були подарунки дам своїм лицарям. Ширококрисі капелюхи з величними перами дуже модні у жінок і чоловіків того часу. Особливо часто бачимо їх на портретах Рембрандта. Словом, в моді запанувала фантазія, тільки ця фантазія бувала різною. Німецька фантазія творить моду важкою і незграбною, французька ж виявляє чим раз то більше розуміння для елегантності. Поступово з кінця XVII ст. французи перебирають провід в ділянці моди в свої руки і Франція стає справжнім диктатором для цілої Європи. Париж став притягаючим центром для всіх європейських чепурунів і цієї слави він, здається не втратив ще і в наші часи.

Автор: А. Свенціцка.