Одяг доби Людовика XIV
За Людовика XIV Франція історією та життям була вже підготовлена зайняти перше місце в Європі. Воєнні та політичні успіхи, розвиток промисловості, розквіт літератури, сполучений з іменами Корнея, Расіна, Мольєра і та інших, багатий розвиток літературної мови — все те припадає на XVII століття, яке є свідком творчої імпульсивності Франції. Для Франції настала доба слави; блиск та пишнота досягли свого вершечку, а власне короля Людовика XIV навіть прозвано королем Сонця.
Молодий король дає бали за балами, забави за забавами. Французький король і двір стають справжніми диктаторами європейської моди. Але минула молодість, а з нею легкість і безжурна втіха зовнішньою появою короля. Королю-сонцю належить пошана, обожнювання і глибокий поклін. Тому то, чим старшим стає Людовик XIV, тим тяжчою стає мода і тим раз складнішими ритуалами обростає придворний королівський церемоніал. Стиль бароко запанував скрізь і всюди.
У першій половині панування Людовика XIV одяг молодого короля, одяг його оточення, придворних та заможних кіл Франції, а за їх прикладом і ноша шляхетних осіб у всіх країнах Європи, — блистить химерною фантазією молодості і майже дитячою безжурністю. Зверніть увагу на мережева без ліку, безконечні стрічки, розети, довгі кучері, що розсипаються на плечах, безліч коштовних пер на капелюсі, широку форму штанів з буфами, що нагадують жіночі спідниці, розкішно прибрану сорочку, що виступає з під короткої камізельки та коротких рукавів. Все нагадує буйну, веселу, самопевну молодість і нічим нестримну пустоту.
Закінчення біля шиї — комір, завжди був дуже важливою частиною одягу. Ми вже бачили, як з кінцем XVI століття після довгого панування твердого кола навкруг шиї, вперто велись пошуки нових легших форм комірів і все в зв’язку з новою зачіскою і новим виглядом голови. У перших роках панування Людовика XIV, легка коротка шаль обхоплює шию і плоско складається на грудях. В 70-их роках чоловіки і жінки починають носити легкі білі шалі з мережева, кінці яких вільно спадають. Назвали ці шалі «Steenkerke», йменням відомої нідерландської битви, коли французькі старшини вперше їх наділи. Кажуть, що французи тільки тому заключили перемир’я, щоб похвалитися перед ворогами своїм модним одягом. Слід звернути пильну увагу на «Steenkerke» тому, що та форма коміра не лишень була граціозною і зберігалась довгий час, але згодом вплинула на подальший розвиток коміру і, між іншим, є далеким прародичем самостійної частини чоловічого одягу — сучасної краватки.
Ще одна важлива новина в чоловічому одязі з’явилася при Людовику XIV, що стала початком сучасного жюстокору. Його надягали поверх короткої камізельки і накривали ним коліна. Тоді король вже набирав все більшої поваги, його молода, щаслива самопевність переходить у величну гордість першого володаря Європи. Відповідно до того жюстюкур відзначався незвичайним багатством і пишнотою, мерехтів від золота, шовку і золотих ґудзиків. Широкі манжети при рукавах скидались формою на ботфорти при чоботах і відрізнялися, як і великі кишені, фарбою від всього одягу, наприклад, червоні на загально синьому тлі.
Не можна собі уявити мешканця того часу без величезної перуки на голові. Мода вимагала надміру волосся, яке спадало з голови буйними кучерями на груди і рясно розсипалося на плечах. Природа не в силі була задовольнити потреб моди і тоді на допомогу прийшли перукарі, для яких епоха короля Людовика мабуть була «золотим періодом». В 1655 році Людовик XIV мав 48 придворних перукарів, а в 1656 році паризький цех нараховував двісті, а згодом п’ятсот цих ремісників.
Перуки виробляли з правдивого волосся та з кінської або овечої шерсті. Гарні перуки тоді цінились на вагу золота. Даремно духовенство виступало проти «мертвого волосся», а Папа римський одного разу навіть наклав на них заборону, мода поширювалась із швидкістю зарази і скоро не тільки всі шляхетні голови були покриті перуками, а навіть і саме духовенство, передовсім чепурні абати, поспішили прикраситися чужим розкішним волоссям. Людям того часу здавалося, що такий надмір волосся на голові придає людині гордовитий вигляд, нагадує гордого царя звірів.
Жіночий одяг, як і чоловічий стає з легкого і веселого важким, величавим, пишним. В крою та прикрасах цього одягу немає значних змін, але чим більші старіється король, тим менше живої різнородності в появі жінки, тим більше скованості і застиглості в її рухах. Всю добу правління Людовика як і перед тим жінка носить подвійну сукню, але інакше ця сукня виглядає в 1670 р., а зовсім інакше у 1690 р. і ще інакше під сам кінець панування Людовика XIV. Спідниця другої сукні розходиться на переді, відхиляється в зад і спадає складками в низ. І одна і друга спідниця причепурена стяжками й мереживом в різний спосіб, причому на переді виступає перша сукня, а ззаду вкладається друга. Взаємне відношення цих двох суконь та їхніх відтінків, творило гармонію і красу всього одягу жінки ще з часів середньовіччя.
У 70-тих роках XVII століття жінка має ще граціозніший вигляд; матеріал другої сукні м’яко й природно обхоплює ніжну сильветку і довгим треном стелиться по землі. Пізніше вживають тяжчої матерії на сукні, а для більшої, пишності скріпляють складки другої спідниці дротами. Тому вони вже не спадають вільно, лише творять буфи, ще побільшуючи об’єм постаті ззаду. До того мода вимагала тонкого стану і жінка вперше затягнулась у високий корсет, стискаючи без милосердя стан і груди під цим панциром із заліза і китового вуса. Природні форми жіночого тіла зовсім сховались під цим одягом, і він прибрав штучний вигляд, незалежний від будови тіла.
«Steenkerke» закутував шию жінки. На голові здіймався „Fontange” (фонтанж), славетна зачіска того часу з високою будівлею з легкої і прозорої білої чи кольорової вази, мережева і стяжок на дротяному скелеті. Ця прикраса висотою дорівнювала двом головам, і додавала жінці ще більшої величі. Як добре фонтанж відповідав духові часу, показує хоча би те, що мода ця трималася повних п’ятдесят років.
Черевики з височенними каблуками під кутом 45 градусів наклонили цілу постать жінки наперед, а зате важкий хвіст сукні відкидав її назад — для рівноваги жінка мусіла спиратися на паличку.
Образ придворної дами Людовика XIV не був образом веселої, безжурної дівчини, а величавої масивної матрони, що застигла в церемоніальному поклоні. Величавий вигляд жінки XVII століття — в повній мірі виправданий. У XVII столітті жінка починає вперше, завдяки своїм інтелектуальним та моральним здібностям, грати активну роль у суспільсті!
З початком XVII століття з’являється перший французький салон «Hotel de Rambouillet» душою якого є маркіза Ранбує, а потім її донька-красуня Юлія, яка довший час не хотіла виходити заміж, щоб не покидати чудового салону матері, де говорилося так багато про прекрасні речі. Не високий рід, аристократичне походження та розмір гаманця цінився в тому салоні, а тільки розум, благородні почуття, знання… Салон був протягом 50 років школою доброї французької мови, тонкого смаку, ніжного почуття, літературної критики і морального педантизму. З того часу чимало жінок не тільки зацікавилось наукою і літературою, але і бере в них діяльну участь. За Людовика XIV жінка не тільки сяє своєю красою але і визначається своїм розумом та здібностями. Листи маркізи Севіне до своєї любимої доньки — це досконалий зразок епістолярного стилю. З того часу жінка, в особі королівської приятельки – фаворитки намагається впливати і на політичні події, як скажімо, знаменита маркіза де ІІомпадур, коханка самого Людовика XV.
Автор: А. Свенцицка.