Леонардо Да Вінчі, Джоконда і механічний рожен. (А ще пральна машина та ультразвук).
Перед вами – один з ескізів, зроблених рукою великого Леонардо да Вінчі. Конструкція являє собою не що інше, як механічний рожен для печення, який приводиться в обертальний рух гарячими газами, що виходили із димової труби. Це був, по суті, прообраз нашої газової турбіни. Привід, правда, здійснювався так само, як у стінного годинника, – за допомогою підвішеної гирі. Але вертикально поставлений чотирилопатевий пропелер служив регулюючим повітряним гальмом для запобігання швидкого розкручування колісного механізму. Під малюнком автор пише на своїй півіталійській, півлатинській мові («дзеркальному» тайнописі), що конструкція має автоматичну систему регулювання.
Печеня оберталося тим швидше, чим сильніше був жар. Навіщо знадобилось це кухонне пристосування? Адже, як відомо, Леонардо був холостяком. Одна з версій (мабуть, не надто серйозна) така: автоматичний рожен призначався для Монни Лізи, яка протягом чотирьох років позувала йому для знаменитого портрета «Монна Ліза» (вона ж «Джоконда»). За свідченнями сучасників, красуня охоче їла печеня з гусятини.
А ось ще один ескіз Леонардо. Це пральна машина, побудована також, мабуть, для прекрасної Монни Лізи. Те, що мова йде дійсно про пральну машину, доводить розстелена на траві білизна. Як же вона діяла?
У барабан, що обертається, подібно мірошницькому колесу, водою, завантажувалася білизна. Туди ж подавалася чиста вода. Прання здійснювалось холодною водою без будь-якого натяку на мило. Це довгий час викликало скептичну посмішку фахівців. Недарма один з біографів Леонардо да Вінчі писав: «Геній насмілився зазирнути в область жіночої праці, в якій за відсутністю будь-якого досвіду він виявився не цілком компетентним». Але яке ж було здивування вчених, коли виявилося, що пральна машина Леонардо діяла за зовсім іншим принципом!
Італійцеві Казіфачіо таки вдалося розшифрувати нерозбірливий напис до малюнка, який пролив світло на пристрій машини і пояснив незрозумілі на перший погляд жести намальованого поруч чоловіка. Що ж з’ясувалося?
Згадаймо спершу, що Леонардо відомий як один з перших дослідників хвильової природи звуку та світла. В ході своїх дослідів він докладно вивчав хвильову природу звуку, спостерігав, як пісок або пил розташовуються певним візерунком на вібруючій кришці столу. Вчений висловив і надзвичайно сміливу для свого часу здогадку про те, що швидкість поширення звуку і світла скінченна. Нарешті, саме він експериментально встановив, що людське вухо сприймає тільки звуки, що мають певний діапазон частот. Тепер кожен школяр знає, що звук, частота якого вище певної межі (так званий ультразвук), не чутний для людського вуха. Але в XV столітті це було найбільшим відкриттям. Як повідомляв Леонардо, нечутний надвисокий звук струшує з тканини бруд і тим самим очищає білизну.
Описані відкриття і досліди, мабуть, і привели Леонардо до думки про будівництво пральної машини. І машина ця була ультразвуковою! Як тепер достеменно відомо, в якості генератора коливань в машині був використаний туго натягнутий сталевий дріт з металевою кулькою посередині. При обертанні барабана зубчасте колесо зачіпало струну і викликало сильні поперечні вібрації грузика. Чим швидше обертався барабан, тим частіше ставали коливання. Нестерпний шум розносився навколо. Але як тільки частота ударів переходила межу чутності, установка починала працювати безшумно, на що з особливою гордістю вказував сам винахідник. Поведінка чоловіка, здивовано присутнього при цьому, що не бажає вірити своїм вухам, пояснюється розшифрованим тепер написом, що стоїть поруч: «Nil audibile quia ultra», що у вільному перекладі означає: «Нічого не чутно, бо ультразвук». Про це ж говорить дуже висока нота, зображена Леонардо на нотному стані.
Таким чином, Леонардо да Вінчі додумався навіть до резонансного поділу матеріалів! Натяг струни можна було регулювати за допомогою ключа, який видно на передній панелі пральної машини. Цікаво, що Леонардо, будучи лівшею, розташував ключ з лівого боку. Цю характерну ознаку можна виявити і в багатьох інших ескізах його геніальних конструкцій.
Автор: Л. Бобров.