Курйози з історії науки і мистецтва
На початку минулого століття в Німеччині наробила великого шуму книга вченого Макса Кеммеріха «Цікавинки з історії культури». Вивчаючи історію культури, він виписував з першоджерел та історичних праць найбільш примітні і парадоксальні факти, які й склали цю книгу. Позбавлений пієтету по відношенню до офіційної університетської та академічної науки свого часу, Кеммеріх у своєму зводі виписок особливе місце приділив випадкам, коли великі технічні та наукові відкриття, а також твори мистецтва були відкинуті або недооцінені сучасниками. Ось кілька прикладів з його дивовижної колекції:
Жан Рішар був відряджений у 1671 році Паризькою Академією наук в Кайенну (Південна Америка). Він повернувся з цієї поїздки через два роки. Спочатку Рішара дуже розхвалювали за точність проведених ним досліджень… Але з часом він став неугодний академікам, бо привіз із собою відкриття, яке їх не влаштовувало. Справа в тому, що Рішар взяв із собою з Парижа в Кайенну хороший маятниковий годинник, а в Кайенні встановив, що він відстає на дві хвилини на добу, і тому змушений був вкоротити маятник на дві лінії. Після повернення в Париж він переконався, що йому необхідно відновити колишню довжину маятника. Тоді Рішар висловив припущення про залежність секундного маятника від географічної широти. Він пов’язував цю обставину із зменшенням сили тяжіння в міру наближення до екватора, а також з тим, що земля, можливо, дещо сплющена до полюсів, і тому вага тіла збільшується в міру віддалення від екватора.
Академія і чути не бажала, про сплющення земної кулі. Вона відкидала цей факт і тоді, коли він був доведений Ньютоном. Для Рішара його відкриття мало сумні наслідки. Автора теорії, що суперечила загальноприйнятій, перестали залучати до досліджень…
Коли астроном Піацци в 1801 році відкрив перший астероїд Цереру, Гегель оскаржував це відкриття з філософських позицій.
Такий великий вчений, як Гемфрі Деві, висміював припущення, що Лондон коли-небудь буде висвітлюватися газом.
Відомий інженер середини XIX століття, професор Політехнічного інституту в Гамбурзі Вільгельм Лаунхардт застерігав своїх слухачів проти безплідних спроб винайти автомобіль.
У 1751 році близько Ваграма впав метеорит… Віденський професор Штютц висловився про це в 1790 році наступним чином: «Можна собі уявити, що в 1751 році навіть найбільш освічені люди в Німеччині могли повірити в падіння шматка заліза з неба, – настільки слабкі були тоді їх пізнання в природних науках… Але в наш час непростимо вважати можливими подібні казки». У багатьох музеях метеорити видалили з колекцій, щоб «не зробити музеї посміховиськом».
У тому ж 1790 впав метеорит біля містечка Жюллек у Франції. Мер міста послав протокол про цю подію, підписаний 300 очевидцями, в Академію наук. Референт академії заявив, що можна тільки пожаліти громаду, на чолі якої стоїть мер, настільки дурний, що він може повірити в казки про метеорити.
Академік Делюк сказав: «Якщо навіть такий камінь впаде у мене перед ногами (І я змушений буду визнати, що я його бачив, я додам, що повірити в це я не можу». А інший академік, (Воден), зауважив, що подібні речі краще заперечувати, ніж опускатися до спроб пояснити їх.
Перші роботи Роберта Майера, присвячені збереженню енергії, були зустрінуті дружнім мовчанням. Їх не згадували в академічних виданнях і «наукових працях». Приблизно так само було з працями Гельмгольца «Про збереження сили». Він сам пише про це: «Мені відмовили в публікації моєї роботи в «Анналах», видаваних Поггендорф. Ні один з членів Берлінської Академії наук, крім математика Якобі, за мене не заступився».
Авторитетний орган музичної критики XVIII століття «Загальна Музична Газета», що виходила у Лейпцигу, таким чином відгукнулася про три сонати Бетховена для скрипки: «Це вчений і ще раз вчений твір, але він далекий від природи і позбавлений мелодії». Там же в 1805 році було написано про Дев’яту, Героїчну симфонію: «Дуже довга, дуже важка композиція, що являє собою всього лише сміливу і навіть дику фантазію».
Півроку потому після смерті Гете солідний літературний щомісячник «Друг Саксонії» опублікував анонімну статтю з Веймара, в якій говорилося: «Гете забутий, як і слід було очікувати… Великі інтереси людства були йому чужі».
Автор: Е. Львова.