Коли камені говорять
Майже чотири тисячі років тому єгипетський фараон Аменхотеп III наказав висікти з каменю дві величезні статуї на честь свого батька. Близько двох тисяч років вони мовчазно простояли на своєму місці. Але ось стався землетрус, одна із статуй розкололася, і у неї з’явився… голос.
Вранці , коли сходило сонце, статуя видавала протяжний і жалібний стогін, немов скаржачись на свою долю. Бажаючі переконатися в нечуваному, споглядати диво, висікали на камені слова подиву і поклоніння.
Чудова статуя звучала не одну сотню років. Одного разу послухати її приїхав сам римський імператор Септимій Север. Але статуя мовчала; втім, як бувало не раз і раніше. Септимій вирішив: боги незадоволені тим, що вона пошкоджена, і наказав відновити статую. Коли це зробили, кам’яна статуя замовкло назавжди.
Що ж було причиною «чудесного» звучання? Розкол оголив пори в камені. Вранці вони звужувалися від холоду, і повітря, що проганялось через них вітром, народжувало звуки.
В останні часи подібні «чудеса» творять самі люди. В Алма-Аті є пам’ятник композитору та поету Коркуту, який жив у VIII-IX століттях. Споруда нагадує смичковий інструмент, схожий на скрипку. У нього вмонтовані труби, які при вітрі починають співати. Ідею пам’ятника підказали «звукові маяки», які колись встановлювали в казахських аулах. Ці труби з отворами, що видавали на вітрі свист, допомагали пастухам і мисливцям орієнтуватися в степу.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.