Історія солі. Частина перша.
На кожному обідньому столі стоїть сільниця, яка нічим не приваблює нашої уваги. Куховарська сіль – звичайнісінька речовина. Зі шкільної лави кожен з нас знає про її хімічний склад, але не кожен знає, що через сіль колись племена кочували з однієї країни в іншу, вирували війни, спалахували повстання. Тепер же ми зазвичай не помічаємо, яку роль відіграє в нашому житті сіль. Чим пояснюються такі дивні зміни в долі цієї речовини?
Сіль необхідна для життя, якщо тварину годувати їжею, повністю позбавленою кухонної солі, вона загине. Це підтверджено численними дослідами. Хижаки отримують сіль разом з м’ясом і кров’ю своїх жертв. Травоїдні ж п’ють воду солоних джерел, розшукують солончакові трави. У тропічних лісах на десятки і сотні кілометрів тягнуться звірині стежки, що ведуть до солоної воді і солончаків, на цих стежках тварин нерідко підстерігають хижаки. У Сибірі мисливці роблять засідки поблизу солончаків.
Не може обійтись без солі і людина. Були, правда, племена, що ніколи не бачили солі. У «Одісеї» говориться: «Мандруй … поки не прийдеш в країну смертних, які моря не знають і ніколи не пробували їжі, приправленої сіллю …» Тут маються на увазі мисливські племена, які харчувалися майже виключно багатою сіллю м’ясною їжею. Деякі народності в Північній Америці, Новій Гвінеї і Австралії до приходу європейців ніколи не бачили солі. Вони замінювали її золою солончакових рослин, морськими водоростями, морською водою, пили кров вбитих тварин. Рослинні тканини містять кухонну сіль в значно меншій кількості, ніж сире м’ясо тварин. Тому людям, що живляться рослинною їжею і вареним м’ясом, потрібно додавати в їжу сіль. До речі навіть люди, які перебувають на спеціальній білковій дієті для зменшення ваги (про таку дієту більше дивіться тут) все рівно потребують сіль.
Сіль потрібна для життя. Але вона може і губити життя. Бідні рослинністю солончаки. Ціле море (власне, озеро) справедливо названо Мертвим, бо в його насиченій сіллю воді не живуть ні водорості, ні молюски, ні риби.
У глибоку давнину люди на власному досвіді познайомились з дивними властивостями кухонної солі. Тисячі і тисячі років її природа залишалась нерозв’язною загадкою для людини, і так само, як багато інших предметів і явищ природи, сіль наділялася в її уявленні якимись чудовими, надприродними особливостями. Складались фантастичні міфи про походження і властивості солі. Вона здавалась магічним засобом, символом божественних сил. У давньому мексиканському племені ацтеків, наприклад, був не тільки бог сонця, але і богиня солі. У день її свята дівчину, що зображала богиню, вивозили на середину солоного озера і там обезголовлювали. Вважалося, що кров жертви освячує озеро і оновлює в ньому запаси солі.
У міфології стародавнього Китаю говориться про бога Фей Ну, який нібито навчив людей добувати сіль і вживати її. Різноманітні магічні уявлення пов’язували з сіллю свідомість людей далекого минулого. Сіль давала життя, зберігала їжу, залишаючись наче незмінною сама, і тому вона набула значення символу вічності, сталості, життя, Її приносили в жертву богам, дарували нареченим, нею посипали могили небіжчиків. Ось як описував історик Пліній обряди стародавніх римлян: «Найбільша частина солі віддається при жертві, так як ніяка жертва без посипання сіллю не звершується». Подібні обряди сприйняли іудеї і християни. «При всякій жертві твоїй принесеш солі», – йдеться в Біблії. І донині в християнських культах і звичаях, особливо католицьких, збереглися магічні обряди, де сіль виступає символом вічності, вічного життя.
Зі здатністю міцного солоного розчину довго зберігатись «чистими» (у ньому не заводились мікроорганізми) і оберігати від псування продукти пов’язані були фантастичні уявлення про «очисні» властивості солі. Після похорону папуаса всі його родичі вважають необхідним покупатись в морській воді для очищення від злих сил. Стародавні греки і римляни пірнали в море, щоб очиститьсь. Жерці перед входом до храму вмивали солоною водою руки.
Солі приписувалася здатність запобігати шкідливу дію злих духів, «нечистої сили», в старий час на Україні, щоб умилостивити «водяного», кидали дрібку солі з борошном і хлібними крихтами у воду. У ніч перед Різдвом жінки посипали сіллю кужіль і пряжу, щоб уберегти їх від «потвори». Сіллю посипали фундамент будинку, що будується. У знахарському «лікуванні» велике місце займає «вигнання» хвороб за допомогою солі.
Здатність солі губити життя робила її в очах забобонних людей символом прокляття. У стародавньому Єгипті був міф про те, що сіль з’явилась з отруйних крапель слини Сета, бога пустелі. Там, куди падали ці краплі, земля, як говорить переказ, ставала безплідною, з’являлися зло і злочини.
Знищуючи вороже місто, переможці кидали сіль в його руїни, бажаючи приректи це місце на вічне запустіння. Вивчення мови дозволяє історику простежити, як уявляли світ люди в далекому минулому. Як багато, наприклад, в нашій мові приказок і прислів’їв, пов’язаних з сіллю. Візьмемо, наприклад, побажання «хліба-солі» і звичай підносити хліб-сіль бажаному гостю. Нині це просто традиційний знак поваги до людини. Але такий звичай (властивий багатьом народам) з’явився тоді, коли солі приписувалась магічна властивість приносити здоров’я, багатство, процвітання. Сіллю скріплювали дружбу, вірність; у багатьох народів існував так званий «договір солі». Персидське прислів’я, що виражає правило гостинності, каже: «Там, де їв сіль, не суши сільничку». Коли араби про кого-небудь кажуть «його хліб без солі», це означає, що людину підозрюють у зраді. У багатьох звичаях відображено уявлення про сіль як символі прокляття, носія зла. І зараз деякі забобонні люди вважають, наприклад, що сіль, яка впала та розсипалась веде до сварки в сім’ї.
Так, властивості самого, здавалося б, звичайного мінералу обростали цілим клубком магічних уявлень і звичаїв. Незнання дійсної природи речей народжувало фантастичні легенди про чудесне.
Автор: Є. В. Андрєєва.