Історія скандинавських рун. Частина третя.
Рубіж VIII і IX століть визначає початок нової епохи рунічного письма. Знання рун перестає бути долею небагатьох обраних. В одній з пісень «Старшої Едди» розповідається, що вдова Сігурда Гудрун посилає своєму братові попередження про підступи свого нового чоловіка, написавши руни на кільці.
Поширюються походи вікінгів, все більший територіальний розмах набуває їх діяльність; прославлені герої, про подвиги яких, навіть якщо вони гинули на чужині, розповідають перекази, приносять славу не тільки їм самим, але й всьому їхньому роду. Увічнити славу героїв і тим самим славу всього роду — така нова задача, що стоїть перед скандинавами IX століття.
«Конунг Харальд велів зробити цей камінь Горму, своєму батькові, і Торві, своїй матері, той Харальд, який завоював всю Данію і Норвегію, хрестив данів», — написано на Ієллінгському камені, одному з найдивовижніших своєю пишністю.
Поряд з курганами, де були поховані король Данії Горм Старий і його дружина Торві, молодий король Харальд Синьозубий встановив тригранну стелу, вся поверхня якої заповнена різьбленням. Ієллінгський камінь — одне з видатних творінь каменерізного мистецтва другої половини X століття. Але не тільки цим відрізняється стела. Напис на ній зроблений вже зовсім не тим письмом, що написи III—VIII століть, хоча у них і багато спільного. Протягом VIII—IX століть відбулася трансформація не суті, але форми рунічного письма, і в Ієллінгському написі ми зустрічаємо вже новий, молодший рунічний алфавіт.
Невідомо, що викликало радикальну переробку рунічного алфавіту. Чітко простежується саме ця тенденція до спрощення письма; скорочення кількості знаків, спрощенню їх написання, з’єднанню двох-трьох знаків в одну графему. Результатом цієї тенденції стало створення нового, шестнадцятизначного рунічного алфавіту замість двадцатичотирьохзначного старшого ряду.
Одночасно відбувається впорядкування системи письма. Якщо старше рунічне письмо не мало закріпленого напряму (тобто напис міг читатися і зліва направо і справа наліво), з VIII століття починає віддаватися перевага письму зліва направо. З’являються і поступово стають обов’язковими розділові знаки між словами — крапки, хрестики, короткі рисочки. На зміну випадковим розташуванням напису на предметі або камені приходить строго регламентований, хоча і змінюваний з плином часу орнамент, що як би несе в собі і виділяє з простору каменю текст.
У середній Швеції, де в XI столітті відбувається небувалий підйом рунічного письма, виникає особливий, більш ефектний і пишний стиль орнаментики рунічних пам’ятників. Стрічка, на якій розташовувалися написи, перетворюється на змія, голова і хвіст якого завершують кінці смуги. Цей мотив відкриває перед майстром-каменерізом небачені досі можливості. Можна переплести голову і хвіст змія, можна прикрасити його численними завитками і переплетеннями, можна, нарешті, зобразити не одного, а двох, трьох зміїв, вигини станів яких утворюють дивовижні по своїй витонченості і химерності петлі, завитки, візерунки. Все це було випробувано і втілено в камені шведськими майстрами XI століття.
Мистецтво створення рунічних каменів, очевидно, цінувалося високо, і на багатьох пам’ятках знаходимо ми підпис майстра: «Гуннар висік руни», «Асмунд зробив пам’ятник». Такими словами завершують прославлені майстри свої творіння.
З різних, переважно пізніших джерел ми знаємо, наприклад, про неймовірно широкі масштаби діяльності вікінгів, які в кінці X — початку XI століття заснували поселення в Ісландії та Гренландії, дісталися до Північної Америки, захопили східне узбережжя Англії, грабували Шотландію та Ірландію, колонізували частину території Франції (сучасну Нормандію, назва якої і походить від імені завойовників — норманів), турбували своїми набігами Іспанію, заснували королівство в Сицилії, служили в гвардії імператора Візантії, становили значну частину найманих дружин давньоруських князів.
Але саме в текстах на рунічних каменях, сучасних всім цим подіям, ми зустрічаємося з дійсним життям тієї бурхливої епохи, відчуваємо її биття. Стриманий по тону, але сповнений трагічного сенсу напис, викарбуваний на триметровій гранітній стелі: «Добрий бонд Гуллі мав п’ятьох синів. Впав у Фюрі (річка в Швеції) Асмунд, безстрашний чоловік. Помер Ашшур на сході в Греції. Був на Хольмі (о. Борнхольм, або скорочена назва Великого Новгорода) вбитий Хальвдан, Карі — у Дунді (в Шотландії) і помер Буї. Торкель висік руни». Життя сім’ї багатого вільного селянина Гуллі може служити живою ілюстрацією до історичної схеми. Місця загибелі його синів з граничною ясністю окреслюють територію, охоплену походами вікінгів.
Не тільки в далеких торгових і грабіжницьких плаваннях брали участь його сини. На березі річки Фюрі, де загинув Асмунд, в 988 році відбулася битва, в якій вирішувалася доля шведського трону. Активність, підприємливість, бойовий азарт — такі прикмети часу, визначили характер людей. Перед нами проходить багато відважних, які не знають страху в гонитві за славою і багатством воїнів. Ось якийсь Эрінмунд, який придбав цей хутір і нажив багатство на сході в Гардах» (на Русі), ось Спьяльбуд, померлий у Великому Новгороді «в церкві святого Олава», ось Рагнвальд, побував «у Греції вождем дружини» і благополучно повернувся додому, і безліч інших, якими пишаються і шанують їх родичі.
Незвичайний розквіт рунічного письма в XI столітті міг проходити лише в умовах широкого розповсюдження грамотності. Підтвердження цьому ми знаходимо не тільки у великій кількості рунічних каменів, але — і навіть більшою мірою — в десятках і сотнях предметів з вирізаними, продряпаними, повиколюваними на них написами. Звичай споруджувати кам’яні стели згас вже на початку XII століття, але рунічне лист не загинула разом з ним; не винищила його і введення в Скандинавії латинського алфавіту, яким вже в XII столітті стали вестися запису. Воно вийшло з офіційного обігу і стало листом селян і ремісників, воїнів і купців. Значення рунічного побутового листа було усвідомлено сучасними дослідниками лише нещодавно, і честь його відкриття належить археологам.
При розкопках найдавнішої портової частини важливого в середньовіччі торгового центру Бергена в Норвегії були виявлені сотні дерев’яних стрижнів і дощечок, густо списаних рунами. Багато хто з них погано збереглися, частина була списана настільки недбало, що прочитати знаки виявилося вкрай важко. Але і того, що вдалося розшифрувати, достатньо, щоб по-новому поглянути на значення рунічного письма в середньовічній Скандинавії. «Бергенський архів», як його часто називають, дав докази широкої грамотності пересічних жителів Скандинавських країн. Тут були бирки від товарів з іменами власників, короткі записи для пам’яті, «рахунки» торговців, листи, що проробили далеку морську подорож з Ісландії, любовні послання і навіть фрагменти поетичних творів скальдичних віршів та епічних поем. Дивним здавалося різноманіття змісту написів, різне соціальне становище авторів та адресатів, нарешті, великий часовий відрізок, протягом якого накопичувався «бергенський архів» — найдавніші тексти відносяться до XI століття, найбільш пізні — до XIV.
Сенсаційна знахідка письмових документів в Бергені довго залишалася єдиною. Але по мірі розширення археологічних досліджень середньовічних міст Швеції, Данії і Норвегії накопичується все більший матеріал, що висвітлює розвиток побутового письма. Недбалі за своєю формою, часто з помилками, побутові написи зустрічаються на господарському начинні, дерев’яних паличках, уламках кісток. Щоб не втратити дерев’яну чашу або блюдо, господині вирізують на днищах своє ім’я; вправляючись в письмі, хтось вишкрябує на кістках футарк; хтось, мабуть нудьгуючи, прорізає на уламках коров’ячого ребра слова: «Це кістка, це кістка»; сподіваючись на допомогу згори, людина наносить на зворотний бік прикраси початкові слова молитви «Ave Maria». Таких нескладних, малозрозумілих, але явно буденних, повсякденних, випадкових написів знаходять все більше і більше.
Перед фахівцями-рунологами тому тепер постає нове завдання: вивчення особливостей поширення мови побутового повсякденного письма XII—XIV століть — та ж сама задача, що постала перед дослідниками давньої Русі після відкриття берестяних грамот.
Більш тисячоліть налічує історія рунічного письма. Безцінні пам’ятки, створені руками майстрів-каменерізів. Не торкнуті часом, вони стоять біля доріг та в лугах, біля невеликих сільських церков, прикрашають площі та парки старовинних шведських міст, воскрешаючи живі картини далекого минулого.
Автор: Е. Мельникова.