Історія рису та маїсу
Близько мільярда тонн в рік: це все зернові, весь хліб нашої планети. Приблизно третина всього цього хліба припадає на рис, одна п’ята – на кукурудзу. І сьогодні, мабуть, не знайдеться на Землі значної держави, де б не росла хоч одна з названих культур. Підкреслюємо: культур, бо дикі родичі рису і маїсу розселені повсюдно ще з тих часів, коли людини і в помині не було. Геродот згадує про жителів Індії, тоді ще дуже далекої Індії, які харчуються зернами якихось дикорослих злаків. «Батько історії» безсумнівно, має на увазі рис (хоча той був вже в Індії окультурений).
Теофраст через століття після Геродота дає вже досить точний опис: «Всього більше їдять індійці рис, з якого роблять вариво. Він схожий на полбу, щелучиться подібно крупі, а на вигляд зростає подібно головолому (пирію) і звичайно стоїть у воді, але не колоситься, а утворює патли, як просо». Власне, Теофраст користується відомостями, отриманими від воїнів Олександра Македонського – перших європейців, яким довелося скуштувати рисової каші.
Через кілька століть в Римі, за часів жвавої торгівлі навіть з віддаленими державами, рис ще вважався екзотичним продуктом, вживаним, в основному, як ліки. В одній з сатир Горація наводиться така сценка. Якийсь скнара довідується – у скільки обійдеться йому рекомендована лікарями тізана (рисова кашка). Дізнавшись, що не менш 8 асів, вигукує: «Ух!»
І тільки через п’ятнадцять століть рис нарешті влаштувався в Італії, пройшовши довгий шлях через руки посередників-арабів, долину Нілу, Іспанію… Однак ця культура принесла з собою більше нещасть, ніж радощів. Штучне затоплення, вірніше, заболочування окремих місцевостей (те, що ми тепер назвали б порочною меліорацією) привело до гігантського розвитку малярійних вогнищ. З XVI по XIX століття місцева влада дбає не про розширення, а про обмеження посівів рису. Його дозволяється сіяти там, де не ростуть ніякі інші корисні злаки, де поблизу немає ні житла, ні дороги…
У 1696 році перший урожай мадагаскарського сорту рису зібраний в Америці, в районі Кароліни. І ті, хто своїми руками створює рисові плантації в Південних штатах, прибули теж здалеку – це чорні раби…
Дозвольте, але ж рис був відомий в Америці задовго до Колумба. Він рясно виростав в районі Великих озер. Про те, яку роль він грає в житті аборигенів, можна судити хоча б по тому, що у деяких племен вересень називався «місяць збору рису», жовтень – «місяць сушки рису». Близько двохсот географічних назв в цьому районі пов’язано з тим же рисом. Тільки диким рисом. Чому ж його тут не культивували?
У тій же північно-західній частині США головною була інша сільськогосподарська культура – маїс. Ірокези з давніх часів обробляли одинадцять його різновидів, з зернами різної форми і кольору. Один з мандрівників початку XVII століття пише: «…Стебла маїсу досягають такої висоти, що серед полів заблукати легше, ніж в лісі…» Старі-ірокези, що зберігають перекази свого племені, запевняли, що одним із завдань ірокезьких військових походів було добування нових сортів маїсу …
Європейські колонізатори, борючись з тубільцями, знищують посіви озимини і запаси зерна. А зерна маїсу, між іншим, відправляють на батьківщину в якості насіння екзотичної рослини. З початку XV століття маїс красується в іспанських, італійських, німецьких, англійських садах і парках. А в придунайських країнах маїс знаходить свою другу батьківщину і нове ім’я – кукурудза…
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.