Історія носової хустки
Цей нехитрий предмет туалету так міцно ввійшов у наш побут, що сучасну людину важко, власне, і представити без нього. А між тим широко користуватися нею стали лише в 19-му столітті, а до цього – втім, не будемо поспішати: адже у носової хустки більш ніж двохтисячорічна історія.
Перші відомості про появу носової хустки відносяться до ІІІ століття до нашої ери. Першими, кому довелось користуватись нею, були грецькі аристократи і римські патриції. Впровадженню її в ужиток сприяло дві обставини: жаркий клімат Середземномор’я і етикет. Так і з’явився «сударій», тобто хустка для поту. Отираючи піт з лиця, власник «сударію» намагався непомітно осушити собі і ніс, адже шмаркати в суспільстві в ті часи вважалось грубим порушенням правил пристойності. Про хустку повідомляє вже римський історик Катулл (84 – 54 рр.. до н. е.). Згадується вона і в релігійних писаннях. З розквітом Римської імперії хустка набуває все більшого поширення. Однак на зміну немилозвучному «сударію» приходить «орар» – хустка для рота. «Ораром» вітали знайомих, у більш пізні часи імператори давали їм знак в Колізеї – помилувати або засудити на смерть гладіатора, який програв сутичку. А за свідченням єпископа Августина (354 – 430 р.. нашої ери), застосовували його і для перев’язки ран.
Під час великого переселення народів, навали готських племен і краху Римської імперії хустка припинила своє існування і вийшла з ужитку на багато століть. Відродитися їй судилось лише у середні віки в Італії, тобто, по суті справи, на руїнах Стародавнього Риму.
Хустку, що з’явилась після Великого переселення народів, носила назву «фаццолетто» – хустка для обличчя. З Італії хустка починає проникати в інші країни. Відомо, наприклад, що першою країною, де хустка користувалась великим успіхом, була Франція. Під час царювання Філіпа IV Красивого (1285-1314 рр..) в Парижі вже йшла жвава торгівля хустками. Тут італійська «фаццолетто» стала в основному атрибутом дамського туалету, перетворившись на різновид віяла. Її виготовляли з найтонших сортів газу, просочували духами і прикрашали дорогими мереживами. У Франції «фаццолетто» охрестили «ле мушуар» (від слова «ля муш» – муха). Хусткою користувалися, мабуть, не стільки для того, щоб шмаркатись, скільки відганяти мух. Ця курйозна назва так і залишилась за хусткою в сучасній французькій мові. (І загалом серед модниць того часу хустка користувалась не меншою популярністю, ніж скажімо, дорогі парфуми Burberry, Bvlgari, Calvin Klein, що й зараз мають попит серед вишуканих жінок).
З Італії та Франції хустка поширилась по іншим країнам Європи. Однак, як в Італії і Франції, вона скрізь довгий час залишалася предметом розкоші, доступним лише привілейованим верствам. Так, наприклад, Аугсбургска влада в 1530 році постановила, що кожному стану дозволяється носити одягу лише з суворо визначених тканин і хутра, причому нижнім станам носові хустки мати заборонялося. З часом станові обмеження стали зникати, однак «переможний хід» хустки почався лише в XIX столітті.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.