Історія маяків
Які б новинки не давали мореплавцям сучасні досягнення науки в області засобів судноводіння і навігаційного обладнання, дороговказні вогні маяків ще довго слугуватимуть найпростішою і надійною опорою для моряків. З давніх-давен люди будували маяки. Історія морських світильників нерідко пов’язана з легендами та міфами.
Грандіозною спорудою давнини була знаменита Олександрійська, або фароська вежа – перший античний маяк, що вважався одним з семи чудес світу. Він був побудований у 283 році до нашої ери грецьким архітектором Состратом за наказом єгипетського царя. Фароський маяк (звідси у всіх романських мовах досі коренем в слові маяк є «фаро») являв собою величезну конусоподібну вежу з білого мармуру заввишки близько 200 метрів, яка оперізувалася багатоярусними галереями. Багаття, розпалюване на вершині вежі, було видно, за свідченням сучасників, з відстані до 30 миль. У 1182 році Олександрійська вежа сильно постраждала від землетрусу, залишилася тільки її нижня широка частина висотою близько 30 метрів. А в 1317 році турки, що вторглися в Єгипет повністю її зруйнували.
До початку нашого літочислення на берегах Іспанії, Італії, Франції, Англії, в протоках Босфор і Дарданелли, а також в деяких інших місцях на узбережжях європейських морів існувало близько тридцяти веж античних маяків. Руїни деяких з них збереглися до теперішнього часу, а кілька веж в перебудованому вигляді і зараз продовжують показувати вогні.
Слідами римського панування залишилися маяки – руїни на обох берегах Ла-Маншу. Залишки маякової вежі, побудованої в середині першого століття, і зараз видно на високому березі у дуврській фортеці. Перший же маяк римляни побудували в Болоньї на початку нашої ери, за часів імператора Калігули. Вежа цього маяка існувала до 1664 року, коли вона зруйнувалася в результаті ерозії берега.
На атлантичному узбережжі Іспанії, перед входом в Ла-Коруньї, в першому ж столітті нашої ери, за часів імператора Траяна, римлянами була побудована вежа Геркулеса на тому місці, де (по одній легенді) стояла вежа, споруджена фінікійцями, (а за іншою – самим Геркулесом). З плином століть вежа Геркулеса вивітрювалася, руйнувалася. У 1797 році її відновили, потім реконструкція маяка проводилася в 1847 і 1925 роки, і в такому вигляді вежа Геркулеса служить мореплавцям і сьогодні. У книзі опису вогнів назва маяка дана в іспанській вимові – Еркуле.
Біля східного берега протоки Босфор, поблизу Стамбула, над водою піднімається невелика, але оригінальна споруда маяка Кизкулесі. В перекладі з турецької – це Дівоча вежа, назва, що веде до Леандрової вежі, що згадується в грецькій міфології. У цій башті жила красуня Геро. Її коханий, юнак Леандр, жив на іншому, західному, березі протоки. Щоночі Геро запалювала вогонь, який допомагав сміливому Леандру перепливати Босфор. Але одного разу буря погасила цей дороговказний вогонь, і Леандр, збившись зі шляху, загинув в нерівній боротьбі зі стихією. Вранці тіло його прибило до башти. Побачивши мертвого юнака, Геро кинулася в безодню хвиль…
Ця легенда приваблювала і Купріна, який написав оповідання «Геро, Леандр і пастух», і Айвазовського, який зобразив в 1848 році Леандрову вежу.
Ряд цікавих пам’яток мореплавання і маякового зодчества залишила епоха Відродження. Особливо чудовий маяк Кордуан, побудований на атлантичному узбережжі Франції за короля Генріха III. Він споруджений на тому місці, де знаходився маяк, поставлений в кінці середньовіччя.
Велична споруда Кордуанського маяка вказує шлях серед небезпек, що лежать перед входом в гирлі Жиронда, і може вважатися одним із зразків класичної форми маякових веж. Його зодчий – знаменитий архітектор Луї де Фуа. На першому поверсі вежі Кордуанського маяка знаходиться розкішний зал, званий «Житло короля», поверхом вище – оригінальної архітектури каплиця з дорогими ліпними прикрасами. Над входом до каплиці встановлено бюст будівельника.
У 1551 році спалахнув Сент-Ельмський маяковий вогонь на Мальті. На початку XIV століття на Балтійському і Північному морях з’являються маяки ганзейської епохи. Один з перших, маяк Травемюнде, побудований в 1316 році. Близько семи століть горять маяки Нейверк, Фальстербу і Хіддензе, близько п’яти століть – Анхольт, Церель (Сирве), Руно.
У 1513 році на острові Даго (Хіумаа) був побудований маяк Дагерорту – тепер він називається естонською Кіпу. Масивна біла вежа, з величезними контрфорсами, здалеку відкривається мореплавцю, підносячись над темною смугою лісу. Вогонь багаття, що колись горів на його вершині, вказував вхід у Фінську затоку і новгородським мореплавцям, які підтримували торговельні зв’язки з Ганзейськими містами.
Споруда маяків в небезпечних для мореплавання місцях була нерідко пов’язана з величезними труднощами, і тільки завзятість людини і прогрес науки долали стихію. На жвавому морському шляху, що веде з Атлантичного океану в Ла-Манш, човни часто терпіли аварії на віддалених від берега і прихованих під водою скелях. Споруджений на одній з таких скель серед бурхливого океану, Едістонський маяк неодноразово руйнувався бурею. І тільки з розвитком будівельної техніки там все ж побудували міцну і надійну маякову вежу.
Є такі точки на морській карті світу, проходячи які, мореплавці часто приспускають прапор, дають гудки. Це місця легендарних боїв, трагедій війни, стихії, морські могили видатних людей. Про одне з таких місць нам нагадує маяк Бичі-Хед на англійському березі Ла-Маншу, на південний захід від порту Істборн. У давні часи, в епоху вітрильного флоту, за цим маяком утвердилося ім’я «Щасливого повернення». Тільки пройшовши його, можна було вважати пройденим підступний шлях з океану до Лондона.
Автор: В. Гурецький.