Історія лиж
Спонсор публикации – прокат авто в Симферополе, на котором вы сможете свободно отправится на любой горнолыжный курорт Украины, а то Европы (была бы только виза).
Котру саме країну та з якого часу можна вважати за батьківщину лиж, досі ще не вдалося точно з’ясувати (ну принаймі точно не країни Африки). Це питання дуже цікавить людей не лише в тих краях, де вживання лиж було необхідністю та стало традицією, а й по багатьох інших, де „спорт спорту” (себто лижний спорт) за останніх 20 — 30 років поширився так сильно, що став чи не найулюбленішим зимовим спортом. Нансен у своїй книжці „Лижами через Гренландію” (1890 р.) старався всебічно висвітлити це питання. На основі своїх власних і чужих досліджень доходить до висновку, що лижі вперше розповсюдили народи з околиць алтайських гір та байкальського озера в Азії. До нас лижі мали зайти з Норвегії через Фінляндію, а норвежці і шведи мали навчитися їздити на лижах від лапландців.
Але Нансен на основі своїх досліджень дійшов до погляду, що лижі розповсюдили на схід, захід та північ саме сибірські племена. Не виключене, що лижництво повстало одночасно в різних місцях цих великих північних просторів.
Первісні народи в боротьбі з природою мусіли також боронитись проти снігу. Журба про полегшення комунікації (а то до винайдення інтернету ще добрі десятки тисяч років) й запевнення прожитку полюванням, спонукала людину винайти щось, що дало б можливість не лише триматися на поверхні снігу, але й рухатись по ньому. Так повстав так званий „труген”, предок теперішньої сніжної ракети. Північноамериканські індіанці про лижі ще не знали нічого, а вже труґен був у них сильно розповсюджений. Але Нансен твердить, що й індіанці вже в тих далеких часах користувались дуже вузькими приладами, свого роду справжніми лижами.
Труген.
Ці, прилади „тругени” прив’язували до ніг, щоб не топитися в снігу. Вони були різних форм та з різного матеріалу. Грецький історик Ксенофонт, коло 400 р. до н. е. навчився від мешканців гір Вірменії обв’язувати міхами кінські копита. Страбон у 20 р. до н. е. розказує, як мешканці Кавказу прив’язували зимою до ніг шкіряні підошви, в яких часом були повбивані й цвяхи. Інший автор оповідає про прилад із дерева, дуже подібний до норвезького труґену.
Потреба рухатись по снігу на довшу відстань, призвела до винаходу лиж. Розвивалися вони поволі, починаючи від круглої форми труґену, переходили потім в овальну, а опісля в щораз довшу, поки не дійшли до сьогочасної форми. Щоб труґен підчас ходу не провалювався в сніг, почали загинати його на переді легко вгору. Звідси був ще тільки один крок до „лиж-тругену”, підшитих шкірою, вживаних у середньому Сибіру.
Нансен думає, що цей перехід від труґену до лиж відбувся в алтайських горах. Питання тільки, коли саме? Певна річ, що сталося це вже дуже давно. У Сибірі лижі знаходяться ще й досі майже в первісній формі. Ольсен оповідає в одному листі до Нансена, що деякі народи Сибіру й Фінляндії з давніх давен користуються короткими, але широкими лижами, звичайно підшитими шкірою.
З переселенням народів лижі прийшли до мешканців скандинавського півострова зі сходу. Ось що розказує давня легенда про скандинавського предка Нора: „Він чекав із своїм плем’ям у Квенланді (Фінляндія), поки сніг не став відповідний для лиж, потім, обійшовши на північ Балтійське море, спустилися вони вниз через Норвегію аж до Тренделягену, де й осіли”.
Одне тільки незрозуміле. Запозичивши лижі від лапландців, норвежці назву для них взяли ані від них, ані від фінів. Філологічні дослідження розминаються тут із історичними. Норвежці мають назву „скі” і „аандар”, шведи „скіда” і „андор”, де не має нічого лапландського. Лапландці мають назви „савек” (лижі підшиті шкірою з шерстю) й „голяс” (довші, непідшиті). Фіни мають кілька назв: гіден, суксі, лійлій, кальку та ін. Так само не мають нічого спільного з назвою литовською („люскес”), ані російською („лижи”).
Та звідки б не прийшли лижі до Норвегії — з півночі, сходу, чи навіть півдня, або повстали там самостійно, їх вік переходить щонайменше кілька тисяч років.
Лижі згадуються навіть в норвезькій міфології. Ульц, бог зими, снігу та полювання –з’являється на лижах, гарно одягнений у білому, блискучому снігу із червоним обличчям та інеєм довкола уст. В одній поемі з 980 р. називається Один богом лиж. Є й богиня лиж.
Мешканці північної Скандинавії в VI ст. звали лапландців „скрідфіннер” себто «фіни, що совгаються по снігу». Норвежці взагалі вважали лапландців за первісних лижників. Королева Гунгільда, яку виховували два лапландці (коло 920 р.), висловлюється так про них: „Лапландці такі добрі лижники, що перед ними не можуть сховатись ані звірі, ані люди”. В одній збірці законів Ісландії з 1250 р. говориться між іншим: „Злочинця треба прогнати так далеко, як далеко може пробігти фінляндець лижами”. Норвезька історія (1200 р.) оповідає про лапландців: «…коли вони переходять із місця на місце, ставлять під ноги гладкі дерев’яні сучки, якими переходять гори й долини скоріше, ніж летять птиці небесні».
Літописець Саксон (теж коло 1200 р.) оповідає: „Лапландці на полюванні бігають по горах, покритих снігом, на кусках дерева, загнутого на переді”. Історик Сторм думає, що в Норвегії використання лиж набуло широкого розмаху вже в Х ст. Часті згадки про лижі в різних тогочасних поемах виразно свідчать, що вже тоді лижі були загально відомі.
Олаф Тригвесон (995—1000) був тоді найкращим лижником. А в давніх народних піснях згадується про середньовічні перегони на лижах. Теперішні лижники не хочуть вірити, що один лижник у 1000 р. їхав із двома людьми, що стояли на хвостах його лиж, так легко й добре, наче б їх зовсім не було. Лижі використовували також й для почти.
Якийсь час лижництво занепадає в Норвегії, яким гордилися перед тим і визначні люди. Та вже в наступних століттях у комунікації між замками й містами використовувались майже виключно лижі і вони стали знову необхідними. В 1784 р. священик Сміт заявляє, що лижі в його парафії не замінимі. Окрім того лижі почали використовувати мисливці, в основному ті, що ловили диких звірів арканами. Але лижництво, як спорт, виринає аж коло 1870 р., та відразу стає національним спортом норвежців.
З початком XVIII ст. лижництво знову починає набирати все більшого значення. Десь на цей час припадає організування вже окремих лижних військових відділів. Виїжджаючи з дому, лижники мали: 1 пару лиж із одною палкою, 1 пару грубих, довгих панчіх, один нахлібник і наплічник із телячої шкіри. Крім того кожних п’ять людей мали шкіряний міх на харчі, а кожних десять саночки на лижах, в які запрягалися, та по ручній сокирі. В казармі кожний діставав взуття, призначене спеціально для лиж.
Лижники з південної частини краю використовували вузьких і довгих лиж із ялового дерева, а в північних гірських околицях березових коротших. Підчас сильних морозів ялові лижі ламалися куди швидше, ніж березові. В’язання робили з вирізаних у липні березових галузок, що були дуже витривалі.
Неділями відбувалися збори коло церков, куди приходили люди з далеких околиць та лишалися й по чотири дні, щоб зробити собі лижі та приглядатися до лижних змагань. Змагання обмежувались до з’їзду по узбіччю (може й зі скоком). Перегони тривали не довше, як 15 хвилин. Ці недільні збори дуже багато причинилися до поширення лижництва між народом. Використання лиж усувало монотонію зими, підтримувало відвагу та добрий настрій. У битвах 1808 р. норвезькі лижники дуже добре відзначились, приносячи своїй армії неоцінену користь.
Та вже в кілька років по війні лижництво починає знову занепадати. Військові лижницькі відділи зникли зовсім, занепали колишні змагання та роздавання нагород. Лижництво затрималось ще тільки в деяких місцевостях. Аж у 1861 р. засновано „Центральне товариство”, яке докладало всіх зусиль, щоб відродити лижництво, робило сильну пропаганду в краю, а у 1863 р. порозсилало всюди образи з різними моделями лиж. І не треба було довго чекати на наслідки. Вже в 1865 р. лижництво відновляється в багатьох місцях, навіть там, де від довшого часу було вже зовсім призабуте. У 1866 р. заснувалось перше товариство лижників. В 1867 р. відбулися перші великі змагання з роздачею нагород. Тоді вперше висловлено бажання, щоб лижництво стало норвезьким національним спортом.
У 1877 р. визначні люди заснували „Хрістіанія скі клуб”. Два роки пізніше цей клуб зорганізував перші великі змагання, поєднанні з дуже багатою й цікавою виставкою лиж. На ці змагання прийшли вперше лижники з околиць Телємарку. Вони зробили надзвичайно добре враження, пройшовши цілу дорогу вздовж Норвегії на лижах.
У 20-му столітті активний розвиток лижництва продовжився, як тут не згадати про відважних фінських лижників-партизан, які під час Радянсько-фінської війни 1940 року завдали чимало клопоту більшовицьким окупантам. І на завершення – за вікном сніг, а значить досить читати – айда на лижі!
Автор: Онищук Денис.