Історія кишенькових годинників

Перехід годинної майстерності від ковалів в руки годинникарів-умільців і поява працездатних переносних годинників сталися на рубежі XV -XVI століть. Вже в 1490 році Петер Хелі став фабрикувати в місті Нюрнберзі кишеньковий годинник, прозваний за свою овальну форму «нюрнберзькими яйцями». Приблизно тоді ж Ганс Йоні в Кенігсберзі вперше використав для передач металеві ланцюжки замість скрипкових (кишкових) струн, що застосовувалися раніше, в деякі зроблені ним яйцеподібні (або желудевидні) годинники були вмонтовані крихітні пістолетики, що служили будильниками. Про те, наскільки швидко новинка набула популярності, говорить, наприклад, згадка про новий годинник в сонеті міланського поета Гаспара Вісконті (1494).

Годинникарі того часу не гналися за масовістю виготовлення, вважаючи за краще працювати над окремими екземплярами і намагаючись перевершити один одного багатою обробкою. У Генріха VІІІ англійського був кишеньковий годинник з тижневим заводом. Імператор Карл V так сильно захоплювався колекціонуванням годинників, що згодом Вольтер розцінив цю примху як доказ його божевілля. Дорогоцінними годинниками навперебій обзаводилися лорди і графи.

Англійська королева Єлизавета (кінець XVI століття) отримала в подарунок від свого фаворита графа Лестера круглий браслетний годинник, багато прикрашений діамантами, а від графині Дербі – годинник у формі бочки з золота; на ньому містилися два ведмеді з золота і перлів.

Марія Стюарт воліла похмурі сюжети: один з її годинників поміщався у кришталеву подобу труни, інші – срібні, позолочені – мали вигляд людського черепа, на лобі якого були вигравірувані коса і пісочний годинник, а на задній стороні – гріхопадіння Адама і Єви та розп’яття Христа. Кілька подібних годинників тієї епохи донині зберігається в Кенсингтонському музеї. Там же знаходяться сучасний їм срібний годинник у вигляді підвішеної качки і в формі тюльпана (і ті й інші роботи Генріха Естера). У згаданому музеї зберігається чимало годинників, що належали знаменитим історичним особам: Оліверу Кромвелю, Джону Мільтону і ін.

Великий крок вперед в годинниковій справі був зроблений в кінці XVII століття, коли Гук застосував в стінному годиннику маятник, а Гюйгенс винайшов маятник-коліщатко для кишенькових годинників. Винахід Гука підхопив і вдосконалив Томас Томпсон, який завоював собі славу найкращого годинникаря світу. З цього часу годинник стає дійсно вимірником часу високої точності, особливо після включення в їх механізми важливих допоміжних деталей, наприклад, компенсаційних маятників, нечутливих до змін температури.

Згадки про годинники з примітивною репетицією (відбиванням годин і хвилин дзвіночком) зустрічаються ще в кінці XVII століття, але дійсно відповідаючий своєму призначенню годинник такого типу з’являється лише у XVIII столітті. У Кенсінгтонському музеї зберігаються золотий годинник з репетицією роботи Дж. Альбрехта, з художнім різьбленням по всьому корпусу. Фірма Бреге стала з кінця XVIII століття фабрикувати годинник, який при натисканні на кнопку видзвонює дзвіночками з різною висотою звуку, спершу години, потім хвилини (знамениті «брегети»: пам’ятаєте в «Євгенії Онєгіні»: «пока недремлющий брегет не прозвонит ему обед»). До деяких годинників додавалася ще «сурдіна»: при натисканні на особливу кнопку годинник не дзвонив, а тихенько цокав, відбиваючи час, щоб не заважати іншим.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Історичний сайт Мандрівки часом