Історія футболу. Футбол у давнину.

Какая боль, какая боль, Аргентина-Ямайка 5:0.

Ось вже зовсім скоро наближається головна українська спортивна подія не то що цього року, а взагалі – Євро 2012, а то вам на аби що. Натовпи вболівальників та фанатів по всьому світу (ну принаймі бабці Європи) вже починають активно запасатися пивком, чіпсами (може ще чимось) а самі просунуті навіть встигли купити заповітні квитки на майбутні матчі і з нетерпінням чекають початку великої європейської футбольної вакханалії. І як колись у давній Греції під час вакханалії (свят на честь бога вина Діонісія) натовпи п’яних фавнів та вакханок розбредуться вулицями українських та польських міст натовпи п’яних футбольних фанатів з усієї Європи. Сподіваюсь Україна та Польща гідно впораються з цим випробуванням, а поки – ми чекаємо на Євро! Ну а поки ще чекаємо, пропоную увімкнути нашу машину часу та помандрувати стежками минулого – в історію цієї чи не найулюбленішої у світі спортивної гри – футболу.

Таки правий був дідусь Карл Юнг, коли відкрив своє колективне безсвідоме, цей глибинний шар у підсвідомості кожної людини, в якому закладені-записані знання чи не всього людства. А серед тих знань поміж терабайтів самої різної інформації великими та жирними літерами зокрема написано слово «ФУТБОЛ», а ще «ТРЕБА ГОЛ!», «СУДЬЮ НА МИЛО» і далі по списку. (Хоча записано в основному у підсвідомості чоловіків, але і в деяких дівчат теж трапляється). А футбол – не лишень найпопулярніша у світі спортивна гра, а і чи не найдавніша. (навіть не гра, а образ, один з архетипів колективного безсвідомого цілого людства). Доказом цього служить те, що у тих чи інших проявах футбол виникав у різних культурах та цивілізаціях, які б здавалось не мали між собою жодного контакту, запеклими футболістами були давні китайці, римляни та греки, індіанці майя, ескімоси і ще величезна кількість самих різних народів.

У деяких місцях поява футболу мала релігійне підґрунтя і була вкрита гарним покривалом міфів та легенд. Скажімо, у давніх греків, за одним із міфів, перший футбольний м’яч був подарований прекрасною богинею кохання Афродітою (вона ж Венера) своєму синочку Амуру (це той товариш з луком та стрілами кохання). Тож, коли Амур бавився у футбол (замість того, щоб виконувати свої прямі обов’язки – цілити стрілами кохання людські серця) кохання замінялось футболом, відступало на другий план, і справді, яке кохання, коли йде футбол! (Між іншим, Амур теж дивитиметься Євро 2012, він ще той фанат).

У індіанців майя ритуальна гра в м’яч згадується в їхньому священному епосі Пополь-Вух. Там йде мова про пригоди двох божественних героїв-близнюків, яким зокрема доводиться бавитися у м’яч (себто футбол) із злими богами смерті. І яких вони певно що перемагають (от тільки забув з яким рахунком). М’яч, яким брати-близнюки грали у футбол, символізував, не що не будь, а Землю, нашу любу і дорогу планету. Індіанці майя відтворювали свій епос реальною грою у футбол. Хоча то був не зовсім футбол у сучасному розумінні, більше того, їхній футбол був не просто спортивною грою, а самою справжньою релігійною містерією.

Індіанський футболіст, зображений на вазі майя, 650 рік. Індіанці майя бавились у ритуальний футбол каучуковим м’ячем, а в якості воріт необхідно було поцілити ось у таке кільце, прикріплене до стіни.

Що зробити було доволі непросто, адже як і в сучасному футболі, їм заборонялось брати м’яч руками, можна було користуватись лишень ногами (та іншими, окрім рук, частинами тіла). Але тим не менше, індіанські футболісти старались і викладались на всі 250, адже в них була дуже потужна мотивація – команда, яка програвала, в повному складі приносилась у жертву богам. (Так-так, програв – і одразу секір-бошка).

Полюбляли грати у футбол і давні китайці, в них та гра називалась «цуцзюй» (с китайської перекладається як «штовхни м’яч») і за офіційною історичною версією саме китайці були першими, хто почав ганяти м’яча – зародився цуцзюй ще у 2-му столітті до н. е.

Китайський імператор спостерігає за грою своїх придворних в цуцзюй-футбол. Гравці за допомогою ніг повинні були закинути маленький м’яч у сітку противника. Гра в цуцзюй входила в обов’язкову фізичну підготовку китайських воїнів.

В ескімосів гра в м’яч називалась «тунгантаак» та проводилась з настанням перших морозів (мабуть, щоб зігрітись). Гравці розбивались на дві команди, а метою гри було просто не допустити, щоб команда суперників заволоділа м’ячем.

Римські легіонери, які свого часу завоювали більшу половину Європи і добру частину Азії та Африки, у перервах між військовими походами та битвами із варварами теж полюбляли зіграти у футбола, який у них називався «гарпаструмом». На відміну від сучасного футболу, у давньоримському футболі можна було брати м’яч зокрема й руками, а головною метою було пронести м’яча на територію противника. Таким чином, давньоримський футбол–гарпаструм був більше схожий на сучасне регбі чи американський футбол і відзначався чималою жорстокістю (та й римські легіонери ніколи не були пай-хлопчиками). Римські легіонери, які стояли у Британії на свою голову познайомили із гарпаструмом місцевих мешканців-кельтів, яким настільки сподобалась та гра, що одразу стала самою їхньою улюбленою, а у 270 році н. е. в містечку Дербі навіть відбувся перший міжнародний футбольний поєдинок між командою римлян та місцевих бритів, в якому римляни були переможені.

А поки різні представники давніх та античних народів із захопленням ганяли у футбола, стрілки годинника непомітно робили тік-так, тік-так – раз і наступило середньовіччя, а ви вже приходьте на матч із середньовічного футболу у наступній статті.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Історичний сайт Мандрівки часом