Чотири систему в одному письмі – історія японської писемності
Якщо науковці ще сперечаються про походження японської мови, то витоки її письма не є таємницею. Нині в Японії вживається система, складена з чотирьох різних систем письма: 1) логограми; 2) хірагана; 3) катакана (силабограми); 4) латиниця (фонограми). Загальновизнано, що японське письмо датується п’ятим сторіччям до нашої ери, коли через буддійські тексти у країні офіційно запроваджено китайське письмо. Знаки канжі походять від китайського письма, яке в той час було привілеєм інтелектуалів. Вживане при імператорському дворі та в адміністрації, воно використовувалося також у читанні й транскрипції релігійних текстів буддійськими ченцями. Однак в народі воно не побутувало.
Попри свою корисність, китайське письмо мало значний недолік з огляду на величезну різницю між двома мовами в синтаксичній будові. Отож треба було його пристосувати, надавши китайським ідеограмам суто японського прочитання. Для цього винайдено систему читання під назвою каері-тен (відправна точка), що передбачає крапку, яку треба було ставити ліворуч китайського знаку, аби вказати на порядок читання. Проте канжі погано вписувалася в побутову мову, японська фраза в записові на канжі була на диво неоковирною.
Голос літер
Отак виглядала лінгвістична ситуація в Японії, коли придворні панії винайшли на початку епохи Хейян (кінець VIII —початок IX сторіч) курсивний силабарій, відомий під назвою хірагана. Він складався зі значно спрощених і зображених в японському стилі знаків китайського походження. То був вирішальний момент в еволюції мови, бо винахід хірагани був не просто морфологічною трансформацією китайських знаків. Як ідеограма, письмова система канжі могла передати ідею, концепцію чи образ, однак хірагана надала нових вимірів японському письму, зокрема збагатила його фонетичною транскрипцією, цілком незалежної від ідеографічної системи.
Величезною перевагою хірагани над канжі було те, що вона дозволила японцям писати про щоденне життя буденною мовою. Винахід хірагани сприяв появі виключно японської літератури, найславетнішим класичним зразком якої є написане на початку XI сторіччя Мурасакі Сікібу «Слово про Дженжі».
Приблизно в той самий час, наприкінці VIII сторіччя, буддійські ченці виробили третю систему письма катакану — щоб полегшити читання сутр та поширення буддизму серед селянства. Катакана розвивалася на тих самих засадах спрощення китайських знаків, взятих у їхньому фонетичному значенні. У наші дні катакану найчастіше використовують при написанні запозичень з інших мов.
Складність як чинник спрощення
Можна лише дивуватися, чому японці не обрали якоїсь одної з чотирьох систем письма, що значно полегшило б вивчення японської мови, а прихилилися до цієї комбінації з чотирьох складників. Відповідь досить проста. Системи фонетичного відтворення японської мови вимагають лінійного підходу, що уповільнює процес читання й відповідно відсуває надалі розуміння змісту, тоді як загальність логограми означає, що вона негайно розпізнається і сприймається, коли її колись вже запам’ятали.
Хоч як це парадоксально, але виходить, що внаслідок використання чотирьох невід’ємних різновидів письма ефективність та гучність японського письма піднеслася. Справді, складнощі системи стали чинником спрощення.
Автор: Шіро Нода.