Цигани шумною толпою… Історія циган.
Цигани – дивні смагляві люди, які живуть практично в будь-якому більш менш великому місті чи містечку нашої маленької планетки, які говорять на власній нікому крім них не зрозумілій чи то мові чи говірці, часом чудові професійні музиканти і не менш професійні жебраки (а іноді і злодії), великі ледарі, які вперто не бажають працювати, і частенько промишляють милостинею або ще більш сумнівним: «Дай ручку, погадаю». Одним словом: цигани! Але хто вони, звідки і яка їхня історія? Про це читайте далі.
Перша згадка про циган в Європі датується 1100 роком та була виявлена в записах монаха з монастиря на горі Атас у Візантії. Він ділився враженнями про людей, які називаються Ascincan і в Константинополі мали репутацію майстерних чаклунів. А через два з невеликим століття вже тут і там виявлялися смагляві люди з чорними кучерявими волоссям і блискучими очима, виряджені в яскраві наряди – архіви Криту повідомляють про них в записах 1322 р., Корфу – в 1346 р., Пелопоннеса – в 1370 р., німецького Гілдешайма – в 1407 р., Базеля – в 1414 р. і т.д. Підкорення циганами Європи було воістину тріумфальним – вони показували воротним сторожам чергового середньовічного міста “захисні” листи – то від Папи Мартіна V, то від імператора Священної Римської імперії Сигізмунда. Спритні підробки надавали потрібну дію, і циган, які до того ж хизувалися такими вагомими для Європи титулами, як “граф”, “барон” або “маркіз” зустрічали радо і, траплялося, обдаровували не тільки милостями, а й чимось більш істотним.
У Парижі, наприклад, вони розповіли історію, яку згодом і вони самі, і історики стали називати “великим трюком”: за їх словами, вони були вигнані зі своєї батьківщини – Малого Єгипту (і ніхто не засумнівався в існуванні такої країни) сарацинами, бродили по Богемії та Німеччині і в кінці кінців припали до ніг Папи Римського, який відпустив їм гріхи і наклав покуту, наказавши здійснити паломництво до всіх головних святинь Європи. Цій же міграції, як вони розповідали з іншого приводу, передувало загальне прокляття, яке тяжіє над їх родом і пов’язане з тим, що зі страху перед фараоном їх предки відмовили у притулку Святому Сімейству, гнаному царем Іродом у Єгипет. І тоді Бог розгнівався і засудив їх до вічного бродяжництва, презирства і ненависті з боку людей.
І хоча спочатку зустрічі бували райдужними, циганське жебракування, дрібні крадіжки та спритні витівки, з одного боку, і невміння та небажання зливатися з навколишнім середовищем – з іншого, приводили до того, що їх піддавали анафемі як “чаклунів і провісників”, виганяли з міста , оголошували поза законом і жорстоко переслідували. До того ж, оскільки вони приходили з територій, зайнятих мусульманами, то християнська Європа не могла не запідозрити в них шпигунів ісламу. Так, наприклад, у тій же Франції в 1561 р. парламент Орлеана прийняв указ “знищити всіх циган залізом і вогнем”. У 1725 р. прусський Фредерік Вільям I засудив всіх циган старше 18 років до повішення незалежно від статі. У Богемії кожній циганці мало відрізатися праве вухо, а в Сілезії і Моравії – ліве. Знищення циган було офіційною політикою фашистської Німеччини, і в роки другої світової війни їх загинуло близько 500 тисяч. У всякому разі, не існує країни, яка не намагалася (і, як правило, безуспішно) видворити циган за свої межі, якщо вже вони не хотіли або не могли бути, як усі, тобто не піддавалися асиміляції. В одному з віршів англійський поет Вільям Водсворт вигукнув: “Доля зростила їх ізгоями громад людських!”
До речі, англійське прізвисько циган gypsy, іспанське gitano, грецьке guphtos, албанське evgit відображають повір’я про єгипетське походження циган. Можливо вони і самі в це вірили, характеризуючи себе як «народ фараона». У Франції про них говорилося і як про bohemien, тобто ті що прийшли з Богемії. Російське та українське “циган” (а в Росії вони з’явилися наприкінці XVI ст., і пояснюючи в тлумачному словнику значення слова “циган” В. Даль пише лише “обманщик, шахрай, баришник, перекупник”), німецьке Zigeuner, італійське zingaro, безумовно, пов’язані між собою, але їх етимологія неясна. Зараз вже цигани розкинуті по всьому світу, за різними оцінками – їх від двох до шести мільйонів. На початок XIX століття вони дісталися до Америки, а в XX – і до Австралії. Деякі цигани перейняли осілий спосіб життя, а з ним – в якійсь мірі – побутові навички та елементи культури тієї країни, в якій це сталося, але все-таки більшість як і раніше ведуть кочовий або напівкочовий спосіб життя, використовуючи для переїздів криті кибитки або (і це прикмета часу!) автомобілі та автофургони, живуть замкненими комунами і займаються традиційними промислами – вони хороші дресирувальники, музиканти та виробники скрипок, прекрасні знавці коней (а тепер вже і автомобілів), непогані лудильники і ковалі, а їхні жінки, як і колись, займаються ворожіннями та всілякими гаданнями-передбаченнями.
Унікальною особливістю “рома”, як вони себе називають, а, вірніше, стилю їх бродяжництва в порівнянні з іншими все ще існуючими кочовими і пастушачими групами, полягає в тому, що вони бродять по всій земній кулі, а не в певному традиційному регіоні, зокрема не обходять стороною міст – центрів сучасної цивілізації. Відомі пушкінські рядки “Цыгане шумною толпой /По Бессарабии кочуют./ Они сегодня над рекой /В шатрах изодранных ночуют” як і раніше справедливі практично для будь-якої точки на землі.
Загадки походження циган були частково відгадані в 1780 р. двома німецькими філологами – Греллманом і Рудигер, які виявили (незалежно один від одного) дивовижну лінгвістичну спорідненість між циганськими діалектами і санскритом – мовою древньої Індії. Пізніше це було підтверджено на мовному рівні вченими з різних країн, посилено даними антропологічних досліджень і зараз вже не викликає сумнівів, та й самі цигани сприймають Індію як “велике місце”, де колись проживали їх предки, і з захватом співають пісні з індійських фільмів, які вони, до того ж, наполовину розуміють.
Загадкою залишається інше – коли, як і чому предки циган покинули Індію. На цей рахунок існує достатня кількість гіпотез (порятунок від розпочатого в Індії вторгнення мусульман, хронічні недороди), але більшість з них згодні в тому, що вихід циган з передгірних районів північно-східної Індії відбувся в кілька етапів або кількома міграційними потоками. Перший з них, ймовірно, “вихлюпнувся” до кінця першого тисячоліття і цигани надовго затрималися в Персії – в усякому разі в їх діалектах присутня досить велика кількість лексики фарсі. До речі, Фірдоусі в “Шахнаме” повторює стару легенду про те, як іранський шах Бехрамі Гур якось зажадав з Індії 20 000 майстерних музикантів – чоловіків і жінок – для загальнодержавних свят. Він був настільки захоплений їх виконавською майстерністю, що запропонував їм залишитися в його країні і виділив землю, биків і зерно. Але музиканти не змогли перетворитися на селян, і коли шах дізнався, що вони до землі навіть не доторкнулися, а всі його дари просто проїли, він вигнав їх з Персії. Далі цигани проникли до Вірменії, Туреччини, на Балкани і в Грецію. Інші групи увійшли до Європи через Єгипет, виправдовуючи дане їм згодом ім’я.
Безумовно, кочове життя циган і їх спілкування з різними народами не могли не позначитися і на їх мові, але основний словниковий фонд різних діалектів циганського по колишньому дивним чином перегукується з індоарийськими мовами їхньої прабатьківщини. Імена споріднення, частини тіла, метеорологічні феномени, проста їжа, тварини, найпростіші прикметники, дієслова та числівники у циган і, наприклад, у маратхів – спільні. Порівняйте, «вухо» в обох мовах – «кан», «людина» – «мануш», «Бог» – «Девата». «Гав» на циганському – «село», а на маратхі – «місто», «баро» означає «великий» на циганському, і в тому ж значенні виступає маратхське «бару».
І все-таки предки циган – не маратхі (і не панджабці, бенгальці або гуджаратці). Найбільше в самій Індії циган нагадують … індійські цигани, відомі (як і в країнах Європи) під самими різними іменами – бандзарі, ламанов, суклір тощо. Вони до сих пір бродять по всій країні, виділяючись серед осілого населення не тільки традиційними циганськими нарядами – широкими спідницями і дзвінкими намистами, але й зовнішнім виглядом – смагляві в порівнянні з білими європейцями, цигани світліше, вище і міцніше статурою, ніж індійці. І в Індії їх співвідносять з північним сходом країни, звідки вони розбрелися по всьому Індосстанскому півострову, коли на початку II тисячоліття їхні краї спіткала засуха. Індійські цигани займаються перевезенням сільськогосподарської продукції та ворожінням, крадуть худобу і славляться співом і танцями.
Для різних людей з різних країн і епох цигани уособлювали то романтичну ідею про свободу і волю, пристрасть і запал, то побутове уявлення про моральну та фізичну неохайність. Але ніхто і ніколи не ставився до них байдуже.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.