Історія та економіка. Продовження.
Підприємець – це чоловік, який прагне вкладати гроші туди, куди вигідно. У централізованій державі вигідно вкладати гроші в чиновників, в потрібних людей. У феодальній державі підприємство з найбільшою нормою прибутку – це війна. Нормани, які розорювали в черговий раз залишки Римської імперії, були піратами або купцями – дивлячись за обставинами (так само, втім, як і європейські мореплавці XVI-XVII століть). Ісландські саги донесли до нас трепетне, ніжне ставлення до великої вдачі багатства, привезеного з походів.
Все можна було взяти грабунком: биків, огрядних овець, металеві котли і коней із золотистою гривою, як вигукнув Ахілл у Гомера. Війна була підприємством і протягом століть усвідомлювалася і описувалася саме так.
Багатство воїна всесильне, якщо його роздати. Успіх Чингісхана починається тоді, коли «люди, зіткнувшись, сказали: «Еміри тайджнутів нас без шляху гноблять і мучать, тоді як цей царевич Темучжин знімає з себе одяг і віддає його, злазить з коня, на якому він сидить, і віддає його». Тоді «завдяки його щедрості і обдарованості слава і чутка про нього поширилася по околицях, і в серцях людей зародилася велика любов до нього» (Рашид ад-Дін).
Через півтораста років після Чингісхана інший монгол, який спочатку промишляв простим розбоєм, повторить його успіх: «І ось вони стали налітати на навколишніх жителів і відбирати те вівцю, то корову. І всякий раз, коли їм вдавалася їх справа, він влаштовував бенкет і щедро пригощав своїх людей. За те, що він був хоробрий вояк і доброго серця і добре ділився тим, що у нього було, збиралися до нього інші люди, так що, нарешті, у нього було триста вершників», – так починає Клавіхо свою розповідь про Тамерлана.
Отже, в територіальній державі підприємець опиняється між Сциллою і Харибдою. Сциллою військової анархії, де бідняк не спокійний за своє життя, а багатій – за своє майно, і Харибдою бюрократичної держави, де підприємця, власника засобів виробництва, витісняє чиновник, власник каналів розподілу. І в тому і в іншому випадку жадоба збагачення задовольняється, за справедливим зауваженням Вернера Зомбарта, «за межами власне господарської діяльності». І в тому і в іншому випадку багатство не вкладають у справу, а роздають друзям.
В одному випадку друзями виявляються чиновники, в іншому – дружинники. Всюди діє принцип: не май сто рублів, а май сто друзів. Хто має сто рублів викликає заздрість і бажання оволодіти неправедно нажитим добром. Хто має сто друзів має владу.
Тому не дивно, що зонами зародження і розквіту підприємництва ставали не територіальні держави, а невеликі міста: Тир, Карфаген, Сидон, Ефес, Афіни, Рим, Брюгге, Гент, Венеція, Антверпен, Генуя, Ліон.
Далі буде.
Автор: Юлія Латиніна