Як появилась піца

Італія, 17-те століття, маленьке італійське містечко, навіть не те що містечко – село, одна жінка чекає на свого коханого чоловіка, а поки його не має, думає що б такого приготувати смачненького своєму коханому. Але сім’я у них була бідна, і нічого особливо смачненького не було. І тут її осінило, (о еврика!) все, що було під рукою – шматочок сиру, зелень, ще щось зібрала докупи, замісила тісто та все разом запекла – так і появилась перша смачненька піца, з нічого вийшло щось! Чоловік був дуже задоволений такою смакотою і кажуть після у них була палка ніч кохання, а через 9 місяців, як то водиться, народився хлопчик, який згодом відкрив одну з перших піцерій та став справжнім піцайоло (той хто готує піцу). Насправді, це тільки гарна легенда про виникнення піци – такої смачної та улюбленої багатьма страви, я й сам іноді не проти її погамати, ням-ням.

Найдавніші прообрази піци появились ще у давній Греції та Римі. Давні греки перші придумали запікати тісто з різними приправами та начинками, у них ця страва називалась «plakuntos» що з грецької перекладається як «плоский запечений хліб». Римляни, які багато всього перейняли у греків, зокрема й кухню, теж полюбили грецький «plakuntos» давній прообраз піци, який готували з самими різними інгредієнтами, іноді навіть робили його солодким, заправляючи медом. Це була одна з улюблених страв як шляхетних патриціїв, так і простих плебеїв. А давні римляни, між іншим, були ще тими обжорками.

Друга згадка про піцу в анналах історії припадає вже на 18-те століття. Тоді в Італії поширення набули невеликі коржі з тіста, які називали «pizzas». Коржі були дуже дешевими, без жодних приправ, однак вельми ситними, що їх зробило однією з кращих страв простого народу, особливо бідноти. І так була би піца стравою бідних людей, якби не король Сицилії Фердинанд перший. Будучи дуже цікавою людиною одного разу він вирішив розвідати, а чим же харчуються прості люди, не обтяжені всілякими шляхетними статусами та зайвими грошенятами. І ось у 1772 році таємно під одягом простого міщанина він відвідує харчевню піцайола Антоніо Тести. Піца, яку він там скоштував, страшенно сподобалась королю і він вирішує зробити її й королівською стравою. Але королева була категорично проти, як то її шляхетний животик буде травити ту саму їжу, яку їдять якісь безродні селяни чи бідняки, та бути такого не може! І бідака король був вимушений уступити захцянкам своєї капризної пихатої королеви. (А я б на його місці її силоміць піцою годував, аби сі знала, як то харчами перебирати)

Та час не стояв на місці, і новий король Сицилії Фердинанд другий теж виявився неабиким гурманом та зробив багато всього, щоб повернути піцу у королівський двір, навіть всупереч всяким капризним королевам. Так було скликано цілий спеціальний комітет, який вирішував, як зробити із звичайної селянської піци шляхетну страву. До її приготування були залучені кращі тодішні повари та кулінари, які використовуючи всю свою фантазію та вміння, і врешті зробили з піци незвичайну смакоту, (додавши у неї самі різні спеції, сир моцарелу, грибочки, перчик, помідорки і ще багато всього), від якої текли слинки у всіх без винятку людей. З того часу піца стала однією з найпоширеніших італійських страв та була достойним прикрашенням столу, як в домі якогось простого рибалки, так і в домі багатого маркіза.

Італійці полюбляли багато мандрувати, а разом з ними світом мандрувала і піца. Всюди де тільки появлялись італійці, одразу відкривались піцерії. У США перша піца потрапила у середині 19-го століття разом з італійськими іммігрантами, а згодом як сніжний ком розповсюдилась по багатьом країнам світу та стала дійсно інтернаціональною стравою. В самій Італії у наш час нараховується понад 2000 різних видів піци.

А от на терени пост радянського простору, зокрема України піца потрапила зовсім недавно – лишень на початку 90-х років минулого століття, якраз із успішним розвалом Радянського Союзу, у якому піці, нажаль, місця не було. У моєму рідному місті Львові перша піцерія Кастелярій (на площі Митній) була відкрита тільки у 1994 році, я тоді був ще зовсім маленький, але й досі пригадую ту смачнющу піцу, яка для тодішніх мешканців ще недавнього совка була екзотичною диковинкою. Зараз тієї піцерії вже давно не має, але повідкривалось сила силенна інших гарних піцерій, серед яких можна відмітити мережу Челентано (моя улюблена), Де Манджаро, Нью-Йорк і ще багато всяких різних піцерій. І тепер без жодних перешкод можна піти та скоштувати смачненьку піцу, тож всім смачного.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Історичний сайт Мандрівки часом