Ернесто Че Гевара – романтик, ідеаліст, революціонер. Частина перша.
1966 рік, джунглі Болівії. Через величний ліс йде невеличкий загін партизан, замучені та стомлені обличчя, дехто шкутильгає, поранений тримається за плечі своїх бойових побратимів. А попереду їхній легендарний ватажок (та наш сьогоднішній герой) – Ернесто Че Гевара власною персоною, ось він, бачите? За плечима рюкзак, на шиї бовтається бінокль, в руках – бойовий карабін, а в очах (та серці) палає вогонь революційної боротьби за свободу, рівність та братерство (може ще й якісь ефемерні ідеали). Але що це там рухається поодаль у кущах? О ні! Піф-паф, тратарарам, з кущів несподівано загриміли автоматні постріли, загін Че потрапив у засідку, і ось вже бійці-партизани падають мертвими на землю, а самого головного революціонера пораненого беруть у полон болівійські урядові війська. А вже наступного дня у приміщенні школи маленького села Ла-Ігера Че Гевару та ще двох його соратників-революціонерів розстрілюють. Так закінчив своє життя легендарний Ернесто Че Чевара, невтомний романтик, запеклий революціонер, ідеаліст, до останнього подиху вірний своїм ідеалам, лікар і вбивця…
Ернесто Че Гевара з малку захоплювався творами видатного іспанського письменника Мігеля Сервантеса, а Дон Кіхот, який так полюбляв боротися з вітряними млинами був його чи не найулюбленішим персонажем. Може тому, що сам Че Гевара і був тим самим Дон Кіхотом. Так, він був справжнісіньким Дон Кіхотом 20-го століття, який дійсно все своє життя присвятив боротьбі з вітряними млинами соціальної несправедливості, класової і майнової нерівності (багатства одних та бідністю інших), всіляких пригнічень, тощо. Але вітряні млини настільки величезні, що, як правило, навіть не помічають різних мосьок на кшалт Дон Кіхота чи Че Гевари, які намагаються з ними боротись, та й боротьба з вітряними млинами наперед приречена на невдачу, чи не так?
І як будь-який порядний ідеаліст Че Гевара всього лишень хотів змінити світ, зробити його кращим, світлішим, добрішим, чистішим. Ну то нічо, що іноді він його робив добрішим з автоматом у руках, як то кажуть – добро має бути з кулаками (а ще краще – з автоматом, кулеметом, чи може гранатометом). От тільки як неодноразово свідчить історія, такі починання ніколи нічим хорошим не закінчувались, адже перш ніж змінювати світ необхідно змінити себе. І навіть це (змінювати себе) дуже не проста річ, і той кому вдасться таки змінити себе, нарешті зрозуміє, що тільки себе і можна змінювати. Бо навіть інших людей, навіть самих-самих близьких та рідних, ми не можемо змінити, а змінювати таку штуку як цілий світ – то вже геть невдячна справа. Але тільки не для молодих ідеалістів з палаючими очима, таких як душка Че.
Мабуть Че Гевара і подумати не міг, що з часом його образ невгамовного революціонера перетвориться на популярний розкручений комерційний бренд, а його обличчя майорітиме на величезній кількості футболок по цілому світу.
А починалось все зовсім по інакшому, коли 14 червня 1928 року в аргентинському містечко Росаріо у сім’ї архітектора ірландського походження народився хлопчик… Серед предків Че Гевари були іспанські конкістадори-завойовники, ірландські повстанці, аргентинські патріоти. Може через то у нашого героя все життя бурлила кров, та вічно тягнуло на якісь подвиги. От тільки коли Че Гевара був маленьким, ніхто і близько не міг припустити яким він стане відчайдушним революціонером і взагалі борцем за справедливість. З малку страждаючи від бронхіальної астми (між іншим, ця хвороба переслідувала його протягом всього життя), Че Гевара скоріше схожий не на розбишаку, а навпаки чемного пай-хлопчика, страшенно багато читає, серед його улюблених творів окрім вже згадуваного Сервантеса зустрічаються Гюго, Дюма, Жюль Верн, Джек Лондон, Достоєвський, Толстой, Карл Маркс, Ленін, Фрейд – прямо таки гримучий список. Також пише вірші.
У юнацькому віці Че Гевара поступає вчитись до медінституту, а його заповітною мрією є стати лікарем та безоплатно лікувати простих бідних людей. Закінчивши медінститут у Буєнос-Айресі, він разом з своїм другом Альберто Гранадо (теж лікарем) вирушає у захоплюючу мандрівку на старому мотоциклі через всю Південну Америку. Десь так само вирушав у мандрівку Дон Кіхот разом із своїм вірним зброєносцем Санчо Пансою, тільки замість мотоцикла в них був кінь. Че Гевара разом з Альбето Гранадо відвідують лепрозорії (спеціальні лікарні для людей хворих проказою) по всій Південній Америці, коли не мають грошей, наймаються на роботу чорноробочими, миють брудний посуд, носять ящики, лікують місцевих жителів, цим заробляють собі на життя. Десь на середині мандрівки старий мотоцикл остаточно ламається і далі друзям доводиться мандрувати автостопом, або пішки, або зайцями на поїздах чи кораблях. По мотивам цією мандрівки знято фільм «Че Гевара – щоденники мотоцикліста».
Під час відвідування лепрозорію у Каракасі столиці Венесуелі, Альберто Гранадо отримує запрошення на роботу і залишається там. Че Гевара знов повертається до Аргентини та довго вдома йому не сидиться (та й взагалі йому ніколи довго не сиділось на одному місці) і він знову відправляється у другу мандрівку теренами Південної Америки. У Гватемалі знайомиться з своєю дружиною Ільдою Гадеа, такою ж самою ідеалісткою-революціонеркою з палаючими очима та бажанням змінити світ. Після військового перевороту у Гватемалі (а варто зазначити, що у 20-му столітті військові перевороти у країнах латинської Америки були звичайнісінькими, майже буденним справами) молода революційна сім’я переїздить до Мексики. Там у Мехико і відбувається доленосна зустріч Че Гевари з ще одним, не менш завзятим революціонером – Фіделем Кастро.
Далі буде.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.