Салічна правда франків – кодекс законів раннього середньовіччя
Зміст:
Після падіння Римської імперії на території Європи утворилося багато варварських держав. Найбільшою з них була держава франків – майбутня Франція. Для розвитку державності та зміцнення королівської влади перших династій франкських королів була потрібна фіксація правових норм та звичаїв на території всієї країни. З цією метою і була створена Салічна правда – найдавніший письмовий кодекс законів раннього середньовіччя. Яка історія створення Салічної правди, які закони були у середньовічних франків, читайте про це далі.
Історія створення
З найдавніших часів різні племена північної частини Європи, яких більш цивілізовані римляни і греки презирливо називали «варварами»: германці, франки, кельти мали свої звичаї і закони, що зберігалися в пам’яті старійшин, та передавалися усно з покоління в покоління. Причому до стародавніх законів ставилися дуже консервативно, не допускаючи їх значних змін.
Але як ми знаємо, приблизно в IV-V столітті сталося Велике переселення народів. Зі Сходу в Європу прийшли войовничі племена гунів, що викликали великий хаос та бродіння, результатом якого стало падіння колись великої та могутньої Римської імперії. В обставинах «Великого переселення» було вкрай складно зберегти усні норми і звичаї. Тому у правителів варварських племен, а потім і перших варварських королівств з’явилася гостра необхідність в тому, щоб зафіксувати звичаї, правові норми та закони саме в письмовому вигляді. Так і стали з’являтися перші «варварські» кодекси законів.
Салічна правда була одним з них, але далеко не єдиним, крім неї були також:
- Бургундська правда,
- Аллеменська правда,
- Рипуарська та інші «правди».
Причому серед всіх цих кодексів саме Салічна правда є найдавнішим кодексом законом такого роду, вважається, що вона була створена в V столітті під час правління знаменитого франкського короля Хлодвіга I (466-511) з династії Меровінгів.
Салічна правда являє собою кодекс законів створених на основі старовинних звичаїв франків і доповнених нормами з королівських актів та указів. Невідомо, хто саме був упорядником і автором Салічної правди, у пролозі до неї самої кажуть, що це були чотири виборних чоловіка: Визогаст, Салегаст, Арогаст та Видогаст. Але швидше за все це міфічні імена, а не реальні історичні постаті. Історики припускають, що ці імена походять від назви місцевостей: Сальхаме, Бодохаме, Видохаме з додаванням закінчення «gast» – «чоловік». Як би там не було, упорядником Салічної правди точно був не один чоловік, а її написанням займалася ціла група авторів.
Надалі Салічна правда була доповнена і відкоригована наступними франкськими королями Хільдебертом та Хлотарем.
Коротка характеристика
Салічна правда написана латиною, але не чистою латиною, а такому собі суржику, в якому чиста латинь змішана з місцевими говірками. Таку латинь називають «розмовною латиною» або навіть «вульгарною латиною», саме на ній зазвичай говорили в численних провінціях Римської імперії, і згодом саме ця народна, розмовна латинь стала основою для формування романських мов: англійської, французької, німецької та інших.
Але повернімося до Салічної правди, велика частина її текстів – це опис покарань за різні злочини і правопорушення. Також в ній описані процесуальні процедури і правила, що регулюють сімейні, майнові і спадкові відносини. Аналіз і вивчення цього документа дає нам зрозуміти, які закони були в європейському суспільстві раннього середньовіччя.
Що ж стосується структури Салічної правди, то вона наступна: перші 65 глав (титулів) відносяться до найдавніших текстів. Наступні, починаючи з 66 глави – більш пізні доповнення королів з династії Меровінгів.
Основні положення
Важливу частину Салічної правди займають положення, що регулюють сімейні відносини, які мали велике значення в суспільстві того часу. Сім’я у стародавніх франків, як і у германців, будувалася на моногамії, мати можна було тільки одну дружину, а перелюб суворо карався. Втім, тут були винятки, так король Хлодвіг, (втім, як і наш князь Володимир Великий) був великим любителем по жіночій частині і при своєму дворі тримав розкішний гарем. Пікантності додає той факт, що Хлодвіг при цьому прийняв християнство католицького обряду, і все це йому анітрохи не заважало «чинити перелюб», в цих моментах він дуже схожий з київським князем Володимиром.
Хрещення Хлодвіга, середньовічна мініатюра.
Але як кажуть, «що дозволено Юпітеру, те не дозволено бику», так і тут, що було дозволено королю, не було дозволено простолюдину, а на сімейні відношення Салічною правдою накладалися певні обмеження. Щоб вступити в шлюб, нареченому необхідно було отримати згоду родичів нареченої. Одружуватися дозволялося не всім: зрозуміло, особи вже одружені або оголошені поза законом не могли одружитися, але також були заборонені шлюби між вільними громадянами та рабами і шлюби між близькими родичами. Були рідкісні винятки, коли вільна жінка виходила заміж за залежного селянина або раба, в першому випадку вона ставала напіввільною, в разі шлюбу з рабом вона сама ставала рабинею.
Викрадення чужої дружини, або просто вільної жінки вважалося тяжким злочином, але, що цікаво, якщо викрадення здійснював шляхетний чоловік, то він за це карався великим грошовим штрафом, а якщо вільну жінку викрадав селянин або того гірше раб, то покаранням для нього була смертна кара.
Каралося штрафом співжиття з чужими рабами, діти, народжені в результаті такого співжиття, автоматично ставали рабами. Співжиття з власними рабами не було порушенням, але і шлюбом не вважалося.
Так як в V столітті до фемінізму було ще дуже далеко, жінки, на жаль мали зовсім мало прав, до заміжжя вони були під повною опікою своїх батьків, а потім під опікою своїх чоловіків.
Сім’я в Салічній правді – це не просто близький зв’язок між батьками і дітьми, але цілий споріднений конгломерат, який представляє собою всю сукупність родичів, як далеких, так і близьких. Уявіть собі, що ви франк, який живе в V столітті в поки ще селі під назвою «Париж». Так ось проблеми вашого кузена, або якогось троюрідного племінника – це і ваші особисті проблеми. Кримінальний злочин проти одного члена сім’ї вважався злочином проти всього роду. Також відповідальність за злочин будь-якого члена роду поділялася всіма його родичами.
Зазвичай всі злочини аж до вбивства обкладалися великими штрафами (вергельдами), які були зобов’язані платити всі родичі злочинця. Що цікаво, штраф за вбивство простолюдина був в два рази менше, ніж штраф за вбивство шляхетної людини. А ось штраф за вбивство жінки або дитини навпаки був ще більш суворим і стягувався в потрійному розмірі від звичайного «тарифу». І тільки якщо у родичів не вистачало грошей, щоб заплатити високий штраф, злочинець підлягав смертній карі.
Не дивно, що за таких норм законів Салічної правди багато людей бажали вийти з своєї родини, щоб не розплачуватися за гріхи недбайливих родичів. Зробити це було можливо – бажаючий вийти з роду повинен був постати перед спеціальним судом, зламати над головою три палки у чотири шматки і кинути їх на чотири сторони від судового місця. При цьому заявляючи, що він відрікається від своїх прав і обов’язків по відношенню до родичів. Але в цьому випадку він більше не міг бути спадкоємцем своїх рідних, і, зрозуміло, його родичі також були звільнені від своїх зобов’язань по відношенню до нього.
Рекомендована література та корисні посилання
- Западная Европа в средние века. Источники социально-экономической истории. — М.-Л.: Государственное издательство, 1925. — 92 с.
- Федоров К. Г. Історія держави і права зарубіжних країн. К.: 1994.
- Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн. К.: Вентурі,1994.
- Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн. : Харків, Право, 1999.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.