Вежа вітрів – старовинний античний годинник

Якби в ті дні, відокремлені від нас двома тисячоліттями, в Афінах виходила газета, до наших днів дійшло б приблизно таке повідомлення. Сьогодні на ринковій площі Агори при великому скупченні вільних громадян Афін відбулося урочисте відкриття Вежі вітрів, що представляє собою нове видатне досягнення сучасної науки і техніки.

А далі в цій афінській газеті йшло б: Інтерв’ю з видатним вченим сучасності.

Наш кореспондент звернувся до відомого діячя сучасної науки А. Кірреста. Вежа вітрів, — люб’язно повідомив нашому читачеві винуватець сьогоднішнього свята, — це і астрономічна і метеорологічна обсерваторія і зберігач Часу, ну, і, природно, храм богів, які мають до цього безпосереднє відношення.

Потім, як годиться, йшли б сенсаційні подробиці технічного пристрою Вежі і сліпучі перспективи її наукового використання.

Але газети все-таки не було, і репортерами повинні були стати археологи. А інтерв’ювати їм довелося саму Вежу, яка якимось дивом донині стоїть на своєму місці, серед оточуючих її руїн театрів, храмів і торгових приміщень давньої Агори.

Звичайно, час не міг зовсім непомітно пройти і для цього пам’ятника античної науки. Надщерблені диханням двадцяти двох століть стіни зберігають сліди минулих потрясінь. Ось ранні християни накреслили на античному мармурі свій всюдисущий хрест. А тут мусульманські бродячі ченці з секти дервішів видовбали в стіні свою молитовну нішу, що звернена до Мекки.

І все-таки це неабияке творіння астронома Андроніка Кірреста, македонця, занесеного в Афіни з напівслов’янської околиці, може ще чимало розповісти про ті дні, коли його двері вперше відкрилися для цікавого еллінського люду.

…Восьмикутне приміщення до відмови забито уламками скульптур, карнизів, архітектурних орнаментів. Це все — залишки прикрас, що красувалися колись на сусідніх будівлях, знесені сюди, щоб не розтягли заморські і доморощені любителі — швидше любителі наживи, чим старожитностей.

На кожній з восьми стін Вежі і сьогодні ясно можна розрізнити зображення напівбога — міфологічного втілення одного з вітрів. А весь їх синкліт колись вінчав бронзовий Тритон — син бога моря Посейдона. Обертаючись на даху, як флюгер, Тритон своїм жезлом вказував на того напівбога, який ніс відповідальність за вітер, що дме в цей час. Але найголовніше все-таки було не башти зовні, а всередині неї, так сказати не Метеорологія, а Служба часу та Астрономія.

…Завдання, що стояло перед археологами, можна порівняти зі спробою відтворити пристрій сучасної кухні в порожній кімнаті, де видно лише дірки від водопровідних труб і плями від меблів на підлозі. Всі ці вихідні дані корисні тільки тоді, коли ви знаєте, з чого складається обладнання кухні.

Серед цього обладнання був «Хорологіон», або «дороговказ годин», — про це йдеться в одному збереженому до нас древньому тексті. Але як він влаштований? І взагалі, що ми знаємо про механізми і техніки I століття до нашої ери?

Виявляється, не так вже й мало. У 1900 році греки — нирці за губками — знайшли в Егейському морі, біля берегів острова Антікітіра, залишки старовинного вітрильного човна, затонулого в один далеко не прекрасний для корабельників день вісімдесятого року до нашої ери. Археологи ж можуть егоїстично благословляти бурю, що потопила цей корабель: серед його вантажу були уламки, яким ціни немає, — жменька деталей від годинника, що складав дві тисячі сто років тому стародавній астрономічний обчислювальний прилад.

Або ось шматки «циферблата» астрономічного годинника трохи більш пізнього періоду, які зберігаються в Австрії, в музеї міста Зальцбурга. Або збережені до нас крізь багато століть і руки десятків переписувачів скупі описи, зроблені вченими давнини римлянином Вітрувієм та Героном Олександрійським.

Всі ці свідоцтва лягли на стіл професора Дерека де Соллі Прайса, який викладає в єльському університеті спеціальну дисципліну — історію найдавнішої науки. Склавши всі ці розрізнені осколки інформації, він прийшов до висновку, що хорологіон це водяний годинник, клепсидра. Він повинні був складатися з резервуара з водою, що підноситься над всією спорудою, встановленого під ним бака, в який ця вода капає з ретельно відрегульованою швидкістю, і поплавця з прикріпленим до нього ланцюгом.

По мірі того, як вода в баку прибуває, поплавок, як би працює тут на посаді головної пружини годинника, спливає. Тим самим він звільняє натяг ланцюга, який через блок йде до валу. Мішок з піском, слугує противагою, опускаючись, обертає вал, на торці якого укріплений диск «циферблата».

Звідси з усією очевидністю випливає, такі годинники прямо вказували на справедливість стародавнього і постійного епітета «швидкоплинний час», на точність, здавалося б, банального вигуку «Скільки води утекло!»

Проте вся механіка ще була гладкою тільки на папері. А треба ще відтворити всю кухню на місцевості. Повинні ж були залишитися хоч якісь сліди на камені від усієї цієї науки і техніки співвітчизників хитромудрого Одіссея. І експедиція з де Соллі Прайсом на чолі прибула на місце давньої події.

Кожен розчищений куточок вимірювався, наносився на схему, фотографувався. Поступово план восьмикутної кімнати і примикаючого до неї циліндричного приміщення став прояснюватися. При цьому кинулися в очі деякі подробиці, не помічені попередніми дослідниками. Ось стики каменів напівциліндричного приміщення закладені бронзовими дужками. Мало того, вони були потім ще залиті свинцем — явно для міцності. Значить, тут стояло щось дуже важке. Може бути, це і був бак з водою для годинникового механізму?

Поруч на стіні йде глибокий жолоб. Малоймовірно, щоб стародавні греки ховали в ньому електропроводку. Тоді не виключено, що в жолобі могла лежати свинцева труба, по якій вода надходила в резервуар.

У підлозі — прямокутний отвір. Він працював, ймовірно, коли годинник «заводили», щодоби служитель самим прозаїчним чином спускав воду з бака, поплавок опускався, і «циферблат» автоматично повертався назад, на попереднє місце, готовий зустріти новий день.

У головній же кімнаті на підлозі біжить глибока стічна канавка. По ній надлишок води з великого резервуара струменів до басейну, що був перед «циферблатом», і бив там вгору трьома маленькими фонтанчиками.

До речі, треба не забути сказати, чому тут слово «циферблат» кожен раз стоїть в лапках. Звичайно, ніяких цифр на ньому не було. За уявленнями античності, Сонце, а не Земля рухається по небу. Тому Андронік проробив на диску отвори у відповідності з екліптикою — видимим шляхом Сонця по небу. А кожні дві доби служитель повинен був не забути, що треба пересунути золотий знак, що символізує світило, в наступний отвір, — а то можна було відстати від часу року. Цей золотий знак і служив своєрідною стрілкою давнього годинника. Диск обертався в ту ж сторону, що й Сонце на небосхилі. З тих пір всі годинники так і йдуть; «за годинниковою стрілкою», а не «проти» — інакше і не скажеш.

Так, нелегка це робота бути годинникарем до нашої ери! Греки розділили день на 12 годин і ніч — теж. Але ж влітку день довгий, а взимку — короткий. Значить, і довжина «денної» години була влітку більше, ніж взимку, а «нічної» — навпаки. Це добавляло клопоту тому, хто обслуговував «Хорологіон».

Як все це виглядало? Мета археологів полягала і в тому, щоб спробувати поглянути на давню обсерваторію очима давнього елліна.

…Повільно, повільно обертається диск, ледь чутні звуки працюючого механізму, і лише нерухомість сітки з часовими зонами, яку тримають в руках могутні герої-напівбоги Атлас і Геракл, дозволяє помітити це обертання. Не безтілесні алегорії, а цілком реальні, хоч і безсмертні владики сузір’їв, змінюючи один одного на диску, встають перед завороженими очима. Ось зліва Андромеда, поруч — її чоловік, оперезаний мечем Персей, за ним — Візничий, божественний Бик-Тавр і Близнюки — Геміниди…

І у свідомості сучасника Юлія Цезаря та Октавіана Августа, Марка Антонія і Клеопатри, у свідомості купця-мореплавця, художника або випадкового перехожого, який віддався своїм думкам, вставала досконала будівля світу, яку він вже і тоді, слідом за Піфагором, називав «Космосом струнким, порядку владикою, ворожим Хаосу…».

Автор: Б. Гайгулин.