Стародавні кельти. Частина друга.
Майстри-художники і майстри-ремісники, друїди, барди, торговці, воїни (іноді в одній особі поєднувалося кілька функцій) і були «носіями» і розповсюджувачами кельтської культури. Інакше важко пояснити її універсальність на настільки великих просторах. Деякі з них, ймовірно, проникали в далекі землі. У інородне середовище іноді вживалися досить великі групи кельтського населення, такі, як галати Малої Азії, кельти Сілезії. Залишається загадкою процес виникнення цієї цивілізації. Найбільш прийнятна, але не єдина гіпотеза полягає в наступному.
До VII століття до нової ери в районах між Середнім Рейном і Середнім Дунаєм, в поясі невисоких гір і квітучих долин, з південних варіантів культур епохи ранньої бронзи та початку залізного віку (так званих «культури полів поховань» і «курганної культури»), відчувши сильний вплив іллірійської або протоіллірійської культур, склалося щось, за словами кельтського дослідника Вріє, що «перебувало в дорозі, щоб потім виступити як кельтське». Це «щось» в VI—V століттях до нової ери випробувало сильний вплив етрусків і греків епохи пізньої архаїки і раннього класицизму з їх східними мотивами.
Культурний вплив двох найяскравіших цивілізацій Середземномор’я дав поживу уяві майстрів Центральної Європи, які до невпізнання змінили зображення античності і, тим не менш, від них відштовхуються. Основним рушійним моментом були якісь соціальні процеси в Центральній Європі, про які ми мало знаємо, бо з збережених до нас античних джерел VI—V століть до нової ери не можна отримати жодних свідчень про кельтів, крім самого факту їх присутності в глибині континенту. Археологічно ж ми можемо зафіксувати виникнення прошарку аристократії, представників якої ховали під курганами в розкішному вбранні з гривнями-торквесами на шиї, з численними заупокійними дарами зі зброєю, на бойових колісницях. У цьому аристократичному середовищі і виробляється специфічний стиль прикрас з людськими і звіриними образами, з асиметричними спіралями і завитками. Такі поховання ми знаходимо і в Шампані, і в Баварії, в Північній Швейцарії, Чехії і Моравії.
До V століття до нової ери «щось» викристалізувалося в культуру кельтів, що отримала назву латенської — від знахідки в містечку Ла-Тен, на Невшательському озері (сучасна Швейцарія). Поряд з ранньою латенською субкультурою «княжих поховань» Латена
А існували у V столітті до нової ери в багатьох місцях і елементи колишніх культур гальштатського часу. У 1902 році Пауль Райнеке розділив кельтську культуру Латен на чотири етапи, від А до Е. Велика частина істориків користується цими підрозділами.
А на рубежі V—IV століть до нової ери народи Європи від Піренеїв до Балкан були охоплені «галльським жахом», вони трепетали перед люттю оголених кельтських воїнів і їх довгими залізними мечами і величезними овальними щитами. Кельтські племена інсурбів, боїв, лінгонів і сеннонів з’явилися в Північній Італії, поклавши кінець цивілізації етрусків у долині річки По, проникнувши далеко на південь східної частини Апеннінського півострова. Кельтські пам’ятки відомі поблизу міста Болоньї. У 390 або в 387 році до нової ери (дані джерел розходяться) вони захопили Рим, і лише укріплення священного пагорба Капітолію були врятовані криком священних гусей храму богині Юнони. Кельти вночі намагалися пробратися через укріплення, але стривожені гуси розбудили захисників. Нічний штурм не вдався. Рим уцілів і відкупився золотом. А адже історія Європи в цей момент могла обернутися інакше.
В цей час або трохи раніше кельти з’явилися і в Британії, зайняли більшу частину Франції, а в Іспанії виникла культура Месети, культура кельтиберів. Змішання місцевого населення з кельтами відбувалося і в північнозахідній частині Балканського півострова, і в Паннонії, в басейні середньої течії Дунаю, на його правобережжі. І у всіх цих випадках на археологічному матеріалі досить важко відрізнити, коли ми маємо справу з безпосередньою появою кельтів, а коли — з кельтизацією культури місцевого населення.
Цей період «історичної експансії кельтів» (період Латен В) був пов’язаний зі змінами в соціальній структурі кельтського суспільства. Багаті підкурганні поховання зі зброєю і колісницями зникли. Повсюдно поширені безкурганні. У могилах багато речей: зброя, наконечники списів, довгі мечі з гравіюванням на ефесах, великі щити, оздоби — фібули, браслети наручні та ножні, гривні. Вони виконані то у двомірному стилі, започаткованому ще до попередньої епохи, то в пластичному тривимірному, характерному для цього часу — періоду Латен В. Широко поширюються стандартні форми сірої гончарної кераміки. У цьому періоді ми стикаємося не тільки і не стільки з високохудожніми творами прикладного мистецтва, з виробами рідкісними, майже ніколи не повторюваними, як в Латені А, скільки з високоякісним ремеслом.
Вироби часу Латена В стоять на межі мистецтва, але багато форм вже стандартизовані, розраховані на широке коло споживачів. Це змушує припускати, що в кельтському суспільстві відбулися процеси, які ліквідували родову аристократію і висунули стан воїнів-общинників, можливо, групи воїнів-професіоналів. В цей же час загони кельтських найманців можна знайти майже у всіх країнах Середземномор’я.
На захоплених землях кельти прагнули не тільки заселити найбільш родючі долини, але і обов’язково зайняти місця видобутку корисних копалин — заліза, міді, золота, срібла, солі. Війна вимагала матеріального забезпечення.
Виникнення на Балканах такого могутнього соціального організму, яким була держава македонських царів Філіпа та Олександра, припинила, ймовірно, кельтську експансію на південно-схід. У 335 році до нової ери, коли молодий Олександр вів війну на північно-західних кордонах своєї держави, у ставці царя з’явилися посли кельтів, які трималися дуже незалежно. Був укладений договір. Ми не знаємо його умов, але, можливо, він мав набагато більше значення, ніж припускали до сих пір історики.
Кельти не претендували деякий час на Балкани, а в Олександра виявилися розв’язаними руки для його східної кампанії, що перевернула світ. Після смерті Олександра, коли між його полководцями розгорнулася боротьба за спадщину, кельтська експансія на південний схід відновилася. Тим часом набирав сили Рим, який об’єднав під своєю рукою більшу частину Італії. Дамокловим мечем висіла над народами півострова галльська загроза, вона була, до речі, одним із стимулів цього об’єднання. Римляни починають потроху витісняти кельтів з Цизальпінської Галлії (сучасної Швейцарії). Вони окупували, зокрема, землі в Умбрії, в районі Сан-Маріно (Італія), що належали племенам кельтів-сеннонів, і відрізали галлів від зручного виходу до Адріатики. В 280 році до нової ери римлянам вдалося розбити при Вадимонському озері об’єднані сили етрусків, цизальпінських галлів і родичів-бельгів з басейну Марни, які прийшли їм на допомогу. Невдачі в Італії, можливо, і змусили кельтських вождів звернути увагу на схід.
Далі буде.
Автор: М. Щукін.