Дуелянти в спідницях

«Відомо, на що здатна розлючена жінка…» Вергілій. «Енеїда», V, 6.

Наприкінці позаминулого століття в Парижі зібралася Асамблея Ліги емансипації жінок. Якась мадам Есток — що в перекладі з іспанської означає «рапіра» — запропонувала таку резолюцію: «Всяка жінка, яка не бере на себе відповідальність за власні вчинки і дозволяє чоловікові себе захищати, нехай буде звинувачена у ганебному поводженні».

Асамблея скрупульозно сформулювала права жінок на дуель. Всі учасниці засідань одноголосно проголосували за те, щоб одній журналістці дозволити битися за іншу на пістолетах з якимсь читачем (бо причина дуелі — стаття, що не сподобалась). Якби жіночі дуелі існували до нашого часу то не виключено, що предметом дуелі могла бути й суперечка щодо того, скажімо, який інтернет магазин меблів кращий.

Безумовно, якщо б жінки завжди своїми силами вирішували виникаючі через них конфлікти, на землі було б набагато більше чоловіків. Особливо, якщо б широко поширився звичай, що панував на острові Борнео. До самого недавнього часу там існували жіночі поєдинки. Одружені чоловіки виставляли на дуель своїх дружин. Однак сам кривдник або ображений зовсім не йшли від відповідальності. Вони брали на себе більш важливі обов’язки — організаторів дуелі, менеджерів.

Але і без допомоги менеджерів жінки минулого вміли себе захистити. Три століття тому один французький офіцер самовільно оселився в будинку красуні графині де Сан-Бельмонт, вдови. Молода вдова послала йому ввічливу записку з проханням пояснити своє вторгнення. Записку молодий чоловік ігнорував. Тоді жінка послала йому виклик на дуель, підписавшись «шевальє де Сан-Бельмонт». Офіцер прийняв виклик. Він з’явився в призначене місце, де мадам зустріла його, ретельно загримована, в чоловічому одязі. Переодягнена красуня неабияк володіла шпагою. Після декількох хвилин драматичного бою, вона різким прийомом вибила зброю з рук супротивника і відкинула клинок ногою. Віддихавшись, вона звернулася до офіцера зі словами, які змусили його почервоніти від сорому:

«Ви думаєте, мосьє, що билися з шевальє. Ви помиляєтесь — я мадам де Сан-Бельмонт. І переконливо прошу вас в майбутньому бути більш чуйним до жіночих прохань».

Історія показала, однак, що поведінка хороброї вдови, на жаль, нетипова для жінок. Нетипово в цій історії одне — милосердя до чоловіка. Чоловікам, які, на своє нещастя, вступали у двобій з жінками, далеко не завжди вдавалося відбутися легким переляком, як противнику де Сан-Бельмонт. Так, трагічно для чоловіка склалася наступна дуель, зазначена істориками.

Кинута хлопцем дівчина з інтелігентної сім’ї зустріла його на вулиці в Парижі. У своїй сумочці мадемуазель Леврье, так звали дівчину, несла зброю досить великого калібру. Звичайно, вона могла просто застрелити свого невірного коханого. Погодьтеся, у неї були серйозні підстави. Але вона була великодушна, вона простягнула йому пістолет. Але на цьому дівоча делікатність і скінчилася. В той час, як чоловік вистрілив у повітря, мадемуазель Леврье випалила у нього в упор.

Аналогічний випадок стався в позаминулому столітті в Мексиці (м. Мехіко), де дружина якогось шевця застрелила свого чоловіка. Дуелювали вони, тримаючи в руках по два пістолета. Швець з обох випалив у повітря. Його дружина з обох випалила в чоловіка. Як кажуть, жодна добра справа не залишається безкарною.

Ще непримиренішою була французька оперна співачка мадемуазель Мопен. На бойовому рахунку цієї відмінної фехтувальниці кілька повалених чоловіків. Одного разу за лаштунками оперного театру до неї з некоректним жартом підійшов актор на ім’я Дюмені, чоловік грубий і нахабний. У відповідь на якусь з його самовдоволених фраз дівчина раптово викликала його на дуель. Дюмені здивовано втупився на неї і розреготався. Тоді юна співачка вихопила у бутафора, який проходив поблизу театральну шпагу і відшмагала нею кривдника. А потім відібрала у нього годинник і табакерку як знак своєї перемоги. Цей випадок перевернув життя дівчини. Вона вирішила нікому і ніколи не дозволяти себе ображати. Незабаром їй випала нагода довести свою принциповість. Якийсь чоловік образив її на балу. Він відмовився битися з нею на дуелі, здивувавшись, як і Дюмені, і тоді вона запропонувала йому привселюдно публічно просити у неї вибачення.

Серед дам, що чули розмову, піднявся гомін: «Ця співачка абсолютно зарвалася». Після деякого вагання організатори балу запропонували дівчині покинути зал. Вона спокійно погодилася, «але тільки після того, як пан попросить вибачення». Після короткого замішання шоковані дами не знайшли нічого кращого, як запропонувати чоловікам вивести геть «знахабнілу» актрису. Що і було зроблено, до нещастя для супроводжуючих. Коли вони вивели дівчину в сад, вона вихопила шпагу в одного і наказала іншому захищатися. Тут чоловіки зробили другу помилку. Замість того, щоб удвох її обеззброїти, вони вирішили поспостерігати на атракціон — жінка, яка розмахує шпагою…

Через кілька миттєвостей один вже лежав на землі. Другий бився всерйоз, але молода красуня дуже добре володіла клинком і була в сильному гніві. Коли і другий противник впав на садову доріжку, мадемуазель Мопен відкинула шпагу і поправивши зачіску, повернулася в танцювальний зал. Тепер їй вже ніхто не заважав. Король Людовик XIII пробачив цю чудову жінку.

Так, жінки не раз викликали на поєдинок чоловіків, але набагато частіше, як свідчить статистика, вони дуелювали одна з одною. Один з таких поєдинків стався через суперництво двох високопоставлених дам. Герой і причина суперництва — герцог Рішельє. Природно, суперечка двох дам не могла завершитися бійкою біля колодязя мокрою білизною, адже вони билися за герцога. Рішельє згадує:

Мені стало відомо, що вони схопляться в булонському лісі на пістолетах, щоб встановити кому з них я повинен належати.

Я, звичайно, намагався відрадити одну графиню Поліньяк, оскільки це нічого не змінить. Я закохався в неї дуже давно, коли мені було 19 років, але з тих пір тільки й робив, що бігав від неї. Вона знала про мою легковажність. Але, мабуть, тепер чаша її терпіння переповнилася. А противником її була, як не дивно, моя рідна тітонька — маркіза де Несль. Тітонька твердо вирішила вбити свою суперницю, будучи впевненою, що завоює мою любов, показавши, що заради неї вона готова ризикнути життям. Одним словом, вони зустрілися в лісі, одягнені амазонками, виконали всі дуельні формальності, зайняли позиції, підняли пістолети.

— Мадам Несль впала — кров лилася потоком. Лікар підбіг, і з’ясувалося, слава Богу, що це всього лише подряпина на плечі. Оговтавшись від переляку, тітонька заявила, що перемога на її боці.

Глядачі, які не знали, за кого йде цей кумедний бій, обступили її і запитували, чи вартий предмет дуелі того, щоб битися?
– О так — вигукнула Несль.
– Хто ж він, цей щасливець?
– Син Марса і Венери — тільки нікому не кажіть про це — герцог Рішельє».

Щодо Марса і Венери герцог, мабуть перебільшив.

Але не завжди чоловіки залишалися байдужими свідками дуелей. Іноді вони брали на себе невластиву їм миролюбну місію Лісістрати. Після того, як в позаминулому столітті дуелі стали модні в США, якийсь чоловік зумів запобігти сутичці жінок. Ризикуючи життям, він заарештував двох дам, озброєних пістолетами. Вони зустрілися в Нью-Йорку і намагалися стрілятися через кохання за всіма правилами.

Однак частіше себелюбство, на жаль, пересилювало у чоловіків побоювання за жінок. Минулого тижня, — писала одна газета з штату Джорджія в 1817 році, — питання честі вирішувалося між двома молодими леді. Слідують імена і прізвища. «Об’єкт був присутній в якості судді. Йому довелося своїми очима побачити, як одна з його шанувальниць, серйозно поранена впала». Але на іншій довелося одружитися…

Як безпристрасно повідомила та ж газета, «все було обставлено з дотриманням правил, та переможниця вийшла заміж за арбітра, як і було передбачено умовами дуелі». До честі жінок треба визнати: вони знаходили для поєдинків й інші гідні приводи, крім кохання.

Коли знайомишся з причинами дуелей між жінками, дивуєшся тонкій організації жінок. Наприкінці того ж 19-го століття в Англії відбулася дуель з питань граматики. Приводом була розмова, в якому гостя сказала господині дому:
— Адже колись ви були дуже красивою жінкою… — господиню кинуло в тремтіння від цього минулого часу. Її почуття можна зрозуміти, тим більше, що в англійській мові існує особлива форма давно минулого часу — Past Perfect.

…Билися вони в звичайному для англійців місці поєдинків — Гайд-парку. Кривдниця, врешті-решт, отримала укол в згин руки. Тільки після цього скривджена сторона погодилася припинити бій. За словами хронікера, «обидві дами пішли з поля бою з великою гідністю».

По мірі емансипації у жінок виявляється все більше приводів для образ. Чи могли жінки середньовіччя, та ж графиня де Сан-Бельмонт у своєму XVII столітті, уявити собі дуель із-за розбіжностей з питань музичних виставок? Ні. Хоча б тому, що до минулого століття жінки майже не займалися громадськими справами. А от у нашому столітті приводом до поєдинку став громадський захід. Дуель відбулася між двома президентами. З одного боку — почесним президентом Віденської музичної виставки принцесою Поліною Меттерніх, з іншого — президентом жіночого комітету цієї виставки. Причина розбіжностей — принципові питання влаштування виставки. Поєдинок проходив на найвищому рівні. Секунданткою Меттерніх була принцеса Шварценберг. Рани дуелянток приїхала перев’язувати якась баронеса, що мала вчений ступінь доктора медицини. Її допомога знадобилася. Противниця принцеси Поліни була поранена в руку, а сама принцеса — в ніс.

Один знавець дуелей пише: «Якщо ми візьмемо до уваги більшу роздратованість, яка так часто супроводжує відносини між жінками, ми здивуємося, що вони ще порівняно рідко б’ються на дуелі, яка є клапаном для пристрастей».

Автор: А. Мідлер.